Кожного разу, як тiльки прибулець iшов "освiжатись", у Вiталiєвих грудях так i тенькало: втече! У морi на нього може чекати їхня субмарина, пiдбере - тiльки його й бачили. Та Ростислав нiде не дiвався, поплававши вволю, знову брався за кросворд.
- Та нехай йому грець, в мене вже рука заболiла! - вигукнула Неля, кидаючи ручку. Випросталась просто на кросвордi i заплющила очi.
- Е нi, так ми не домовлялись, - Ростислав скочив на рiвнi ноги. Пiшли поплаваємо i знову... Невже не цiкаво? Мене цей кросворд заiнтригував.
"Та кросворда ти розв'яжеш, а от своє головне завдання... - зловтiшно подумав Вiталiй. - Чи не спiткнешся? Ажажа у своїй лекцiї твердить, що ви не агресивнi, такi собi мирнi дослiдники. Але яка мета цих ваших дослiджень? Ось що важливо дiзнатись!"
- Ну, то що, пiшли? - Ростислав уже стояв по колiна в водi, очiкуючи на Нелю.
Дiвчина, вагаючись, поглянула на кисле Вiталiєве обличчя, але той, захоплений мовчазною полемiкою з прибульцем, не помiтив її погляду. Неля пiдхопилася, натягла на голову оранжеву гумову шапочку i рушила назустрiч хвилi, що набiгала на берег.
Спочатку було холодно, хотiла вже вертатись, але Ростислав пiдбадьорив:
- Енергiйнiше руками!
I справдi, через кiлька хвилин зiгрiлась, стало приємно.
Берег подаленiв, вже й Покльованого не могла вирiзнити серед юрмища пляжникiв. I поблизу нiкого не було, анiкогiсiнько, тiльки вони з Ростиславом серед розбурханих хвиль. Побоювання, острах одразу вилетiли з Нелиної голови, краса моря заполонила дiвчину, i вона линула в цiй голубiй прозоростi, легко помахуючи руками, наче крильми.
Ростислав пирхав, нiби той морж, очi йому повнились свiтлом, вiдтавали.
- Наче в мiжпланетному просторi! - у захватi гукнув Ростислав. - Мiж небом i Землею...
У Нелi мурашки пробiгли по тiлу: мiжпланетний простiр... небо... Невже справдi цей Ростислав...
- А чому не пiрнаєш? - раптом спитала Неля. - Це ж так приємно!
- Заборонили лiкарi... Тимчасово...
- А...
Неля попливла в напрямку берега. Не те щоб злякалася дiвчина, просто... змерзла.
Покльований, випросивши в когось бiнокля, увесь час стежив за ними. Хвиля хлюпала просто в лiнзи, видно було, як Неля говорить, як сяє радiсть у неї на лицi, i все її пругке тiло, затиснуте в купальник, гойдалося в нього перед очима. Пасочка... От уже пасочка! Той поводиться нормально, плаває, як риба, тiльки не пiрнає. Ось Неля пiрнула, а вiн помахує собi руками, випинаючи голову вгору. Таки не можна йому занурювати ту клему... Так... Пливуть назад. От i добре, ми з тобою, енлонавтику, встановимо контакти, та що там, ти вже в мене спiйманий на плiвку.
Оглянувши обрiй, чи не з'явилось бува еНеЛО, Вiталiй поклав камеру на одяг. Але тривога не полишала його нi на мить. Усi днi, протягом яких Ростислав розв'язував найбiльший у свiтi кросворд, Покльований горiв на повiльному вогнi. Що робити? Як дiяти? Прикидав i сяк i так. Може, звернутися в мiлiцiю? Побачивши наряд прикордонникiв, що пробирались поза пляжем, хотiв уже кинутись до них, щоб виказати чужака, ступнув кiлька крокiв i зупинився. Хiба цi хлопцi читали лекцiю Ажажi?.. Ех, був би епiзод: прикордонники затримують iнопланетянина!..
Неля дописувала останнi вiдповiдi на кросворд. Уголос захоплювалась ерудицiєю Ростислава, i це дратувало Покльованого. Наївнячка, та вiн же так начинений iнформацiєю... Кросворд для нього - насiннячко. I невже й досi не переконалася, що це прибулець? Чи вiн її гiпнотизує?
- Все! Скiнчили! - Неля пiдхопилася i заплескала в долонi. Найбiльший, найскладнiший, найзаплутанiший, най... най... кросворд розв'язано!
- Та нi, - Ростислав поклав руки на її плечi, прихилився i сказав упiвголоса: - Найцiкавiший кросворд, Нелю, це ти.
Дiвчина почервонiла, кутики вуст сiпнулися, випалила смiхотливо:
- Оце так! Значить, i в вас банальностi в ходу... як i в людей!
Покльований похолов. От сорока! Розпатякає...
Ростислав знiтився, на якусь мить на лицi в нього з'явився вираз розгубленостi, але вiн одразу ж опанував себе.
- Твоя правда: банально. Але щиро.
Неля хотiла ще щось додати, та побачивши, як скривився Покльований, прикусила нижню губу i вмовкла, тiльки в очах її грали бiсики.
- Ну, що ж, - Вiталiй розвiв руками, - я обiцяв почастунок...
Ростислав холодно вiдмовився:
- Я ж казав, алкоголю не вживаю.
"Ну, ясно, це, мiж iншим, ще один доказ..." - подумав кiнорежисер.
- А чому б не посидiти в ресторанi "Одеса" на Приморському бульварi? докинула Неля, смiхотливо поглядаючи на обох своїх залицяльникiв.
- Ще буде час...
"Не хоче компанiї, не входить у його програму, - фiксував Покльований. - Але потрiбнi якiсь значнiшi докази..."
Нi того, нi наступного дня Вiталiй так нiчого нового й не дiзнався. Ходив iз своєю таємницею, наче з атомною бомбою, яка могла вибухнути кожної митi. Ех, коли б удалося викрити цього Ростислава... Отодi на студiї почали б i його помiчати... I кому ж, як не йому, доручили б постановку фiльму "Перший контакт"? I цю вертихвiстку вдалося б приборкати - дав би їй роль героїнi...
- Нелю, - зупинив дiвчину бiля їдальнi - саме поспiшала на снiданок, ви вчора ввечерi бачилися з ним?
- А що таке? - дiвчина окинула його холодним поглядом. - Чого це ви взялися шефствувати надi мною?
- Ви не подумайте, що я щось маю проти... - Вiталiй розтягнув губи, дурнувато посмiхаючись.
- Ще б пак! - в її голосi була суцiльна iронiя.
- Я ж вам казав, це дуже важливо... - насупив брови Вiталiй. - Мусимо демаскувати прибульця. Чи ви ще не переконались?
- А, - змахнула рукою, - все це химери, дайте менi спокiй. - I пiшла, крутячи спiдничкою, як вiялом. На порозi їдальнi обернулась: - Може, я за нього замiж вийду!
"Легковажне дiвчисько! - подумки обурився Вiталiй. - їй хоч за марсiянина, аби замiж. А взагалi... це iдея. От була б сенсацiя: iнопланетянин закохався в земну дiвчину! Та якщо серйозно, нiчого такого бути не може, бо життя - це тобi не фантастичний роман. Хоча в сценарiй... Виграшний епiзод! Та й що то за фiльм без любовної iнтриги?"
Покльований вирiшив не спускати ока з персонажiв свого майбутнього фiльму, встановити цiлодобове стеження - iнакше невдача, провал. З усього видно: Неля перестала бути спiльницею, пiдпала пiд його вплив. Якось кольнула: "Нiчого вам робити, нудитесь, от i вигадуєте..." Е, нi, пасочко, не твого розуму це дiло, тут випадає рiдкiсний шанс... Живемо в космiчну еру, i щоб утвердитися в нiй, треба зробити внесок. На пляжi пiдступив до Ростислава:
- Може, зiграємо в шахи?
Той, хоч i без особливої охоти, погодився. Навколо них одразу ж зiбрався натовп болiльникiв. Це, видно, не подобалось прибульцю, невдоволено позирав навколо, насупився, пiдставив коня, потiм ферзя, губи Покльованого розтяглися в радiснiй посмiшцi, але торжествувати йому не випало: через кiлька ходiв режисер одержав мат.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
