Читаем без скачивания Виклик - Джеймс Паттерсон

— Та ні, нічого.

— Скільки я тебе вже знаю? Років із десять? Досить, аби втямити, що ти щось таки знайшла. Що саме? Скажи.

Очі Дарсі перетворилися на вузькі щілинки.

— Та ні, просто негарне передчуття, спричинене ідіотськими забобонами, не більше того.

Джейк кивнув і не став вимагати пояснень. Йому й не треба було. Він і так чудово знав, що мала на увазі Дарсі. Серед бувалих моряків забобони є досить поширеними. І Джейк вірив у них. Ну, не те щоб беззастережно, але все одно певним чином вірив. І це тиснуло на його психіку. Висіло на душі двотонним якорем. Судно, що втрачає у морі свого капітана, довічно перетворюється на корабель-привид.

Брат Джейка, Стюарт, загинув, пірнаючи з аквалангом з яхти «Родина Данів». Його балон чомусь вийшов з ладу, і йому стало нічим дихати. Стюарт пірнув, але так і не виринув. Його тіло знайшли вже пізніше. Тому забобони забобонами, а для Джейка яхта його старшого брата була ще постійним нагадуванням про трагедію, яку він хотів би викреслити зі своєї пам'яті. Та якби ж то міг! Була б його воля, він продав би цю кляту штуковину ще до того, як устигла осісти земля на Стюартовій могилі.

Проте Кетрін уперто не хотіла цього робити — може, суто з сентиментальних причин, хтозна. Боже правий! Таж існують такі речі, як весільні стрічки або подарований годинник, але ж не яхта типу «Морріс» із титановим корпусом завдовжки шістдесят два фути!

До того ж усі ці чотири роки човен ніяк не використовувався, а простояв у якомусь великому сараї. Кетрін із дітьми нікуди на ньому не виходила. І навіть жодного разу не приїхала його оглянути.

Дарсі скорчила гримасу.

— Вибач мені, Джейку. Такий ідіотизм із мого боку. Зі мною це інколи буває. Я не збиралася лякати тебе своїми дурними теревенями. Тож я стулю свою пащекувату пельку і більше нічого не скажу. Краще пізніше, аніж ніколи.

— Дурниці, Дарсі, не переймайся. Все буде гаразд.

— Звісно, що буде. На тебе чекає фантастична подорож, — мовила Дарсі, натужно зображаючи оптимістичну посмішку. — Може, тобі чимось допомогти перед виходом у море?

— Та ні, сам упораюся. Перекажи від мене привіт своєму братові Роберту, — відповів Джейк, зиркнувши на наручний швейцарський годинник фірми «ТАҐ Гоєр». Родина Данів з Мангеттена запізнювалася. Інакше й бути не могло. — Все, що мені треба, — це дочекатися прибуття «команди».

Розділ 4

Через сорок хвилин родина Данів нарешті прибула. Принаймні, її молодший контингент. Оскільки над пристанню і досі висів щільний туман, Джейк спершу почув, а лише потім побачив свою племінницю та двох небожів.

«Ці діточки лаються як останні бомжі. Може, їм дійсно слід сходити в море, щоб провітрити свої мозки», — спало йому на думку.

Востаннє Джейк мав нагоду побути в компанії Данів-молодших та послухати їхні балачки, від яких в'янули вуха, одинадцять місяців тому, коли Кетрін гуляла своє друге весілля на мисі Код у шикарному готелі «Четгем Барз Інн». Поруч із Пітером Карлайлом Кетрін виглядала щасливою та світилася радістю — принаймні, так здавалося. А ще у Джейка також склалося враження, що цілий тиждень Керрі, Марк та Ерні Дан тільки те й робили, що сварились одне з одним.

Стоп, невеличке уточнення. То не враження склалося, то насправді було так.

І зараз, знову почувши їхні невдоволені та задерикуваті голоси, Джейк одразу ж збагнув, що у взаєминах між представниками молодшого покоління, котрі невдовзі мали стати членами його екіпажу, жодних змін не відбулося.

— Я ж казав вам, що треба йти сюди, ідіоти. Я завжди маю рацію. А ось уже й човен видно.

Джейк кивнув сам до себе. Це явно Марк, кінчений ледацюга. Такий собі Голден Колфілд двадцять першого століття [i].

— Ти кого називаєш ідіотом, бовдуре? Це тебе, а не мене спіймали минулого місяця на гарячому, коли ти курив траву в гуртожитку. Ото облажався так облажався!

Ага, а це не інакше як Керрі, наша ельська студентонь-ка, а у цієї студентоньки, наскільки я знаю, останнім часом нерви не в порядку.

— Та невже? — вигукнув Марк. — Та ти сама кинула курити траву лише тому, що тебе розперло від ласощів, на які тягне після марихуани! Твоя дупа луснула б від жиру, сестричко!

— Пішов у сраку!

— Тільки після тебе!

Цієї миті почувся ще один голос, набагато тонший і навіть приємний на слух.

— Вибачте, що перериваю таку змістовну й повчальну розмову між моїми старшими за віком братом та сестрою, але мені не дає спокою одна думка.

— Яка, бовдуре? — спитала Керрі.

— Цікаво, а чому дядько Джейк так ніколи й не одружився? На голубого він не схожий, еге ж? Утім, я не хочу сказати, що бути голубим — це погано.

Джейк не втримався і розсміявся. Молодець, Ерні, класно ввернув! Недоречне, але цікаве запитання для будь-якої ситуації.

Нарешті крізь пасма туману виринули троє менших Данів. Забачивши Джейка, вони всі негайно розпливлися в посмішках. Вони могли зневажати одне одного, але геть усі любили свого дядька. Він був «престижним» родичем. Правду кажучи, саме ця обставина і стала головною причиною того, що вони зрештою здалися й погодилися на подорож.

Утім, небожі не збиралися йому про це казати. Адже то було б украй «непрестижно».

— Як ся маєш, Керрі? — спитав Джейк, обіймаючи дівчину за плечі. Він помітив, що бідолаха явно схудла. Аж надто сильно. Та нічого. Це ми, дай боже, швидко вилікуємо.

Керрі ляснула себе долонею по худому стегну.

— А як ти гадаєш? Заради цієї кошмарної подорожі, що начебто має згуртувати нашу сім'ю, мені довелося покинути літній відпочинок у Парижі біля Сени, — пирхнула вона. — А що б ти вибрав, дядечку? Париж або яхту «Родина Данів»? Га? Париж чи родину Данів?

— Приємно бачити тебе, люба, — відказав Джейк, пускаючи повз вуха невдоволену ремарку. — Я вже зробив вибір: це яхта «Родина Данів».

Потім він обернувся і привітався з Марком, цюкнувшись із ним стиснутими кулаками.

— А ти як, друзяко? Чим тобі довелося офірувати заради цієї подорожі?

— Валері Д'Александер, — відповів Марк, пригладивши рукою скуйовджену чуприну, що вже місяцями не бачила не те що цирульника, а може, навіть гребінця.

— В-а-а-л-е-р-і-і-і! — зумисно противним голосом пропищав Ерні. — То є його темпераментна та хтива подружка з Ексетера. Втім, може, вона й не хтива. Але дошлюбним сексом вони займаються!

— Даруй, що спитав, — сказав Джейк і додав, звертаючись до Ерні: — А тебе хто просив лізти з коментарями?

Ерні знизав округлими плечима. Дитяча повнота вперто трималася в його майже підлітковому тілі.

— Розумієш, дядечку Джейк, я єдина дитина з родини Данів, кому хочеться тут бути, — сказав він. — І це правда.

— Що ж, бодай один охочий, і то добре.

— Ага. А ще я вичитав у одному з матусиних медичних журналів, що переміна обстановки вважається дуже корисною для дітей, які зростають у здебільша міському довкіллі.

Не вірячи своїм вухам, Джейк осміхнувся. Що ж трапилося? Невже діти більше не читають коміксів?

— Так скільки, кажеш, тобі років, Ерні? — спитав він. — Вісімнадцять, еге ж?

— Десять. Але за мангеттенськими мірками це приблизно шістнадцять. До того ж маю лексикон учня старших класів.

— Воно й видно. А де твоя мама?

— Та десь відстала зі своїм хвалькуватим містером Адвокатом та багажем.

— Хвалькуватим містером Адвокатом? Невже я і досі чую нотки ворожості до твого вітчима? — спитав Джейк. — Розслабся. А що з багажем? Може, їм треба допомогти?

— Треба — аж далі нікуди! А навіщо їм тоді отой водій лімузина, в якому вони їдуть з аеропорту?

Джейк недовірливо кліпнув очима. Йому почулося чи Керрі дійсно це сказала? Та ні, таки дійсно сказала.

Туман на пристані поступово почав розвіюватись, і у Джейковій голові теж розвиднілося. Він іще достеменно не знав, як складеться їхня подорож, але дещо він раптом зрозумів чітко і ясно. Невже Кетрін не помічає, в чому корінь проблеми? Серйозної проблеми! Ці шибайголови просто зіпсовані. Навіть гнилі. Так, вона дає їм материнську любов, але це не та любов, яка їм справді потрібна.

Одначе Джейк знав, що немає такої проблеми, яку б він не зміг подолати. «Двох місяців на яхті буде цілком достатньо», — подумав він. Підіймати, регулювати та ладнати вітрила. Вправлятися з підйомником. Шкребти палубу.

Хоч би що там було, а він обов'язково зробить людьми цих зіпсованих засранців.

Розділ 5

— Кет, а ти певна, що не хочеш, аби я теж вирушив у подорож разом із тобою? — спитав Пітер. — Ти ж знаєш, я залюбки це зроблю.

— Ну-ну, цікаво, як це в тебе вийде, — грайливо відповіла Кетрін, приставивши палець до підборіддя. — Скоро в Мангеттені розпочнеться дуже важливий для тебе судовий процес, в аеропорту на тебе чекає літак з увімкненим двигуном, і тобі навіть нема у що перевдягнутися. Тож давай, мій любий, піднімайся на борт!