Читаем без скачивания Кіт і миша - Ґюнтер Ґрасс

— Скільки тонн має аргентинський лінкор «Морено»? Швидкість у вузлах? Товщина броні на ватерлінії? У якому році збудований? А перебудований? Скільки стволів було на «Вітторіо Венето»?

Я неохоче відповідав, але мене тішило, що я все ще пам'ятаю такі дурниці.

— Ти відразу візьмеш із собою обидві консерви?

— Побачимо.

— Не забудь відкривачку, он вона лежить.

— Ти прям як моя мати.

— На твоєму місці я би вже спускався.

— Добре. Там усе, мабуть, підгнило.

— Тобі ж там не зимувати.

— Основне, щоб запальничка працювала, пального там унизу досить.

— А цю штуку я б не викидав. Хто знає, може, продаси колись як сувенір. Ніколи не знаєш, як усе складеться.

Мальке перекинув орден з однієї долоні до іншої. Коли він встав із містка і крок за кроком наближався до люка, то жартома балансував руками, хоча троба з обома консервами відтягувала праву руку. Коліна його тремтіли. Налякана і напружена спина відкидала тінь ліворуч, бо знову ненадовго з'явилося сонце.

— Вже десь пів на одинадцяту, а то й пізніше.

— Після дощу так завжди.

— Думаю, вода градусів сімнадцять, повітря десь дев'ятнадцять.

Біля причального буя у фарватері стояла землечерпалка. Здається, її мотор працював, але про всі звуки можна було лише здогадуватися, бо вітер був проти неї. Про мишу у Мальке на шиї я теж міг тільки здогадуватися, бо він далі демонстрував мені спину, поки ступнями намацував край люка.

Відтоді мене досить часто мучить питання, чи сказав він ще щось перед тим, як зануритися у воду? Я слабо пригадую тільки погляд через ліве плече до капітанського містка. Він присів і намочився, спортивні штани побуряковіли, зручніше взяв у руку торбу з консервами, але орден? Здається, на шиї його вже не було? Непомітно кинув донизу? Яка риба тепер принесе його мені? Чи сказав він ще щось через плече? Або вгору, до чайок? До пляжу, до суден на рейді? Може, він прокляв хлопців, які лазили за ним на баржу? Мені здається, що я не почув від Тебе:

— Тоді до вечора!

Головою вперед і з двома консервами у торбі він пірнув геть. Заокруглена спина і задниця заховалися під воду слідом за головою, останньою була біла ступня. Вода над люком знову заспокоїлася.

Я забрав ногу від відкривачки. Ми разом із нею залишилися на палубі. Мені треба було відразу ж сісти до човна, відв'язати мотузок і плисти геть із думкою, що він упорається і без відкривачки. Але я залишився, порахував секунди, потім дав трохи порахувати землечерпалці, яка пересувала свої клешні біля причального буя, а потім знову напружено почав уголос: тридцять дві, тридцять три заіржавілі секунди. Тридцять шість, тридцять сім секунд для вичерпування мулу. Сорок одна, сорок дві погано змащені секунди, сорок шість, сорок сім, сорок вісім секунд працювала землечерпалка своїми клешнями, які вовтузилися у воді. Вона поглиблювала новий фарватер біля входу в гавань і допомогла мені вимірювати час: Мальке вже мав би дістатися до мети зі своїми консервами, без відкривачки, з орденом-близнюком солодкої гіркоти. Чи без ордена. Мальке вже мав би опинитися всередині колишнього польського трала «Рибітва», у радіорубці, яка знаходилася над водою.

Навіть якщо ми не домовлялися про сигнали постукування, ти міг би постукати. Раз і другий я дав землечерпалці відрахувати для мене тридцять секунд. Як то кажуть, згідно з усіма людськими законами, він уже мав би… Мене збивали з пантелику чайки. Вони кружляли поміж баржею і небом. Але коли вони без видимої причини раптом зникли, то мене збила з пантелику їхня відсутність. І я почав тарабанити по містку спершу своїми каблуками, а потім чоботами Мальке. Шматки іржі відлітали від металу, послід чайок кришився і танцював у повітрі після кожного удару. Пілєнц тарабанив відкривачкою для консервів по містку і кричав:

— Піднімися нагору, старий! Ти забув відкривачку…

Тиша після спершу хаотичних, а далі ритмічних стуків і криків. Я, на жаль, не знав азбуки Морзе, тому просто стукав: два-три, два-три. Аж захрип:

— Від-кри-вач-ка! Від-кри-вач-ка!

Від тої п'ятниці я знаю, що таке тиша, тиша настає, коли тікають чайки. Ніщо не може бути тихішим за землечерпалку, яка працює, а вітер відносить її залізний скрегіт убік. Але найбільшу тишу створив Йоахім Мальке, коли не знав, що відповісти на моє стукотіння.

Тож я поплив назад. Але перед тим як плисти назад, я кинув відкривачкою у напрямку землечерпалки, хоча й не поцілив.

Отже, я викинув відкривачку і повеслував назад, віддав човен рибалці Крефту, доплатив тридцять пфенігів і сказав:

— Можливо, увечері я ще раз прийду по човен.

Отже, я кинув у воду, повеслував назад, віддав, доплатив, домовився про наступний раз, сів у трамвай і поїхав, як то кажуть, додому.

Але після цього всього я не пішов додому, а ще раз подзвонив на Остерцайлє, не питав нічого, але взяв локомотив у рамці, бо я сказав йому і рибалці Крефту:

— Можливо, я прийду ще увечері…

Отже, моя мати саме приготувала обід, коли я приніс додому фотографію. Якийсь начальник воєнізованої охорони вагонного заводу обідав у нас. Рибу мати не подала, а біля моєї тарілки лежав лист із військового управління.

Я читав наказ про відправлення мене до армії, читав і перечитував. Мати почала плакати, а начальник воєнізованої охорони вагонного заводу розгубився.

— Я їду аж у неділю увечері, — сказав я, а потім додав, не зважаючи на гостя: — Ти не знаєш, де татів польовий бінокль?

Отже, із цим біноклем і з фотографією я поїхав до Брьозена у суботу вранці, а не ввечері того ж дня, як домовлялися. Видимість була не дуже доброю, а крім того, знову падав дощ. Але я знайшов найвищу точку серед прибережних дюн. Це було місце біля пам'ятника загиблим військовим. Я став на найвищу сходинку пам'ятника і дивився у бінокль півгодини, а то і всі сорок п'ять хвилин. Наді мною височів обеліск, а із золотої кулі на його горі скрапувала вода. Аж коли у мене перед очима все попливло, я опустив бінокль і подивився на зарості шипшини.

Отже, на баржі нічого не ворухнулося. Було чітко видно два порожні чоботи. І хоча на іржавій палубі знову сиділи чайки і вкривали послідом палубу і чоботи, але що можуть довести чайки? На рейді були ті самі судна, що і попереднього дня. Але між ними я не побачив ніяких шведів, нікого із нейтралів. Землечерпалка лише трохи зрушилася з місця. Погода обіцяла покращитися. І я знову поїхав, як то кажуть, додому. Мати допомогла мені спакувати мою псевдошкіряну валізку.

Я поклав туди: фотографію, яку я витяг із рамки, і, оскільки Ти не претендував на неї, то вона опинилася на самому дні. На Твого батька, кочегара Набуду, на локомотив твого батька, який не димів, була складена моя білизна, решта дрібниць і щоденник, згодом я загубив під Коттбусом його разом із фото й листами.

Хто напише мені добрий кінець? Бо те, що почалося з кота й миші, мучить мене сьогодні, коли я бачу нурця у ставку посеред очеретяних заростей. А коли я намагаюся уникати вилазок на природу, документальні фільми обов'язково показують мені цих вправних водних птахів. Або ж новини демонструють спроби витягти затонулі кораблі із Райну. Чи підводні роботи у гавані Гамбурга, де водолази збираються підірвати бункери поряд із корабельнею і забрати звідти авіаміни. Люди у блискучих, злегка зім'ятих шоломах пірнають під воду, а потім підіймаються, їм назустріч простягаються руки, відкручується шолом, і вони знімають його. Але Великий Мальке ніколи не закурює цигарку на білому полотні кіноекрана, завжди курять інші.

Якщо до міста приїздить цирк, він обов'язково заробляє на мені. Я знаю там майже всіх, а з окремими клоунами завжди розмовляю особисто за їхніми житловими вагончиками. Але ці панове часто перебувають у поганому настрої і нічого не хочуть чути ні про якого колегу Мальке.

Чи мушу я додавати, що у жовтні п'ятдесят дев'ятого я їздив до Регенсбурґа на зустріч ветеранів, які, як і Ти, були нагороджені Лицарським хрестом? У зал мене не пустили. Всередині грав оркестр німецьких збройних сил, часом він робив паузи. Під час однієї з таких пауз я попросив лейтенанта, який керував охороною, покликати Тебе зі сцени:

— Унтер-офіцера Мальке очікують при вході!

Але Ти не захотів випірнути.

Примечания

1

О Невісто найясніша, — не зневаж мого терпіння… (лат.)

2

«Прийди, Дух святий» (лат.).

3

«Стояла Мати скорботна…» (лат.)

4

«Райська слава» (лат.)

5

моя вина (лат.).