Читаем без скачивания Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) - Джеймс Крюс

У садочку вони посiдали за стiл пiд великим, старезним каштаном. Незнайомець, що йому Тiм завдячував свiй виграш, бiльше не показувався. I Тiм скоро забув про нього, бо троє чоловiкiв за столом, що замовили собi пива, а Тiмовi лимонаду, розважали щасливчика-новобагатька дивовижними штуками. Рудий довгань поставив собi на нiс повний кухоль пива й балансував ним, не розливши й краплини; чоловiк у пом'ятому костюмi й з пом'ятим обличчям видобув iз кишенi колоду карт i щоразу безпомилково витягав iз неї кожну карту, що її навмання називав Тiм. А лисий панок робив фокуси з Тiмовими грiшми. Вiн загорнув їх усi в хусточку, туго скрутив її, тодi розгорнув - i грошей там уже не було.

Лисий захихотiв i сказав Тiмовi:

- Ану, сягни-но в свою лiву кишеню!

Тiм застромив туди руку й здивувався: всi грошi справдi лежали там.

Недiля таки була дивовижна. Ще о другiй годинi Тiм блукав мiстом безмiрно нещасливий, а тепер, о п'ятiй, вiн смiявся так щиро, так весело, як не смiявся вже давно-давно. Вiн аж похлинувся кiлька разiв зо смiху. Троє його нових приятелiв подобались йому надзвичайно. Вiн дуже пишався тим, що знайшов собi трьох дорослих знайомих, та ще людей такого рiдкiсного фаху. Бо пом'ятий чоловiк був друкар i друкував грошi, рудий - майстер-гаманник, а лисий назвався якимсь букмекером. Тiм не знав, що воно й таке.

Коли пiдiйшов офiцiант i Тiм гордо простяг йому грошi за всiх, троє чоловiкiв усмiхаючись, але рiшуче вiдхилили його руку. За всiх заплатив лисий панок, i за Тiмiв лимонад теж. Отже, коли Тiм попрощався зi своїми новими приятелями, виграш його лежав у кишенi ще цiлiсiнький.

А на трамвайнiй зупинцi перед Тiмом раптом знову де не взявся картатий чоловiк. Вiн сказав Тiмовi навпростець:

- Тiме, Тiме, який же ти недотепа? I знов у тебе нема нi шеляга!

- Помиляєтесь, добродiю! - засмiявся Тiм, - Ось де мiй виграш! Вiн вийняв iз кишенi паку грошей, показав незнайомцевi й, повагавшись трохи, додав: - Це все ваше...

- Тi грошi, що ото в тебе в руцi, не вартi й дiрки з бублика, презирливо мовив незнайомець.

- Але ж я їх у касi одержав! - вигукнув Тiм. - Не вiрите?

- У касi, хлопче, ти одержав добрi грошi. Але отi троє в садку, я певен, пiдмiнили їх тобi на фальшивi. Я тих людцiв знаю. Шкода, що я запiзно побачив тебе в їхньому товариствi, Тiме. Перше нiж я встиг утрутитись, вони повшивалися. То шахраї.

- Не може бути, пане! Один iз них майстер-гаманник...

- Авжеж, майстер тягати гаманцi з чужих кишень. Кишеньковий злодiй.

- Злодiй? - спантеличено перепитав Тiм, - А той другий, що грошi друкує?

- Фальшивi грошi вiн друкує!..

- А третiй? Той, як його... букмек?..

- Букмекер - це той, хто влаштовує заклади на перегонах. Але твiй букмекер намовляє людей на незаконнi, недозволенi заклади.

Тiм нiяк не хотiв у те повiрити, i врештi картатий пан вийняв зi свого гаманця банкноту й порiвняв й з однiєю Тiмовою. I справдi, на Тiмових грошах, коли дивитися проти свiтла, не видно було водяних знакiв.

- Тепер ти бачиш, що я правду кажу, Тiме?

Хлопець пригнiчено кивнув головою. Тодi несподiвано шпурнув свої грошi додолу й заходився люто топтати їх йогами. Якийсь поважний дiдусь, що саме проходив повз них, здивовано витрiщив очi на Тiма, на грошi, на картатого пана й раптом кинувся навтьоки, мовби за ним сам чорт гнався. Картатий якусь хвилину мовчав. Потiм вийняв iз кишенi п'ять марок, дав їх сторопiлому хлопцевi й сказав, щоб той другої недiлi, коли хоче, знову прийшов на iподром. А тодi швидко зник Тiмовi з очей.

"А чому ж вiн сам не грає?" - подумав був Тiм, та враз i забув про ту думку. Сховав п'ять марок у кишеню й пiшки подався додому. А фальшивi грошi так i зостались на тротуарi.

На превелике диво, мачуха не набила його, хоч вiн вернувся дуже пiзно, та ще й утiк iз батькового похорону. Вона просто не дала йому вечеряти й тiльки буркнула, щоб лягав спати. А Ервiновi дозволено було ще посидiти з поминальниками, що дивилися на Тiма мовчки i якось чудно.

За тiєю химерною недiлею потягся довгий, сумний тиждень. Мачуха лупцювала Тiма, як звичайно, а вчитель картав його ще частiше, нiж звичайно, бо Тiм був украй неуважний на уроках. Хлопець весь час думав, iти йому в недiлю на iподром чи не йти. П'ять марок, щоб не вiдняв Ервiн, Тiм сховав у шпарцi мiж двома цеглинами в стiнi сусiднього будинку. I щоразу, проходячи повз те мiсце, мимоволi смiявся. Його тiшила думка, що йому, можливо, ще раз пощастить виграти на перегонах.

Третiй аркуш

ВИГРАШ I ВТРАТА

Коли настала довгождана недiля, Тiм уже з самого ранку знав, що по обiдi таки побiжить на iподром. Тiльки-но годинник у свiтлицi вибив третю годину, хлопець викрався надвiр, виколупав iз шпарки свої п'ять марок i як шалений помчав до iподрому.

Бiля брами Тiм налетiв на якогось чоловiка. То був не хто iнший, як картатий незнайомець.

- Гопля! - вигукнув картатий. - Що, дочекатися не можеш?

- Вибачте! - насилу вимовив захеканий Тiм.

- Нiчого, нiчого! Я чекав на тебе. Ось тобi квиток. П'ять марок iще цiлi?

Тiм кивнув головою й видобув монету з кишенi.

- Добре, добре! Йди до каси, плати й одержуй купон. Якщо виграєш, пiдожди мене тут бiля брами. Я хочу про щось iз тобою поговорити.

- Гаразд, пане!

Отож Тiм поставив п'ять марок на того коня, що його вписав у квиток картатий незнайомець, i коли скiнчилися перегони, виграв купу грошей, як i минулої недiлi. Але цього разу вiдiйшов вiд каси швиденько, не показуючи нiкому свого виграшу. Запхав грошi у внутрiшню кишеню курточки, силкуючись якомога удавати байдужого, й вибрався з iподрому крiзь дiрку в парканi. З картатим паном йому не хотiлося зустрiчатись. Цей чоловiк став йому якийсь страшнуватий. А крiм того, вiн же подарував Тiмовi й п'ять марок i квиток!

За iподромом прослалася зелена лука, а по нiй росли поодинокi дуби. Тiм лiг на траву за грубезним дубом i замрiявся про те, що ж вiн зробить iз своїм багатством. Вiн хотiв на тi грошi привернути до себе всiх, усiх - i мачуху, й зведеного брата, й учителя, й своїх однокласникiв. А батьковi Тiм надумав поставити мармуровий надгробок. I хай на ньому буде написано золотими лiтерами: "Вiд твого сина Тiма, що нiколи тебе не забуде".

А як зостануться ще грошi, Тiм купить собi самокат - такий, як у пекаревого сина, на гумових шинах, iз сиреною. Хлопець отак собi снив iз розплющеними очима, аж поки стомився вiд тих мрiй i заснув насправдi. Про картатого пана вiн уже й не згадував. Та коли б Тiм побачив його в ту хвилину, то напевне дуже здивувався б, бо химерний незнайомець саме розмовляв iз тими трьома чоловiками, що минулої недiлi запросили хлопця вiдсвяткувати виграш i обiкрали його. Та, на своє щастя - чи то пак на нещастя, - Тiм того не бачив. Вiн спав.

Розбудив його чийсь рiзкий голос. То був якраз голос картатого пана. Вiн стояв у ногах у Тiма, дивився на хлопця й питав не дуже приязно:

- Ну, виспався?

Тiм кивнув головою, ще трохи очманiлий пiсля сну, пiдвiвся, сiв на травi й про всяк випадок лапнув зверху за кишеню. Вона видалась йому дивно порожньою. Хлопець квапливо застромив туди руку й ураз пробуркався зовсiм: кишеня справдi була порожня. Грошi зникли.

Картатий пан зловтiшне вишкiрив зуби.

- Г... г... грошi у вас? - затинаючись, спитав Тiм.

- Ех ти, сонько! Грошi в одного з тих трьох шахраїв, що ти з ними пив-гуляв тiєї недiлi! Вiн таки пiдстерiг тебе. А моя доля, мабуть, уже така, що я приходжу запiзно. Вгледiвши мене, вiн чкурнув навтьоки. От тому я тебе й помiтив.

- А куди вiн побiг? Треба покликати полiцiю!

- Я не люблю синiх мундирiв, - вiдказав картатий. - Вони менi надто вульгарнi. Та й однаково злодiй уже хтозна-де, його не спiймаєш. Та встань, нарештi, хлопче! I гайда додому. А другої недiлi приходь знову!

- Та нi, мабуть, я бiльше не прийду, - вiдповiв Тiм. - Не може людинi стiльки щастити. Менi це ще тато казав.

- Таж кажуть, нiби щастя й нещастя завжди буває тричi вряд, А ти, напевне, хотiв собi щось купити, правда?

Тiм кивнув головою.

- От i купиш, якщо прийдеш у недiлю сюди та облагодимо з тобою одну комерцiйну справу! - Незнайомець глянув на годинника й раптом заквапився: - Ну, бувай, до недiлi, - й побiг.

А Тiм поплентався додому, i в головi йому мiшалося. А вдома його чекала прочуханка та Ервiнова зловтiха.

I знову потягся довгий-довгий тиждень. Але весь цей тиждень Тiм був на диво бадьорий. Хоч картатий незнайомець i здався йому трошечки страшнуватий, але хлопець уже твердо вирiшив погодитись на ту комерцiйну справу. Адже комерцiйна справа, мiркував собi хлопець, це щось порядне, законне. Не те, що виграти цiлу купу грошей за п'ятимаркову монету, та ще й знайдену. Нi, в комерцiйнiй справi кожен щось вiддає й щось одержує навзамiн.

Може, це й дивно, що хлопчик-п'ятикласник мiркував так серйозно. Але в убогих вузьких завулках, де людям, щоб прожити, доводиться бути ощадливими, вони змалку привчаються серйозно дивитись на грошi та на комерцiйнi справи.

Думка про наступну недiлю цiлий тиждень допомагала Тiмовi терпiти всi прикрощi. Часом вiн мiркував собi: а може, то батько попросив картатого пана наглядати за Тiмом, коли з ним самим щось скоїться? Але за хвилину Тiмовi вже думалося, що батько, певне, обрав би для того якусь приємнiшу, ласкавiшу людину.