Читаем без скачивания Срібні ковзани - Мері Елізабет Додж

«А тепер», радісно вигукнув він, при цьому зав'язуючи ремінці настільки жваво, наскільки дозволяли його закляклі від холоду пальці, «зможеш ще потерпіти, якщо я трохи затягну?»

Гретель витягнула губки, немов кажучи, «Не треба, боляче», але промовчала.

Наступної хвилини вони вже сміялися, і взявшись за руки, разом ковзали по каналу, не думаючи про те, чи витримає їх лід чи ні, а в Голландії лід, як правило, тримається всю зиму. Він міцно розташовується на воді і замість того, щоб ставати тонким і нестійким кожен раз, як сонце суворо гріє, він день за днем збирається із силою і стійко відбиває виклик кожного променя.

Але ось, скрип! скрип! почулося під ногами Ганса. Потім його кроки ставали все менше і менше, часто з ривками, і нарешті, він і зовсім завалився на лід, химерно пручаючись повітрю.

«Ха-ха-ха!» засміялася Гретель. «Першокласне падіння!»

Але під її грубим синім жакетом билося ніжне серце, і навіть сміючись, вона граційною ходою підійшла ближче до свого поваленого брата.

«Тобі боляче, Ганс?.. А! Так ти ще й смієшся! А ну, дожени мене» Вона більше не тремтіла від холоду, а з палаючими щоками і весело блискучими очима поїхала геть.

Ганс схопився на ноги і жваво кинувся наздоганяти Гретель, але зловити її виявилося не так-то просто. Та не встигла вона далеко втекти, як її ковзани також заскрипіли.

Знаючи, що береженого Бог береже, вона раптово повернулась і понеслась прямо в обійми свого переслідувача.

«Ха-ха-ха! Я тебе впіймав!» вигукнув Ганс.

«Ха-ха-ха! Це я впіймала тебе», заперечила вона, щосили намагаючись звільнитися від його обіймів.

І тоді почувся дзвінкий, квапливий голос, що кликав «Ганс! Гретель!».

«Це мама», сказав Ганс, одразу ставши серйозним.

На той час канал вже виблискував сонячними променями, немов позолочений. Чисте ранкове повітря був насправді чудовим, і поступово все більше і більше людей прибувало покататися на ковзанах. Було важко виконати веління мами, але Гретель і Ганс були хорошими дітьми і не допускаючи навіть думки про те, щоб піддатися спокусі і затриматися; вони зняли ковзани, залишивши половину вузлів нерозв'язаними.

Діти поплелися додому. Ганс, широкоплечий, з густим золотим волоссям, був помітно вище своєї маленької блакитноокої сестрички. Йому було п'ятнадцять років, а Гретель – всього лише дванадцять. Він був міцним, на вигляд здоровим хлопцем, з чесними очима, а на його лобі здавалося, був напис «Всередині чеснота», ніби голландська зомерхейс[3] перекладача. має напис над входом. Гретель була граціозна і моторна; з танцюючими вогниками в очах, а, придивившись до її щік, можна було помітити, що рум'янець то бліднув, то густішав, точнісінько як на клумбі рожевих і білих квітів у вітряну погоду.

Як тільки діти повернулися з каналу, то побачили свій невеликий будинок. Висока постать їхнього матері, одягнена в жакет, спідницю і тісний капелюх, в зігнутій рамі дверей, була схожа на образ з картини. Навіть якби будинок знаходився за милю звідси, він все одно здавався б поруч. У цій рівнинній місцевості кожен предмет чітко виділяється здалеку; курчат так само добре видно, як і вітряні млини. Насправді, якби не греблі і високі береги каналів, можна було б стати в будь-якому місці в самому центрі Голландії, і не побачити ні пагорбів, ні гір, а лише далекий «край світу».

Ні в кого не було більш вагомої причини знати про ці самі греблі, ніж у пані Брінкер і захеканих дітей, що біжать на її поклик. Але перш, ніж оголосити чому, дозвольте мені запросити вас прокотитися зі мною в кріслі-гойдалці в ту далеку країну, де ви зможете, можливо вперше в житті, побачити ті цікаві речі, які Ганс і Гретель бачили щодня.

Розділ II

ГОЛЛАНДІЯ

Голландія – одне з найбільш незвичайних місць у світі. Її слід було б називати Дивний Край або Країна Навпаки, тому що вона майже у всьому відрізняється від інших держав. По-перше, більша частина Голландії лежить нижче рівня моря. У деяких місцях узбережжя океан, буває, всією своєю вагою і зовсім спирається на землю. Важкою працею і великою ціною були зведені величезні греблі, або фальшборти, щоб утримати його на місці – було зроблено рівно стільки, скільки може зробити бідна країна, щоб витримати такий сильний тиск. Часом трапляється так, що греблі не витримують натиску або протікають – і тоді самі згубні наслідки неминучі. Греблі настільки високі і широкі, що вершини деяких з них заросли деревами і забудували будинками. На греблях навіть видніються хороші автомобільні дороги, і коні, що знаходяться, там зможуть з висоти спокійно спостерігати за придорожніми будиночками. Часто кілі судів вище, ніж дахи будинків. Папа-лелека, сварячи своїх пташенят на верхівці будинку, думає, що його гніздо поза небезпекою, але жаба, що квакає в сусідніх очеретах відчуває, що ось-ось дотягнеться до зірок. Водяні клопи шастають туди-сюди над головами сільських ластівок, а верби, немов знаючи, як високо простягаються сусідські очерети, схиляють від сорому свої гілки.

Тут і там простягаються канави, канали, ставки, річки, і озера. Повноводні, але не осушені, вони сяють на сонці, приймаючи на себе всю людську метушню і клопоти, і в той же час нехтуючи сирими полями, що сумно розташувалися поблизу. Виникає питання: «Що представляє собою Голландія – береги чи воду?» Адже навіть та зелень, якій треба було рости на землі, помилково зупинилися на рибних ставках. Насправді, вся країна схожа на просочену водою губку або, як назвав її англійський поет Батлер,

Земля, на якорі, скрізь вода;Тут не живуть – пливуть, як на судах.

Люди народжуються, живуть і вмирають, і навіть мають власні сади на суднах. На дерев'яних ніжках і з втомленим виглядом стоять фермерські будиночки з дахами, схожими на величезні капелюхи, насунуті на очі, ніби говорять: «Хочемо уберегтися від вогкості». Навіть у коней є міцна опора на копитах, наче вона зможе витягнути їх з трясовини. Одним словом, така місцевість – качиний рай. Влітку це прекрасне місце для босих дівчисьок і хлопчиськ. Таке болотисте! Хочеш – займайся веслуванням, хочеш – риболовлею чи плаванням! Така собі пародія на вітрильне судно! Тільки уявіть, ланцюжок калюж, на яких можна пускати паперові кораблики і цілий день подорожувати, не обертаючись назад! Але досить про це, інакше уся розповідь змусить всіх хлопців залишити все і поїхати сюди, в Зейдер Зеє.

На перший погляд голландські міста дуже схожі на непролазні джунглі будинків, мостів, церков, і кораблів, що проростають в щогли, дзвони і дерева. У деяких містах кораблі прив'язують до будинків їх господарів так, як коней до одвірків, і спускають вантаж з верхніх вікон. Матері кричать на своїх дітей, щоб ті не гойдалися на хвіртці, а то можуть потонути! Водні дороги тут можна побачити частіше, ніж звичайні автомобільні або залізні, а водні огорожі у вигляді повільних зелених канав захищають дитячі майданчики, ферми, і сади.

Іноді видніються гарні живоплоти, але дерев'яні паркани подібні тим, які є у нас в Америці, рідко зустрінеш в Голландії. Що стосується кам'яних парканів, то голландець, дізнавшись про них, розвів би руками від подиву і сказав: «Як так можна!». Тут зовсім немає каменів, лише величезні кам'яні брили, привезені з інших країн для зміцнення й захисту узбережжя. Усі дрібні камені або галька, якщо коли-небудь і були, заточені в тротуари, або зовсім перетворилися в пил. Сильні і моторні хлопці можуть перетворитися з дітей в дорослих чоловіків і так і не знайти жодного каменя, за допомогою якого можна було б влаштувати вир або налякати кроликів. Водні шляхи – це не що інше, як канали, які перетинають країну у всіх напрямках. Тут вони бувають всіх розмірів, починаючи з величезного судноплавного каналу Північної Голландії[4] і закінчуючи найменшим, через який може перестрибнути і хлопчисько. Водні автобуси, так звані «трексхейти»[5] їздять вперед-назад по цих дорогах, перевозячи пасажирів, а підводи, так звані «паксхейти», провозять паливо і товари. Замість зелених стежок, від полів до комори і від комори до саду простягаються порослі зеленню канали; а поля, або «польдери», як вони називаються – не що інше, як великі осушені озера. Одні з найжвавіших вулиць у Голландії – водні, тоді як більшість сільських доріг викладено цеглою. Міські човни округлої форми, з позолоченими носами, і яскраво розфарбованими бортами, не схожі ні на один човен у світі; а голландський візок, з його кумедно зігнутої жердиною – диво з див.

«Зрозуміло лише одне», оголосить оптиміст, «місцеві жителі не знають, що таке спрага!» Але все зовсім інакше. Чудна країна не зраджує своїм принципам. Хоча море і намагається пробитися на сушу, а озера виплеснутися з неї, а річки, канали канави переповнені до верху, в багатьох місцях немає придатної для пиття води; і наші бідні голландці змушені або вмирати від спраги, або пити вино і пиво, або ж відправитися подалі від моря у бік Утрехта та інших більш сприятливих місць за цим дорогоцінним напоєм, таким старим як Адам, і в той же час юним, як ранкова роса. Іноді, справді, жителі можуть, якщо вийде, втамувати спрагу краплями падаючого дощу; але, як правило, вони схожі на переслідуваних альбатросами моряков у відомій поемі Колріджа «Старий Моряк», і бачать, що одна лише