Коли малий кидався у воду, птахи голосно скрикували, вдаряли гострими крилами, висмикували з каламутної води жовтi лапи i вiдлiтали трохи осторонь, i знов їх несли каламутнi струменi.
З трьох рокiв малий навчився плавати, а в сiм уже краще за всiх плавав i пiрнав. У вiсiм рокiв мiг проплисти вiд одного мосту до другого, тримаючи в руцi палаючий свiтильник.
Вiн навчився пiрнати без жодного плюскоту. Обмацував урвистi слизькi береги, а в норах там стояли туготiлi усачi iз срiбною лускою.
Малий видирав рибин iз їх схованок i перекушував їм хребет бiля голови – тодi здоровеннi рибини мертво повисали в його руках.
Разом з хлопчиками смажив на березi рибу, остерiгаючись лише отруйної iкри та чорної плiвки в черевинi.
Часом вiн стiльки риби наловлював, що i батька пригощав нею, i приносив до шинкаря-християнина. Вимiнював на глиняну пляшку каламутного вина, щоб тато не витрачав свої битi фалси, а збирав їх одне до одного i спромiгся, зрештою, купити собi рабиню i мати її за жiнку.
Алi вболiвав за свого старого. Йому було за нього i соромно, i прикро. Особливо коли привозили нових рабинь. Траплялося, що в такi днi торговцi для заохочення покупцiв наказували оголеним рабиням танцювати пiд калатання бубону та свист сопiлки. По таких днях смiттяр впивався у християнському шинку i повертався, тримаючись за мури. Потiм у темрявi малий чув, як його батько сопе, скрегоче зубами i корчиться на своєму ложi.
Наслухавшись вiдвертих i непристойних балачок базарної голоти, малий добре розумiв, що якби батько його одружився, то не мордувався б отак. А пiти до повiй у старого Хасана чи то хоробростi не було, чи то сина стидався. Цього малий не мiг збагнути нiяк, та й нiколи цього б не збагнув.
Отож став малий заробляти батьковi на жiнку. Та одного разу батько до вина, що малий йому купив, узяв ще глек вина i впився до повного хитання.
Алi не стримався i сказав батьковi, що через те кляте вино нiколи не купить жiнку.
Сп'яну Хасан замахнувся, щоб вжучити малого. Неповага, бунт – хлопчисько насмiлився виговорювати батьковi!
Та раптом закрив руками лице, наче протверезiв умить, i швидко, зовсiм не хитаючись, вийшов iз шинку.
Нi до шинку, анi на базар невольничий не зазирав аж до наступної молiльної п'ятницi6.
I малий Алi навiть дуже й дуже шкодував, що вiн сказав батьковi про вино. Бо тепер батько вигадав собi, що вiн виграє багато грошей у костi i зможе купити жiнку. Ну й, звичайно, програвся до останнього фалса. Так. що якби не риба, вловлена Алi, то вони б вiд голоду загнулись.
Хасан зовсiм збожеволiв i, як хворий чекає чудодiйного лiкаря, чекав, коли заспiвають на мiнаретах слiпi муедзини вечiрню молитву i можна буде поспiшати до шинку…
Плавання та риболовля були для Алi i розвагою, i втiхою, i справжнiм дiлом. Та ще бiльше, нiж вода, розрадою, справжнiм святом були розповiдi бувалих людей – купцiв, прочан, подорожнiх, мандрiвникiв, лицедiїв, матросiв та погоничiв верблюдiв.
Часом Алi зазирав, з корзиною для смiття на спинi, на базар коштовностей. Не дуже часто, бо базарнi наглядачi та купецькi слуги пильнували, щоб голота тут не тинялася.
То був базар, де продавалися рiзнi дорогоцiннi речi, всiлякi коштовнi фарби, спецiї. На той сук приходили каравани верблюдiв з далекого Йємену. Одногорбi високi верблюди. Справжня їхня шерсть була майже бiла, та пiд пекельним сонцем вони сяяли наче позолоченi, бо в їхню шкiру в'їдався жовтий пилок знаменитого арабського шафрану «варсу», що виростав лише в заобрiйному пiвденному Йєменi.
На майже чорних верблюдах привозили iз Куфи гвоздичну олiю, а також фiалкову олiю. А з пiвдня, з Аль-Джанубу 8, з мiста Джура прибувала у фаянсових глеках вода з троянд, iз квiтiв пальми, i запашна вода.
Через Багдад всi пахощi розходилися по всьому свiту на захiд – «Магрiб», до Iспанiї й Алжiру, у Єгипет – тобто «Мiср» («Середина» по-арабському); в Iндiю i навiть в Китай, до «Машрiку» (Сходу).
Тут торгували найбагатшi купцi з усiх базарiв. Цi ряди i лавки були вiдомi ще з часiв Аль-Фарабi, який ствердив думку всiх торгуючих людей, що є двi речi найбiльш благороднi i двi найбiльш ганебнi. Першi – продаж прянощiв i торгiвля батистом, другi – ткацьке ремесло та робота пiдмiтальника вулиць.
Хлопчик зазирав лише на самiсiнький край цього привiлейованого торжища.
Тут скупчилися, стулилися найменшi лавки, може, трохи бiльшi за собачу буду в добрiм маєтку. В затiнку лавок, пiдiбгавши ноги по-шевськи, сидiли продавцi дрiбних порцiй перцю, гвоздики, шафрану, ладану, гумiарабiку, смоли камфорного дерева. I вiдмiряли наперстками свiй дорогоцiнний крам, бо приймали за нього плату в ясних золотих динарах та повномiрних старих дирхемах. «Чорнi» дирхеми новiтнiх часiв та фалси тут не ходили!
До заможнiших крамниць треба було йти вглиб вулицi. Крiм базарних наглядачiв, слуги й прикажчики пильнували, щоб не тiльки обiдранi дорослi, але й бiдна малеча не проникала в глибину славетного базару.
Так i Алi нi разу не побував там i зблизька не бачив найбагатших крамниць.
На самiм початку кварталу збиралися люди бувалi.
Там стояла знаменита харчевня Омара Кривого. Тут завжди товклася сила-силенна подорожнiх.
Якось малий Алi почув вiд приявних, що Кривий Омар любить живу рибку-маринку. Тому малий ловив маринок в заплавi бiля млина i не вбивав їх, а кидав до старого глека з холодною водою. Приносив глек до харчевнi Кривого Омара i стояв десь пiд стiною за стовпом. Тихо стояв, слухаючи розповiдi бувальцiв. Стояв так довго, поки його не помiчав одноокий господар Омар. Тодi доводилось, спродавши рибу, зразу ж iти геть.
Отут, саме в цьому мiсцi, хлопчик почув усi тi iсторiї, якi назавжди вкарбувалися в його душу. Тут вiн почув, що на предалекому островi Сулавесi, а вiн аж за казковою Iндiєю та чарiвним островом Цейлоном, де в кожнiй калюжi можна знайти червоний лал або небесно-синiй сапфiр, так там у великiй кiлькостi водиться мерзенне i жахливе сотворiння – рогата свиня завбiльшки з добру телицю! Щетина в рогатої свинi завтовшки з голку дикобраза! Розповiдали ще купцi та їхнi слуги й прикажчики, що зi своїми хазяями мандрували до Басри, а то навiть i далi, розповiдали, нiби водяться на островах за Сулавесi летючi крокодили-дракони. Є також птах Рух на пiвденнiм островi Мадагаскарi, неймовiрної величини, що може пiдняти i слона в повiтря i на кожний свiй пазур настромити по буйволу! Тими буйволами й годує своїх пташенят. Бувальцi моряки, присягаючись Аллахом, розповiдали – нiби велетенська риба-кашалот вночi пiдстерiгає кораблi бiля острова Сокотри i бiля Занзiбару та ковтає їх. Тому мореплавцi в морi-океанi не пливуть вночi, а лише вдень i весь час намагаються триматись бiля берега, щоб було де командi заночувати. Розповiдали про водянi острови на схiд вiд Сулавесi – нiби за межею можливого є водянi гори, що складаються з солодкої води. Прозорi, мов скло, гори височать, аж до хмар, а навколо солона-пресолона i темна вода моря-океану. На водяних островах ростуть водянi пальми, дозрiває, водяний рис i мешкають водянi люди, що проходять з одного боку острова на другий, пiрнаючи крiзь солодку воду. Тому ще нiколи не вдавалося їх нi вловити, нi завоювати!
Не переказати, скiльки iсторiй вiн, малий син смiттяра, почув, продаючи рибу Кривому Омару. А ще скiльки почув вiд оповiдачiв на березi Тiгру, бiля старого водяного млина, в подвiр'ї їхньої вуличної мечетi. Особливо ж багато розмов точилося тут, на торжищi, про небезпечний шлях до островiв, де виростала i дозрiвала найдорожча, найулюбленiша приправа – чорний перець.
Минав час, i пiдростав Алi, вбивався в силу. Тiльки лишався страшенно худющий. Але головою його, як iз самого малечку, володiли дивнi i, безперечно, правдивi оповiдi про країни далекi.
Та й своє рiдне мiсто його цiкавило все бiльше й бiльше. Не гiрше знаменитих багдадських злодiїв i пройдисвiтiв вiн знав, як проникнути з одного кварталу в закапелки iншого, де продають найдешевшi оладки, i в якого купця найкрасивiшi жiнки та рабинi, з якого кварталу найшвидше можна потрапити на той чи iнший мiст. I хто з християн торгує найкращим, а хто найгiршим вином. Де збираються запеклi гравцi в костi, а де гравцi в нарди, де втiшаються шахами. А де потаємнi мiсця зустрiчей любителiв дiвчат i чужих жiнок. Де можна купити найкраще пальмове вино i кому можна добре продати сушенi кiнськi кiзяки.
