-- Живий! -- почув вiн над собою радiсний вигук мiлiцiонера. Цей вигук повернув Кренi сили й надiю. Вiн уже смiливiше зиркнув на дiльничного i побачив, що той аж сяє вiд радостi.
"Виходить, мiлiцiя радiв, що я живий?! А пiдступна Iзольда, значить, дурила мене?!" -- майнуло у пташинiй головi, бо, щиро кажучи, Креня сподiвався почути зовсiм iнше, щось на зразок: "Ага, розбiяко, попався! Ану, марш до буцегарнi!.." А тут, бачте, -- "живий!"
Креня так зрадiв, що де й сили узялися! Вiн вирвався з рук здивованого Крутивуса i крiзь прочиненi дверi шугонув до лiсу, геть вiд цього проклятущого життя!
Та вже на пiвдорозi вiн раптом щось пригадав, стрiмко повернув назад, блискавкою влетiв у хату Iзольди -- i за мить вилетiв звiдти iз списаним папiрцем у дзьобi...
Натовп поволi почав розходитись. Пожежники згорнули свої шланги, що так i не знадобилися, i поїхали додому. А хмара густої куряви пiд легеньким вiтерцем поволi попливла за дальнiй лiс.
Крутивус ще трохи постояв серед двору Iзольди Сократiвни, щось обмiрковуючи, а тодi попрощався з хазяйкою та Бобчиком -- i теж пiшов. Вiн вирiшив нанести вiзит i докладно розпитати про коштовнi речi iншим разом: що не кажiть, а зараз у людей нещастя.
А Iзольда Сократiвна удвох iз Бобчиком заходились хутенько, але вже не так спiшно -- чого спiшити, як бiда минула, а сусiди й так усе бачили! -- заносити речi назад.
Останнiм вони перетягли килим з банками, в яких, за її словами, було варення на зиму.
Банки дзвiнко дзеленчали, пiдстрибуючи у килимi, i при цих звуках Iзольда завмирала на мiсцi i хапалася за серце. Можна було подумати, що коли б розбилася хоч одна банка, без варення вона б умерла.
Коли Олег та Лiза прийшли помогти сусiдам, раптом щось прудке пробiгло дiвчинцi по нозi i сховалось до кишеньки на фартушку.
-- Ой!-- злякалася дiвчинка i схопила брата за руку.
-- Тсс! -- засичало з кишеньки. -- Це я, Мiнiмакс!
Лiза кинула братову руку i прикрила кишеньку долоньками.
-- Рiднесенький, знайшовся! -- гаряче зашепотiла вона, але з кишеньки знову засичало:
-- Тихше! Не галасуй -- почують. Краще йди додому, я там про все розповiм...
Сидячи в напiвтемнiй дачнiй халабудi, брат i сестра уважно слухали розповiдь Мiнiмакса.
-- Як я потрапив до сусiдки, я, щиро кажучи, не знаю й сам, --. сказав дракончик. -- Я був вийшов у садок викурити одну-двi сигаретки...
-- Так уже одну-двi! -- перебила Лiзка. -- Та там пiд вишнею лишилась цiла купа недопалкiв!
-- Будь ласка, не перебивай, а то забуду, -- обiрвав її Мiнiмакс. -- Так-от, попихкую я собi сигареткою, пiсеньку мугикаю, i так менi хороше, аж очi самi заплющуються...
-- Це ти вже вигадуєш, -- втрутився Олег. -- Невже вiд курiння може бути хороше?
-- Я ж не кажу -- вiд курiння, -- вирiшив Мiнiмакс не брехати, а казати щиру правду. -- Просто тепло й любо було навкруги. А вiд того клятого курiння -- хай йому грець, щоб я колись iще пробував ту отруту! -- менi раптом запаморочилося в головi -- i я, напевне, втратив свiдомiсть, бо бiльше нiчого не пам'ятаю. А коли прочумався, то ледь не вмер вiд ядучого запаху i побачив, що опинився у вашої сусiдки. Як я туди потрапив i який то був запах, так досi i не збагну.
-- Моя робота! -- несподiвано почулося вiд порога, i дiти побачили на дверях ворону.
-- Чого так дивитесь, наче вперше чуєте, що ворона говорить? -крутнув головою Креня, а це був, звичайно, вiн. -- Вас же не дивує, що Мiнiмакс говорить. Та й взагалi не дивує, що на свiтi iснують дракончики. Що ж дивного, коли я балакаю?
Логiка птаха була незаперечною, тож Олеговi тiльки й лишалося, що запросити ворону до хати.
-- Дякую, -- ?речно вклонився Креня i стрибнув у халабуду. -- Мене звуть Креня, -- представився вiн, i поки його нiхто не перебивав, швидко й стисло розказав про своє життя в Iзольди, про те, як вiн поцупив Мiнiмакса, про нашатир i про своє рiшення остаточно покiнчити, як вiн висловився, зi своїм темним минулим.
На кiнець розповiдi птах пожалiвся, що досi не знає, де жити далi. Кидати рiдний Круглик не хочеться -- вiн страшенно звик до села. Та й, що не кажiть, а його рiдне гнiздо, в якому вiн народився, було саме тут!
Йому б хотiлося звити в Круглику власну домiвку, завести сiм'ю -свого часу вiн познайомився з однiєю дуже симпатичною мiською вороною, якiй страшенно надокучило життя у мiстi з його суєтою, тож вона мрiяла переселитися на село, -- i виховувати дiтей.
Одне слово, плани були грандiознi, але як їх утiлити в життя, вiн уявляв погано. Адже, перебуваючи в Iзольди, птах стiльки лихого накоїв, що й не знав, чи вибачать йому.
-- Вибачать! -- запевнила Креню Лiзка. -- Неодмiнно вибачать! Може, не вiдразу, але ж ти доведеш, який ти хороший i розумний, i всi забудуть лихе.
-- А поки що можеш пожити у Максима, -- запропонував Олег i розповiв Кренi про колишнього товариша Васю i про долю прокатного кота Рекса, котрий знайшов при ньому своє щастя.
-- Це найкращий варiант! -- вiдразу повеселiшав Креня. -- Так я й зроблю. Та й заодно допоможу вашому аспiрантовi: адже я знайомий з життям птахiв, а головне -- я можу про все йому розповiсти. Гадаю, мої глибокi знання прислужаться Максимовi Максименку в його науковiй роботi.
Так вони й вирiшили.
А Мiнiмакс продовжив свою розповiдь.
-- Коли я прийшов до тями, хтось почав гатити у дверi, i хазяйка запхала мене в пилосос. -- Максика аж пересмикнуло вiд згадки про це. -- Що вам сказати! Мабуть, самому треба побувати в пилососi, аби вiдчути, що я пережив. Я наче пiрнув з головою у пухку й теплу куряву.
Вона вiдразу залiпила менi рот i нiс. Зрозумiло, курява мене страшенно розсердила, тож я почав швидко рости. Кришка пилососа вiдiрвалася, i я визволився з полону. Та пилюка, якої я наковтався по самiсiнькi вуха, теж розрослася в менi, i я почав нестримно чхати!
Бачили б ви, якi величезнi хмари куряви виривалися з мого рота, коли я чхав! Я чхав так -- аж шибки дзеленчали!
Як ви впевнились, куряви я наковтався багато, тому й зчинився переполох...
-- А чому все припинилося, i як ти знову поменшав? -- здивувалася Лiзка, бо знала, що Максик меншає лиш тодi, коли йому гарно та приємно.
-- Дивачка, -- всмiхнувся дракончик. -- Сама згадай, як приємно буває чхати! А менi було втричi солодше, бо вся ота гидота з кожним чихом вилiтала з мене геть, прочищались легенi. От я й поменшав вiд задоволення. А перестав чхати -- i курява припинилася.
-- Максику, -- знову звернулася до нього Лiзка, -- ти щось ранком говорив про iсторiю драконiв. То коли ж доскажеш?
-- Хоч i зараз, -- мовив дракончик i почав: -- Як ви вже знаєте, всi дракони колись жили на Землi. На жаль, природа надiлила нас не дуже привабливою зовнiшнiстю...
-- Ти дуже й дуже гарненький! -- перебила його Лiзка i цмокнула дракончика в нiс. Мiнiмакс збентежився, опустив сором'язливо очi, прикривши їх пухнастими вiями, i повiв далi:
-- Так-от, природа створила нас страшними. А ви, люди, чогось гадаєте, що коли iстоти не дуже привабливi зовнi, як, примiром, тритони чи жаби, то вони неодмiнно мусять бути шкiдливими або злюками. Ви дуже часто помиляєтесь! За зовнiшньою непривабливiстю може ховатися добре й чуйне серце! -- Мiнiмакс задумливо помовчав. -- Та не всi розумiють... Крiм того, так уже повелося, що ми, дракони, з'являємося на свiт з яйця i, проживши час, який нам вiдпускає природа, знову перетворюємося на яйце, щоб згодом народитися з нього вже з новими властивостями.
Зрозумiло, при такому життi мами нi в кого з нас не буває. Можете уявити, як важко без мами: нiхто тебе не погладить, не пригорне, нiхто казку перед сном не розкаже, а якщо ти захворiєш -- нiхто не сидiтиме коло тебе ночами i не напуватиме з ложечки лiками.
От i вирiшили мої бiдолашнi предки самi добувати собi мам, та й почали викрадати дiвчат. Але хiба можна у такий нечесний спосiб придбати справжню маму?!
Не дивно, що люди не зрозумiли нас, стали нещадно знищувати наш рiд.
Звичайно, нам доводилось боронитися, та зрештою ми зрозумiли, що згоди з людьми не дiйдемо, i рано чи пiзно весь наш рiд вони винищать.
Спершу ми розсiялися по свiту, хоча й вели початок з Київської Русi. Хто оселився в Скандинавiї, хто аж до Африки залетiв, а кого доля закинула у нетрi тайговi...
Першi кiлька столiть нам жилося спокiйно. Та от люди почали подорожувати, забиратися в найглухiшi джунглi й найдальшi пустелi, -i знову настав кiнець нашому спокою. То тут, то там мандрiвники натрапляли на поодиноких представникiв драконячого роду -- i влаштовували за ними справжню гонитву.
Одного чудового дня всi дракони Землi злетiлися в тайгу, на далеку рiчку Тунгуску, на таємну раду та й вирiшили полишити Землю, поки не знайдуть спiльної мови з людьми.
Сказано -- зроблено!
Однiєї зоряної ночi всi дракони стартували з Землi в напрямку сузiр'я Дракона. Поскiльки їх було чимало, то вони трошки пошкодили тайгу при стартi: обпалили та повалили дерева. Мiж iншим, вашi вченi вважають, що це впав, як вони його називають, Тунгуський метеорит i повалив дерева. Так знайте: це стартували дракони! А полум'я, котре дехто з людей бачив при цьому на небосхилi, виривалося з їхнiх пащ. Адже дракони лiтають не за допомогою крил, як думаєте ви, а хвостами вперед, наче ракети, i при цьому вивергають полум'я. Крила нам -замiсть стабiлiзаторiв, а оцi ось роговi лусочки й щитки, -- Мiнiмакс виразно поляскав себе по головi та спинi хвостиком, -- захисний шар, що згорає, коли ми долаємо атмосферу.
