Марiя здивовано поглянула на нього. I зненацька радiсна iскра надiї пронизала її свiдомiсть. Так! Це справдi можливо! Урчик може довести корабель до Землi. I бiльше того... Можна спробувати... хоч це й божевiлля... спробувати, щоб вiн доглядав синiв, коли вона помре... Вiн розумний, Урчик. Вiн зможе. Треба лише годувати їх УП...* i доглядати їх... їм буде тяжко, на самотi, без людей... але вони виживуть i повернуться на любу Землю... на рiдну планету...
______________ * УП - унiверсальний продукт.
- Урчик, - несмiливо сказала вона, з надiєю заглядаючи в його червонi очi. - Це чудово, що ти зумiєш повернути корабель... Але в мене є ще одне... прохання...
- Говорiть, Марiє...
- Я народила двох синiв, Урчик...
- Що таке "сини"?
- Двох маленьких людей. Таких, як i всi iншi космонавти, тiльки ще несвiдомих...
- Я зрозумiв, - заявив автомат. - Вони ще не здобули необхiдної iнформацiї для нормальної дiяльностi.
- Так, Урчик. Так, друже... I вони залишаться без догляду... Я скоро помру... Ти сам бачиш...
- Ви хочете, Марiє, щоб я доглядав їх?
- Так, Урчик... Прошу тебе...
- Мене не треба просити. Я роблю все, що можу. Але ж мене не вчили доглядати за маленькими людьми.
Марiя закрила долонями палаюче передсмертним жаром обличчя, намагаючись зiбрати розбурханi думки. Що вiн каже? Його не вчили... Ну, звичайно, не вчили... Що ж тодi робити?.. В бiблiотецi є книги... по догляду за дiтьми... Урчик вмiє читати...
- Урчик...
- Я слухаю, Марiє...
- Ти зв'язаний з бiблiотекою. Ти вмiєш читати...
- Наукову iнформацiю. Але менi це не потрiбно. Все записане в моєму мозку.
- Я не про те. В бiблiотецi є iнформацiя про виховання дiтей... їх треба годувати... i тримати в чистотi...
- Я зрозумiв. Всяка система потребує енергiї. Я спробую зробити те, що ви просите, Марiє... Тiльки є одна перепона.
- Яка?.. Урчик... Говори скорiше... бо я... не можу бiльше...
- Я стою на мiсцi. Я не можу пересуватись.
- Цьому можна... зарадити, Урчик... Вiзьми одну з прибиральних машин. Вона пересувається... Демонтуй прибиральний механiзм... все iнше використай для себе... з'єднай iз своїм монтажем... у тобi є iнформацiя..
- Я зрозумiв, Марiє. Дякую.
- Зараз... Я допоможу тобi...
Марiя впала з крiсла, пiдповзла до однiєї з нiш. Вона ослiпла, морок оточив її суцiльним океаном. Звуки згасали, поєднувалися в хаотичну симфонiю i вiдкочувалися в бездонну прiрву небуття.
Вона навпомацки знайшла дверi нiшi, натиснула кнопку. Ледь помiтно перед нею замерехтiли блискучi деталi прибиральних машин-роботiв. Вона витягла одну з них i пiдсунула до УРа.
- Тепер все гаразд, - почувся голос автомата. - Я виконаю ваше прохання, Марiє. Монтаж забере не бiльше трьох годин. Дiти витерплять стiльки?
- Постарайся... скорiше, Урчик, - майже нечутно озвалася жiнка. - Там бiля них... в пляшках... УП.
- Я знаю, - заспокоїв УР. - Я бачив. Так робив капiтан.
- Вiрно, Урчик... Дякую тобi... Все iнше... прочитай... Поспiшай, друже...
Марiя звелася на ноги, намацала керiвний пульт, ввiмкнула зв'язок. Тихо скомандувала:
- Iзолятор. Палату дев'ять...
У каюту ввiрвався пронизливий крик дiтей. На екранi з'явилося зображення широкого лiжка. На ньому звивалися два маленькi тiльця новонароджених, сповитих у бiлi пелюшки. Вони галасували, вимагаючи їжi, жалiбно кривилися, не вiдчуваючи бiля себе теплого тiла матерi. Марiя судорожно пiднялася, впираючись руками в пульт, сльози вiдчаю зросили її обличчя.
- Зараз... я зараз, маленькi мої... я прийду... Вона ступила до дверей, забувши про все на свiтi. Крик дiтей, їхнiй жалiбний поклик владно ввiрвався в материнське серце, потягнув її до синiв.
- Марiє! Не можна, - попередив УР.
Вона не чула слiв автомата. Добралася до дверей, простягла руки i впала ниць на порозi. На неї покотилася звiдусiль зоряна безодня, заколисала i поглинула у своє безмежне лоно...
II
УР кiлька хвилин дивився червоними очима на тiло жiнки. Потiм пролунав його дзвiнкий голос:
- Марiє! Чому ви не рухаєтесь?
Жiнка не вiдповiдала. Вогники автомата тривожно замиготiли. Вiн сказав сам собi:
- Марiя перестала iснувати.
Подумавши, додав:
- Треба поспiшати.
Вiн притягнув до себе руками-манiпуляторами прибиральну машину i уважно оглянув її, аналiзуючи конструкцiю. Потiм впевнено розiбрав верхню частину, яка, власне, й займалася прибиранням, залишивши пiдставку з ногами-колiщатами. УР довго розглядав рухову частину механiзму, вивчав систему моторчикiв, реле i живлення. Подумавши, збагнув, як можна ввiмкнути пiдставку до своєї системи, щоб перетворювати iмпульси-бажання в рух. Для цього треба було попрацювати не менше двох годин.
УР згадав про маленьких людей. Вiн пiдняв руку-манiпулятор, ввiмкнув систему зв'язку i попросив керуючого робота дати iзолятор, палату номер дев'ять.
Дiти знемагали вiд крику. УР швидко виключив зв'язок, промовив:
- Їхня система потребує енергiї. Маленькi люди вимагають живлення. УР зробить все, що необхiдно, i прийде до них.
Вiн пiдсунувся до iнструментальної шафи, вiдчинив її, знайшов там витки проводiв, iнструменти, якими користувався капiтан. УР подумав, розшукав у своїй пам'ятi iнформацiю про прийом роботи, яку треба виконати. Згадавши все, вiн хутко почав перебудову пiдставки. Коли проводи з'єднали руховий вузол "кiнцiвок" з енергетичним центром автомата, вiн, пiднявшись на руках-манiпуляторах, "сiв" на пiдставку. Наклавши з бокiв кiлька пластинок, УР з'єднав себе з ногами-колiщатами.
- Здається, все, - сказав вiн, посилаючи в систему руху iмпульс-бажання.
Колiщата закрутились. УР швидко помчав до дверей, вдарився об порiг. Сказав:
- Не треба поспiшати. УР ще не звик. Необхiдне тренування, накопичення досвiду.
Подумавши, УР промовив:
- А тепер - в iзолятор.
Вiн пiдкотився до дверей, де лежала Марiя. Спрямувавши на неї приймачi радiацiї, УР вiдзначив високу активнiсть випромiнювання тiла. Вiн обережно охопив Марiю руками, вiдтягнув її вбiк. Подивився на неї, подумав про те, що треба дослiдити її тiло, а також тiла iнших космонавтiв. Але це потiм, пiсля вiдвiдин iзолятора.
УР минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе невидимими променями локацiї. Нарештi вiн пiдкотився до круглого люка iзолятора i пiдняв руку, щоб натиснути кнопку. Потiм згадав, що заражений радiацiєю. Вiн вернувся назад, зайшов у лабораторний вiдсiк i ввiмкнув аналiзаторну установку. Його поверхня справдi була радiоактивною. УР увiмкнув дезинфенцiйний пристрiй, прийняв потужний газовий душ. Пiсля цього вiн, вже не вагаючись, увiйшов до iзолятора.
Ось i палата № 9. УР вiдчинив дверi. Пронизливi крики маленьких космонавтiв оглушили його. УР миттю зменшив потужнiсть сприймання звуку, сказав:
- Маленькi люди ще не вмiють контролювати витрату своєї енергiї. Я згодом навчу їх.
Вiн пiдкотився до широкого лiжка, заглянув у нього. Обличчя дiтей маленькi, зморщенi - були багровими вiд натуги. УР поглянув навколо. Рядом iз лiжком стояв стiлець, а на ньому - два флакони з червоними м'якими наконечниками. УР взяв один флакон, прочитав: УП.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
