- Заспокойтесь, заспокойтесь, сеньйоре. Моя неакуратнiсть, не завiв своєчасно свого будильника.
- Коли Акiлiно помер, годинник зупинив ся. Чому? В цьому щось є... Налийте менi ще вина... Про що я казав? Так, передсмертнi вибухи у мозку. Смолоскипи протуберанцiв. Полум'я вiд останнього спалаху спалює i чужий мозок. Зрозумiло, не всякий. Тiльки той, який настроєний в унiсон з мозком вмираючого. Якщо вони думають про одне i те ж саме, мiж ними протягується невидимий зв'язок, тонкий, як нитка з попелу. Вона тримається мить i розсипається на порох. Цiєї митi досить, щоб передати найважливiше. Я пiймав останню думку Акiлiно i скористався з неї. Потiм отримав патент на винахiд, зроблений покiйним, i привласнив його. Гору золота за патент нiхто не дав, але дещо я виручив. Ось так я обiкрав покiйника. Подобається?
- Заплутана iсторiя. Ще вина?
- Наливайте... Потiм я подумав: не може бути, щоб останнiй спалах свiдомостi не залишив слiду в самому мозку, що вмирає.
- Невже думки застряють у мертвiй головi?
- Мозок живе i пiсля смертi. Недовго, кiлька хвилин. Вiн згасає, як гасова лампа, в якiй скiнчився гас. Коли в мене з'явилися грошi, я купив невеличку лабораторiю. Навiть найняв двох фахiвцiв. Нам вдалося створити апарат, який виловлював у вмираючому мозку шурхiт життя. Бiохiмiчний пiдсилювач. Страшенно чутливий прилад. Реагував на найтоншi хiмiчнi реакцiї, що супроводжують кожну думку, аналiзував iоннi потоки в нервових клiтинах i таке iнше. Дещо вдалось пiдслухати через добу пiсля смертi. А якi шквали бушували в мозку пiд час агонiї!
- Де ж ви брали покiйникiв? Чи?.. Нi, неможливо! Ви вбивали? Ви вбивця, а я вас переховую, захищаю. Iдiот! Скiлькох ви вбили заради своїх мерзенних дослiдiв?
- Жодного. Ми уклали контракт з Нацiональним бiологiчним музеєм. У моєму розпорядженнi були сотнi рiзноманiтних тварин, вiд польової мишi до мавпочки уiстiтi.
- Брешете! Для таких дослiдiв тварини не пiдходять. Це навiть я розумiю. Що ви могли знайти у мишачому або собачому мозку? Вам потрiбнi були люди. Наймудрiшi люди для найстрахiтливiших дослiдiв, будь я проклятий...
- Не гарячкуйте. Невже тепер треба заспокоювати вас? Зрозумiйте: я не плещу, - я сповiдаюсь в очiкуваннi останньої хвилини. Брехати безглуздо i принизливо. Каюсь, ми не жалiли тварин. Обливали їх окропом, забивали залiзним пруттям до смертi, глушили струмом. Необхiдно було домогтися, щоб у їхнiй свiдомостi лишились яскравi враження...
- Нiчого собi - враження вiд залiзного пруття! Недолюдки!
- Ми висловлювались м'якше - гострий дослiд.
- Уявляю собi, як вони вищали...
- Жодного звуку. Особлива операцiя горла. Лабораторiя - царина тишi, гамiр дратує... Хтось пiдкрадається!..
- Моя сусiдка. Ми називаємо її Нiчничок. Вона завжди йде на роботу, коли темнiє. Пробачте.
- Вона не могла пiдслухати?
- У неї свої турботи, сеньйоре.
- Два роки ми дослiджували, що дiється в головах чотириногих. Настав день, коли електронний скальпель мав був торкнутися розумного мозку...
- Ось бачите!
- Замовкнiть! Я був тодi у якiйсь нестямi, дослiдницька лихоманка трусила мене, я був готовий офiрувати своєю власною головою. Але нам потрiбно було багато голiв...
- О дiво Марiє, i ви так спокiйно розповiдаєте про це! Звiдки ж ви їх узяли, цi голови? Найнялися сторожем у морг?
- В морг привозять надто пiзно. А ми хотiли сповiдати мертвий мозок одразу ж пiсля передсмертної сповiдi його ще живого власника. Нам треба було йти слiдом за священиком. Так i зробили...
- Церква не простить вам.
- Вона пiдтримала нас. Один iз фахiвцiв, що працював у моїй лабораторiї, виявився активним дiячем "Пакс Романа" - спiлки католикiв-iнтелiгентiв. Ми зiйшлися на тому, що "Пакс Романа" одержить сорок вiдсоткiв можливого прибутку. Вони сповiдають душу, ми - тiло.
- Хiба думки можна продати?
- Вони цiннiшi вiд золота. Зрозумiло, не всi. Нас цiкавили люди одержимi, якi присвятили все життя вирiшенню якоїсь проблеми. Головно це були винахiдники. Ми склали велику картотеку i чатували на їхнi останнi днi. I навiть частiше, нiж ми думали, цих одержимих в останню мить осявав генiальний здогад. Наш апарат уловлював надприродно яскравий спалах свiдомостi i розшифровував її. Полювання за iдеями виявилось вдалим. Тепер вони полюють за мною.
- Ви їх ошукали? Приховали їхнiй прибуток?
- Приховав свої думки. У мене також є основна iдея. Потаємна i могутня. Вона потрiбна їм. Вони поклялись добути її за всяку цiну. Я знаю, як усе скоїться. Мене вб'ють пострiлом у серце. У них чудовi снайпери. Потiм до кiмнати вдеруться двоє або троє. Вони будуть дуже поспiшати. У руках в одного буде металевий ковпак. Термоелектричним ножем вони спалять волосся у мене на головi - так швидше, нiж голити. Змастять голову смердючою електропровiдною пастою i одягнуть ковпак. За цей час другий пiдготує апаратуру для записування.
- Так не буде. Ми зараз же вирушимо до окружного прокурора, вiн сховає вас.
- Сховає? Дасть притулок у тюремнiй камерi? Тодi мене вб'є не снайпер, а каторжник, якому пообiцяють за цю крихiтну послугу швидку втечу. А той, з ковпаком, примчить у камеру пiд виглядом тюремного лiкаря.
- Менi шкода вас. Ви потрапили у власну пастку. У вас є грошi?
- Дев'ять тисяч ескудо. Якраз стiльки, скiльки коштує похорон на цвинтарi Алто-де-Сан-Жоан.
- Геть похорон! Слухайте уважно. У мене є друзi, студенти-медики. Ми поїдемо в центральну лiкарню, у вiддiлення для бiдарiв. Там вас зареєструють, знайомi студенти - вони завжди чергують уночi, собача вахта не для справжнiх лiкарiв - знайдуть у вас смертельну хворобу i вiдправлять до шпиталю Святої Євлалiї. Але до Святої Євлалiї доїде лише реєстрацiйна картка. За кiлька тисяч ескудо тамтешнiй реєстратор перекладе картку в скриньку померлих i видасть менi свiдоцтво про вашу смерть. З таким свiдоцтвом я зможу офiцiйно повiдомити будь-кого про вашу наглу смерть. Коротко кажучи, вам проштемпелюють квиток на той свiт, але ви вiдстанете вiд поїзда. Спритно?
- А далi?
- Почнете життя заново, пiд iншим iменем. Погоджуйтесь, сеньйоре. Ми вже якось вчинили так само з одним моряком, що втiк з вiйськового корабля. Тепер вiн придбав новi документи, плаває пiд чужим прапором - i щасливий.
- Новi документи? Папiрцi! А хто дасть менi нове життя? Всi страхiття останнiх рокiв залишаться всерединi мене. Старi болячки в новому лахмiттi ось що ви менi пропонуєте... Я зовсiм п'яний...
- А я спускаюсь униз, щоб подзвонити з кафе в Центральну лiкарню.
4
У вiддiленнi бiдарiв процедура огляду схожа на лiниву гру з суворими правилами. Два-три запитання, вiдповiдей на якi майже не слухають, i кивок у бiк санiтара. Той записує прiзвище, сердиться на вайлуватiсть хворого i видає йому штани з куцою курткою без iудзикiв. Сьогоднi бiльшiсть хворих направляють у шпиталь Святої Євлалiї. Туди вони мусять прибути вже в лiкарнянiй формi, i тому всiх купають тут у бруднуватих ваннах. А на подвiр'ї на них чекає обiдраний автобус. Зрештою, хто бажає, може добиратися самостiйно...
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
