Янголи, змученi неугавним славоспiвом, мрiйно згадували старi часи:
- От колись було!
- Пам'ятасте, у раю тiльки й було народонаселення, що Адамчик з рвонькою.
- Еге ж, бува, призначав Адам побачення рвi пiд чарiвним Древом Пiзнання...
- Тихенько й сумирно чекав свою чарiвницю з букетиком квiтiв...
- Або нишком ворожив на королицi, аби дiзнатися, любить вона його чи не любить...
- Ой, таки було ж!
- А коли рва приходила на побачення, то хiба ж молодята ревли, як бугау?
- Е, нi! Шепотiлися собi про щось у святому невiданнi...
- Аж не вiриться...
- Ех, було та й загуло!
Вiд чарiвних спогадiв янголiв огортала чорна туга по свiтлiй минувшинi. Та цю поодиноку критику надiйно глушило згуртоване навколо бочок з нектаром славоспiвне сонмище.
- Хвала тобi, господи!
- Усi вказiвки Згори - генiальнi!
- Осанна! Осанна! Осанна!
Iнодi повз хмари пролiтас по дорозi в раймаг необережний янгол i нараз штопором тiадас, завихрений надпотужною "осанною".
- А щоб ви сiрки напилися! - безсило ласться янгол, пiрнаючи в стратосферу.
- А щоб вам смолою пельки позалiплювало! - свариться вiн.
- А щоб ви завили вiд мук пекельних! - бажас бiдолаха вiд щироу душi, тяжко гепаючись на твердь земну i ламаючи крила внаслiдок невдалоу вимушеноу посадки.
Контингент падших янголiв неухильно збiльшувався. А серед земних богодухих створiнь поширились реальнi уявлення про iстинне раювання. Бiля бочок з пивом одразу побiльшало нероб. Вони швидко опанували високе мистецтво славословити того, хто ух частус...
Саме в тi славословнi днi Всевишнiй викликав на чергову оперативну нараду двох наймогутнiших серед потойбiчних сановникiв архангелiв небесного теоретика, красунчика й чепуруна Гавриула та головнокомандувача вiйська небесного, вкритого, мов дракон залiзною лускою, усiма можливими й неможливими звитяжними вiдзнаками, якi сучасним стратегам й не снилися, архангела Михаула. Всевишнiй завжди викликав не бiльш як двох архангелiв. З одного боку, це пiдкреслювало його нечувану демократичнiсть (один проти двох!), а з другого боку, завжди забезпечувало Наймудрiшому вирiшальну бiльшiсть голосiв, оскiльки бог-отець, бог-син i бог-дух святий в його трисдинiй особi незмiнно голосували одностайно. Усi трос трималися твердоу й непохитноу вiри: вони вiрували у власний Генiй. Само собою, усяка решта тiй трiйцi в однiй особi ввижалася викiнченими придурками. Але, погодьтеся, подекуди саме придурки пречудове пасують принциповi колегiальностi i створюють неповторний демократичний антураж.
Та перейдемо вже вiд небесних плiток до конкретних справ небесноу канцелярiу.
- Вельмишановнi панове архангели! - гучно мовив Головуючий, вiдкриваючи нараду. - 3 часiв вiкопомного Всесвiтнього Потопу ми досягли у такiй важливiй ланцi нашоу дiяльностi, як змiнення вiри святоу, незаперечних успiхiв.
Архангел Михайло споважнiв.
- Супермегатонними блискавками одним махом спалено мiста Содом та Гоморру! - не вгавав Гучномовець.
Головнокомандувач, з голови до нiг одягнений в нагородну луску, набундючився.
- Проведено блискучу каральну акцiю пiд кодовою назвою "Десять покарань ргипетських"!
Михайло з удаваною скромнiстю кахикнув.
- Вирiзано до ноги племена хананеян, фiлiстимлян, аморреян та iнших iновiрцiв!
Михайло грiзно набурмосився i забряжчав нагородною лускою.
- Успiшно завершено тисячi дрiбнiших, але завжди тотальних по нещадностi акцiй, якими всi ми можемо заслужено пишатися.
- Так точно! - не втерпiв Михайло.
- Хвала тобi, господи! - пiдтримало його ревище за вiкном, аж вiкна задеренчали.
- Колеги! Незважаючи на цi блискучi, досi нечуванi успiхи, я мушу звернути вашу увагу на один iстотний недолiк.
Чепурун Гаврило нараз пожвавiшав.
- А саме: з вiддiлу оборони вiри святоу до небесноу канцелярiу досi не поданi точнi, пiдрахунки нечестивцiв, яких ми вже встигли милосердно покарати.
Гаврило з-пiд довгих пухнастих вiй кинув на Михайла диявольський погляд.
- До чого веде це нехлюйство? - грiзно наполiг Невгамовний. - А ось до чого: ми послаблюсмо моральний вплив на грiшникiв. Цифра завжди вражас! А де вона?
- А я рахувати не мастак! - насупився головнокомандувач. - Мос дiло не рахувати, а карати...
- Ой, порахую тобi ребра, Михайло! - трисдино гримнув Незаперечний.
- Трос на одного? - знiтився архангел. - Це не по-божому...
- Цить, вельмишановний!
- Слухаюсь!
- Панове архангели! - вiв далi Гучнопромовець, легко перекриваючи славоспiви за вiкнами. - Останнiм часом ми розробили i впровадили нову для нас, але надзвичайно ефективну i дуже перспективну зброю: ми збагатилися на хор праведних пiдлабузникiв.
Красень Гаврило скромно потупив своу чарiвнi очi.
- Славослiв'я вже не одного згубило!
Гаврило млосно зашарiвся. Михайло люто зиркав на нього. В очах його жеврiла неприхована заздрiсть.
- Праведний хор пiдлабузникiв, якщо вiн мас достатню концентрацiю, дас пречудовi наслiдки - на земнiй твердi виникають локальнi потопи, тайфуни з погибельними жiночими iменами, отрусння атмосфери, виверження вулканiв i землетруси. Однак нiкуди правди дiти: ця славославна зброя поки що мас певну ваду, точнiше, на дiю уу весь час впливас фактор випадковостi.
Головнокомандувач вмить нашорошив вуха.
- На превеликий жаль, ми нiколи не знасмо наперед, в якому саме мiсцi земноу твердi виникне ураган, станеться вулканiчне виверження або розлютусться посуха. Отже, не можемо робити нiяких прогнозiв та оголошень, якi широко практикували ранiше. Чи казали ми наперед про Всесвiтнiй Потоп?
- Так точно! - хвацько забряжчав залiзною лускою Михайло.
- Чи попереджали про зруйнування Вавiлонськоу Вежi?
- Ще б пак!
- Чи обiцяли вчасно спопелити Содом та Гоморру?
- Було!
- А нинi нашi пророки та янголи-кур'сри сидять без дiла, вимушено байдикують, бо також не вiдають, де i коли вiдбудеться чергове покарання в iм'я подальшого полiпшеня роду людського. Вони нинi не в змозi наперед рекламувати нашу мудру дiяльнiсть. А знавiснiлi грiшники, не маючи на руках точних i чiтких прогнозiв, сприймають своу лиха як стихiйнi, а не як нашi милосерднi турботи про спасiння ухнiх пропащих душ. У свою чергу, свята вiра в силу нашого Промисла хитасться i занепадас.
- Р-р-розiгнати тунеядцiв! - войовничо брязнув лускою Михайло.
- Цить, вельмишановний!
- Слухаюсь!
- Колеги! Чи не час нам для необхiдноу й назрiлоу профiлактики повернутися до випробуваноу в багатьох акцiях стратегiу, яку ми, мов недбайливi господарi, здали в архiв?
Обидва архангели втупилися у Наймудрiшого.
- Нашi хмари перенасиченi буйнопоточними зливами. Нашi стратегiчнi й тактичнi блискавки перенапруженi спопеляючою енергiсю. Ми масмо велетенський запас добiрних кам'яних брил - метеоритiв, болiдiв та астероудiв. Якщо захочемо, то й Мiсяць гепнемо на Землю! З технiчного боку це цiлком здiйсненноу
- Оце здорово! - захопився iдесю Михайло. - Такого ще не бувало!
- Космiчна катастрофа перший сорт! - лагiдно зазначив Гаврило. - Якщо Мiсяць гепнути на Землю, то й Страшного Суду не треба...
- Ну, то як? - пом'якшав Промовець. - Чи не варто нам знову повернутися до староу, але надiйноу методики наставлення на Путь Iстинну? Зрозумiло, в посднаннi з широкою попередньою роз'яснювальною кампанiсю. Аби кожен второпав, що таке наша сфера життсвих iнтересiв...
- Варто, ой варто! - розквiтнув головнокомандувач вiйська небесного. Господи, ото дам прикурить!
- Якi масштаби майбутньоу демонстрацiу сили? - дiловито запитав архангел Гаврило. - Земна куля? Континент? Крауна? Мiсто? Селище мiського типу чи якась там нiкчемна родина фараонiв?
Всевишнiй на мить замислився, а по тому вдумливо вiдповiв:
- Я гадаю, для початку вистачить дощентного зруйнування мiста. От коли не збагнуть, що й до чого... Але, ясна рiч, слiд обрати мiсто велике, багате, усiм добре вiдоме. Дуже зручно для цього розташований Бейрут...
- Але ж, - делiкатно нагадав Гаврило, - Бейрут поки що - лише невеличке приморське селище, не варте бомбардування й бриляками. От у майбутньому!..
- Дайте менi Австралiю або хоча б Мадагаскар! - нараз слiзно заканючив Михайло.
- Цить, вельмишановний!
- Слухаюсь...
- Якi будуть конкретнi думки та пропозицiу?
- Дозвольте менi, - звiвся на ноги теоретик.
- Кажи, Гавриле.
- Ваша Блискавичнiсть! - уклiн у бiк Всевишнього. - Ваша Звитяжнiсть! уклiн у бiк хмарного головнокомандувача. - На мiй погляд, континент Австралiя та острiв Мадагаскар, як об'скти карально-виховноу акцiу, мають щонайменше два недолiки. По-перше, вони страшенно вiддаленi вiд Святоу землi i нiхто там про них поки що навiть не вiдас: розквiт мореплавства та географiчних вiдкриттiв ще попереду.
- Чого ж досi барилися?
- Цить, Михайле!
- Слухаюсь...
- По-друге, аборигени тих вiддалених об'сктiв ще й пошепки не чули слова Божого, отже, наша карально-виховна операцiя тiльки посилить вплив на авторитет тамтешнiх удiльних iдолiв, кумирiв i тотемiв. Мовляв, це вони, iроди, розперезалися! Вiдтак, наша акцiя виявиться даремною, уу психологiчний ефект дорiвнюватиме нулю. З однаковим успiхом ми б сидiли отут, бездiяльне склавши руки. До того ж не забуваймо, i наш некерований хор праведникiв свос дiло робить.
