Подорож скiнчилась, як кiнчається сон. Нiхто не знав, була це дiйснiсть чи фантазiя. Але на землi мандрiвцям уже не так легко було порозумiтись, як на палубi джонки. Коли пан Лi захотiв щось сказати панi Штенграхт, це вийшло дуже складно.
Пан Лi сказав баклановi: "Нган". Баклан переклав це на французьку мову й сказав докторовi Меньє: "Le monde est de nouveau tranquille!" Паризький лiкар переклав це для мiнгера де Вiльдера на голландську: "De wereld is weder rustig!" Купець-голландець переклав це для мiс Амбрелли на англiйську. "The world is calm again!" Англiйка з парасолькою переклала для матроса Петара на сербську: "Свет є опет мiрно!" I нарештi матрос iз Чорногорiї переклав цi слова панi Штенграхт: "Свiт уже знову спокiйний, ласкава панi!"
"Так, -- вiдповiла панi Штенграхт i приязно кивнула до пана Лi. -Я саме хотiла це сказати".
Петар засмiявся й переклав це для мiс Амбрелли. Англiйка теж засмiялась i переклала мiнгеровi де Вiльдеру. Голландець засмiявсь також, i так смiх обiйшов усе товариство, поки дiйшов до Лi, що обернув його в лагiдну посмiшку.
А потiм сонце сiло за обрiй, i мандрiвцi розпрощались, побажавши одне одному шiстьма мовами: "Бувайте здоровi" та "Добранiч". Тiльки баклан зоставсь на березi, а тодi й вiн знявся i, махаючи крильми, полетiв до далекого острова на Жовтому морi.
Коли оповiдка скiнчилася, прадiдусь мовчки пiдвiвся з купи стружок, зняв з плiч Шкiряної Лiзбет сюртука, неквапно надiв його, старанно застебнув усi гудзики, сказав, Шкiрянiй Лiзбет: "Дуже дякую!" -- а тодi вклонився й заговорив до мене так:
-- А тепер, шановний пане, оповiдач корисних i веселих iсторiй прощається з вами. Вiн зичить вам здоров'я, щастя й довгого вiку й просить вас у своєму дерев'яному павiльйонi випити з ним за красу, за правду й за добре серце людини.
Прадiдусь дiстав з кишенi сюртука пляшечку рому, вiдгвинтив мiдний ковпачок, витяг корок, налив рому в ковпачок i подав менi.
Я сплигнув iз верстака, вклонився й вiдповiв йому так:
-- Великий майстре серед оповiдачiв, дякую вам за багато прегарних оповiдок i обiцяю згодом, коли виросту, записати всi цi оповiдки на честь краси, правди й доброго серця людини!
I вихилив ковпачок рому, а прадiдусь наповнив його знов i теж випив одним духом.
-- Вистачить одного ковпачка за всiх трьох, -- сказав вiн. -- Адже краса, правда й доброта -- це те саме.
Тодi загвинтив пляшечку й сховав у глибоку кишеню.
У мене трошки запаморочилось у головi, бо десятирiчнi хлопцi не звикли до мiцного рому. Менi здавалося, що стiни токарнi хитаються i я чую, як цокає в деревi шашiль. Та й Шкiряна Лiзбет заусмiхалась так дивно, наче китайська iмператриця, а прадiдусь, що спирався рукою на її плече, був наче китайський iмператор.
-- Це фантазiя чи дiйснiсть? -- прошепотiв я.
-- I те, й те, -- вiдповiв голос, не знати чий: Шкiряної Лiзбет чи прадiдуся.
На щастя, у нього в кишенi були кавовi зернята. Вiн дав менi жменьку, i я жував їх доти, поки стiни перестали хитатись, а шашiль -цокотiти. I усмiхненi губи, Шкiряної Лiзбет знову стали поважною вузенькою щiлинкою, а з китайського iмператора зробився мiй любий старий прадiдусь, що повiв мене через вулицю обiдати.
На обiд була камбала з картопляним салатом, i ми виявили горiшнiй бабусi честь, пообiдавши мовчки й урочисто.
Пiсля їжi прадiдусь лiг заснути, а я допомiг бабусi готуватися до свята. Позносив до вiтальнi всi стiльцi, якi були в домi, удвох з бабусею зсунув три столи лiтерою П, розставив на дамастових скатерках букети, прикрасив стiлець прадiдуся "заячим холодком", намалював барвистi картки для кожного гостя й розiклав їх за бабусиною вказiвкою на столах.
Коли о другiй годинi прийшли з гаванi моряки, їх нагодували в кухнi й послали до своїх комiрчин переодягатися. Мiй горiшнiй дiдусь гiрко нарiкав, бо не любив розлучатися з зеленою курткою. Але накази горiшньої бабусi були незаперечнi. Рiвно о четвертiй усi гостi зiбрались коло дверей. На нашому островi така точнiсть -- звичайна рiч, бо нiхто не живе далi, як за десять хвилин ходу однi вiд одних. Горiшня бабуся зразу роздiлила гостей на два гурти, i жiнок з якимсь таємничим шепотом вiдведено на кухню. Нам, чоловiкам, дозволено урочистою процесiєю вступити до вiтальнi.
Ми всi були в темно-синiх костюмах iз товстого англiйського сукна. Мiй друг Геннiнг та я мусили надiти незручнi довгi штани. Жоден iз нас, чоловiкiв, не почував себе зручно в товстiй святочнiй унiформi, i, як тiльки за нами зачинилися дверi, ми поскидали пiджаки й повiшали їх як попало на спинках стiльцiв.
Коли жiнки нарештi ввiйшли з тортами та кексами, вони зняли гнiвний крик.
-- Що це за вигляд? -- закричала моя мама й сплеснула долонями над головою.
-- Наче в цирку, -- сказала долiшня бабуся.
А горiшня пробурчала:
-- Содом i Гоморра!
А потiм гостро наказала всiм понадiвати пiджаки, i ми, зiтхаючи, поквапне виконали наказ.
Настав час жiнкам командувати. Всi, як годиться, посiдали на свої мiсця. Гарненько роздiлили кекси, торти, чашки, i ось уже вийшов прадiдусь i сiв помiж горiшньою бабусею та Президентовою Хельгою. Його примусили розгортати запакованi подарунки, i вiн при тому примовляв у риму. Вiн казав:
Ох, який же гарний, хвацький
Цей новий кашкет моряцький
З краму синього цупкого!
Щиро дякую за нього.
Або:
I за шарф вам щира дяка,
Дiбрано його зi смаком.
Хоч у будень, хоч у свято
Можна буде пов'язати.
Мого тата дуже спантеличила ця прадiдусева спритнiсть у римуваннi.
-- Це майже як корисне ремесло, -- сказав вiн, i то була велика похвала, бо кориснi ремесла вiн ставив над будь-який талант.
Пiсля розгортання подарункiв настала найважливiша частина свята -поїдання тортiв та кексiв. Мiй друг Геннiнг i я виявили надзвичайну силу: з'їли обидва по два шматки торта з масляним кремом, по двi скибки полуничного, по три скибки здобного кексу й по однiй кексу з горiхами. Це був рекорд iменинних бенкетiв.
На щастя, прадiдусь не звернув уваги на нашi подвиги в споживаннi печива. А то неодмiнно склав би ущипливого вiршика про рiзницю мiж людьми й вовками.
Великий бенкет тривав добрячих двi години. Багато їли, багато говорили, пили багато кави. Але весь цей час горiшня бабуся й словом не прохопилася про обiцяний великий iменинний сюрприз. Я кiлька разiв нишком моргав їй. Але вона нiби нiчого не помiчала.
А як надворi почало смеркати й увiмкнули свiтло, вона виступила зi своїм сюрпризом.
Вона гукнула:
-- Шановнi дами, можна починати!
Тодi вiдкрилися п'ять сумочок, п'ятдесят спритних жiночих пальцiв вийняли бiлi-бiлi сувоїки паперу, перев'язанi червоними стьожечками, i, на подив чоловiкам, почався вечiр декламацiї наших вiршiв, якi старанно переписала й зiбрала горiшня бабуся. Моя мама дуже кумедно прочитала мою "Жiночу абетку". Панi Зiнгер, яку всi називають Президентовою Софi, з жахливою дикцiєю прочитала вiрша про розумну панi Януцiс. Долiшня бабуся -- два вiршi, якi ми написали у неї на горищi, на дошках iз розiбраного лiжка. Але найбiльшим сюрпризом були два вiршi, якi горiшня бабуся склала сама.
Нашi моряки з подиву отетерiли, коли пересвiдчилися, що наша статечна, роботяща, порядна горiшня бабуся вiршує. Прадiдусь слухав, розкривши рота, i навiть забув його закрити, дослухавши, -- так зчудували його обидва вiршi.
Перший -- справжнiй абетковий вiрш. Ось вiн:
Повчальна абетка
А, Бе, Ве, Ге, Де -
Що до добра нас веде?
Рано вставати,
Не байдикувати,
А, Бе, Ве, Ге, Де -
Це до добра нас веде.
Е, Є, Же, Зе, Й, I -
Порядки у нас такi:
Не йди гуляти, поки
Не вивчиш всi уроки.
Е, Є, Же, Зе, Й, I -
Порядки у нас такi.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем -
Яка натура в нiкчем?
Ледачi вони й дурнi,
Неначе трухлявi пнi.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем -
Така натура в нiкчем.
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те -
Хто здоровим росте?
Той, хто рухатись любить,
Митись i чистить зуби,
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те -
Той здоровим росте.
У, Еф, Ха, Це, Ча -
Чого нас книжка навча?
Чесно й порядно жити,
Рiдний свiй край любити,
У, Еф, Ха, Це, Ча -
Цього нас книжка навча.
Ша, Ща, Ю, Я -
Яка порада моя?
Вiрша цього прочитай
I добре запам'ятай.
Ша, Ща, Ю, Я -
Така порада моя.
-- О господи, Маргарето! -- сказала долiшня бабуся горiшнiй. -- У тобi є таємнi глибини!
-- Гм-м-м... -- гмукнув прадiдусь, закрив рота й сказав: -Неймовiрно, Маргарето! Це ж справжнiсiнький абетковий вiрш, та ще й гарний!
Горiшня бабуся натiшилась похвалами та подивом, а тодi оголосила:
-- Тихше! Я склала ще одного вiрша.
-- Абеткового? -- спитав я.
-- Атож, абеткового!
I справдi -- вона прочитала ще одного власного вiрша. I навiть з дуже гарною дикцiєю. Ось вiн:
Лiсова абетка
Лебiдь озером пливе -
А, Бе, Ве.
Нитку павучок пряде -
Ге, Де, Е.
Шишку бiлочка гризе -
Є, Же, Зе.
Зерня вибирає в рот -
I, Ка, Йот.
Спить зайчатко пiд кущем
Ка, Ел, Ем.
У норi борсук сопе -
Ен, О, Пе.
Печеричка он росте -
Ер, Ес, Те.
Пiд листком у лопуха -
У, Еф, Ха.
Лис на лови вируша -
Це, Ча, Ша.
