и его соратники) или полонизировалась, или стояла на почве соблюдения господствующего порядка Речи Посполитой. В этом смысле мы видим отсутствие существенных сил, способных построить украинское государство, из-за отсутствия политической украинской национальности. Единственным фактором, соединяющим общество, было православие. В Гадячском договоре И. Выговский один раз вышел за рубежи Русского Княжества, обусловливая соглашение согласием поляков на основание трех высших православных учебных заведений в Речи Посполитой и гарантии свободы православного вероисповедания во всей стране. Еще больше говорит об этом постановление всех слоев южнорусского общества в связи с проблемой отдачи Киева Польше в 1669 г. Против отдачи «православной столицы» выступили все. Даже П. Дорошенко, в то время вассал Турции, писал Алексею Михайловичу, протестуя против угрозы возврата иезуитов на Украину.
В международных отношениях маленькое казацкое государство могло противостоять могучей Речи Посполитой только при поддержке других государств. Потому крымские татары в заботе о равновесии у своих северных границ быстро навязали казакам компромисс с Польшей. Испытание основания казацкого государства при протекторате России закончилось разделом Украины и захватом Киева и Левобережья. Одновременно борьба за Правобережье завершилась ее полным опустошением. Последствием было отречение от идеи построения особой государственности. Этот идеал из сферы текущей политики перешел «в царство басен и платонических мечтаний». Политика ограничилась соблюдением автономии. Высшие слои Левобережья (старшина, духовенство, мещане) приняли идеологию «малороссийскости».
Литература
1. Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 1, 2.
2. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3 т. М., 1954. Т. 2. № 135.
3. Гвоздик-Пріцак, Л. 1999. Економічна і політична візія Богдана Хмелницького та її реалізація в державі Війско Запорозьке. Київ.
4. Голобуцький, В. 1994. Запорозьке козацтво. Київ. 1957. Запорожское казачество. Киев / изд. 2-е, допол. і переробл.:Запорозьке козацтво. Київ, 1994.
5. Горобець, В. 2001. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654–1665. Київ.
6. Грушевський, М. 1995. Iсторія України — Руси. Т. IV, VII, IX/2. Київ (репринт Київ — Львів, 1907).
7. 2000. Iсторія України: нове бачення / ред. А. В. Смолій. Демографічні та етнокультурні процесы XIV — першої половини XVI ст. (74–76). Вид. 2. Киiв.
8. Гумилев, Л. 1992. От Руси к России. Очерк этнической истории. М.
9. Гуржій, O. 1996. Українська козацька держава в другій половині XVII–XVIII ст. Київ. 1998. Iван Богун. Полководці Війска Запорозького: Iсторичні портрети / ред. В. Смолій. Київ.
10. Дашкевич, Я. 1992. Клан Хмельницького — легенда чи дійсність? Україна в минулому. Вып. 2. Київ — Львів.
11. Дворцовые разряды по высочайшему повелению изданные II Отделением Собственной Императорского Величества Канцелярии. Т. 1. СПб., 1850.
12. Документы Богдана Хмельницького. Выд. I / Крипякевич, I.; Бутич. Київ, 1961: 159.
13. Жарких, М. Бібліографія старої України 1240–1800 рр. Зошит 4: 121–127.
14. Клепатский, П. Г. 1912. Очерки по истории Киевской земли. T. 1. Литовский период. Одесса.
15. Когут, З. 1996. Російский централізм і українська автономія. Ліквідація Гетманщини 1760–1830. Київ.
16. Кульпин, Э. С. 1998. Золотая Орда. М.
17. Леп’явко, С. 1993. Козацтво і Україна наприкінци XVI в. Чи була можливість порозуміння? Полсько-Українськи Студії. Київ.
18. Любавский, М. К. 1899. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского
19. статута. М.
20. Мунчаев, Ш. М. 1998. Политическая история Российского государства / ред. Ш. М. Мунчаев. М.
21. Петкевич, К. 2002. Казацкое государство. Природа и самоорганизация общества (137–165) / под ред. Э. С. Кульпина. М.: Московский лицей.
22. Реєстр Війска Запорозького 1649 року: Транслітерація тексту. Київ, 1995.
23. Русина, О. 1998. Україна під татарами і Литвою. Україна крізь віки. Т. 6: 266–267. Київ.
24. Сас, П. М. 1989. Феодальные города Украины в конце XV — 60-х годах XVI в. Киев.
25. Стороженко. 1999. Реформування Зарізької Січі Хмельницьким. Осягнення історії. Збірник наукових праць на пошану професора Миколи Павловича Ковшальського з нагоди 70-річчя (504). Острох; Нью-Йорк.
26. Тихомиров, М. Н. 1952. Список Русских городов дальних и ближних. Исторические записки. T. 40: 214–259.
27. Толочко, П. П. 1997. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праци. Київ.
28. Туранли, Ф. Г. 2000. Посольство гетмана Б. Хмелницького до Багчесараю за даними літопису Сена’ї (71–75). Київський національний университет імені Тараса Шевченка. Висник. Вып. 4: Східні мови та літератури. Київ.
29. Шабульдо, Ф. М. 1987. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества
30. Литовского. Киев; Он же. Чи був ярлик Мамая на українські земли. Lituano-Slavica Posnaniensia. T. IX / в польском пер. 1998. Синьоводська проблема: можливий спосіб її розв’язання. Київ.
31. Шевчук. 1995. Козацка держава. Київ. Універсали Богдана Хмелницького 1648–1657. Київ, 1998. Дод. I. № 9.
32. Яворницький, Д. I. (Эварницкий). 1990. Iсторія запорозьких козаків: у 3 т. Київ.
33. Яковенко, Н. 1993. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). Київ.
34. Bobiński, W. 2000. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy. Studium osadnictwa i stosunków własności ziemskiej. Warszawa.
35. Franz, M. 2002. Wojskowość Kozaczyzny Zaporoskiej w XVI–XVII wieku. Geneza i charakter. Toruń.
36. Jakowenko, N. Historia Ukrainy od czasow najdawniejszych do końca XVIII wieku (394). Lublen.
37. Jakuba Michałowskiego… Księga pamiętnicza. Kraków, 1864.
38. Kaczmarczyk, J. 1988. Bohdan Chmielnicki. Warszawa.
39. Kolankowski, L. 1930. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiellonów (379). T. 1: 1377–1499. Warszawa.
40. Kuczyński, S. M. 1965. Jahołdaj i Jahołdajewicze. Studia z dziejów Europy Wschodnmiej X–XVII w. Warszawa. Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 8 (1499–1514). Vilnius, 1995; Nr. 47.
41. Łowmiański, H. Początki Polski. T. VI, 1.
42. Ochmański, J. 1960. Organizacja obrony w Wielkim Księstwie Litewskim przed napadami Tatarów Krymskich w XV–XVI wieku. Studia i Materiały do Historii Wojskowości. T. 5. Warszawa.
43. Opisy Ukrainy. Eryka Lasoty i Wilhelma Beauplana opisy Ukrainy / red. Z. Wójcik. Warszawa, 1972.
44. Papée, F. 1904. Polska i Litwa na przełomie wieków średnich. T. 1: Ostatnie dwunastolecie rządów Kazimierza Jagiellończyka. Kraków.
45. Perdenia, J. 2000. Hetman Piotr Doroszenko a Polska. Kraków. Pietkiewicz, K. 1995. Wielkie Księstwo Litewskie pod rządami Aleksandra Jagiellończyka. Poznań.
46. Podhorodecki, L. 1987. Chanat Krymski i jego stosunki z Polską w XV–XVIII wieku. Warszawa.
47. Rawita-Gawroński, F. 1922. Kozaczyzna ukrainna w Rzeczypospolitej Polskiej do końca XVIII wieku. Warszawa.
48. Tomkiewicz, W. 1939. Kozaczyzna ukrainna. Warszawa.
49. Wójcik, Z. 1959. Traktat andruszowski 1667 r. i jego geneza. Warszawa.
C.В. Рыбаков,
д. и.н., профессор Уральского федерального университета,
г. Екатеринбург
Факты истории против политических химер
«Чтоб во веки веков едины были!»
К 370-летию воссоединения Украины с Россией
Произошедшее 370 лет тому назад воссоединение Украины с Россией никак нельзя отнести к малозначащим и ординарным событиям. Оно стало важнейшим шагом к восстановлению восточнославянского единства, разорванного в период политической раздробленности на Руси. Это событие, оказавшее сильнейшее влияние на ход русской истории, не теряет значимости и в нынешних реалиях: его отголоски звучат во всей гамме отношений между Украиной и Россией, дают о себе знать, когда речь заходит о культурно-языковой идентификации различных украинских регионов.
«Хотим мы такого самодержца господаря»
Немалой частью
![Сибирский кавалер [сборник] - Борис Климычев](https://cdn.chitaem-online.com/s20/8/5/9/3/8593.jpg)
