Читаем без скачивания Пехота-2. Збройники - Брест Мартин

В бою всі воюють, а санінструктор тупо сивіє. І так було споконвіку, бо коли військо хрестоносців хєрачілось з арабами під стінами Єрусалиму, десь позаду стояв санінструктор, що опять забув меча, закурював трубку, отак цинічно дивився на роздовбані в металолом доспєхі і говорив страшне: «Тобі п@зда. В шпиталь».

Взводний

Взводний — то примарна зброя, я вам доповідаю.

Бо немає в Збройних Силах більше посад, на яких було б стільки вакантів. Оце приїдеш у механізовану роту і говориш «офіцери є?», і всі пацани такіє «конєшно є, дофіга! Єсть ротний, но він на нараді в штабі, є замполіт, но він отам сідіт, расслєдованіє робить, а щє є два взводних». І ти такий «хєррасє, цілих два!», і вони такі «ну да, тока одін в шпіталє, а у другого дємбєль післязавтра. А так вопщє дааа, офіцерів у нас дофіга…»

Щоб стать молодим взводним, тре випуститися з учіліща, получіть взвод і вже тоді стать в состояніє пєрманєнтного шока. Чи, і слава Богу, піти з сержанта на офіцерські курси.

Кожний взводний знає, що рано чи пізно прийме роту. Погана новина — це знає і ротний і тому питається спіхнуть на взводного купу паперової фігні, яка в штабах счітається єдиною причіною боєготовності Збройних Сил та запорукою високої обороноздатності країни. Про що ці полковники постійно говорять, коли до них приїжджають журналісти і можна себе побачить в телевізорі.

По задуму Геніального Штабу взводні — це підготовлені, коварні, тактичні, вумні, відчайдушні, грамотні і абсолютно беспринципні кровожадні надлюдські істоти.

І ото саме той випадок, коли це все — правда.

Ротний

Ротний — то багатоцільова зброя, я вам доповідаю.

Бо в глазах Геніального Штабу молодий ротний — то підготовлений командир, що може організувати взводний опорний пункт за десять хвилин, очолити атаку на Донецьк, та щє героічніше — знає порядок переводу техніки на літній період.

У глазах особового складу молодий ротний — це людина, основною задачею которого являєца підписування рапортів на відпустку та списування бєнза на путьовку «шешаріка», шоб у гєніку всєгда було пальне.

Щоб стати ротним, треба закінчити учіліщє чи інститут, потом дождаться пріказа, уєхать в войска, покомандувать взводом і вже потом прийнять роту. І постоянно отвєчать на вопроси тіпа друзєй: «Ти чо в армію пашол, тєбє шо, на гражданкє сложна заработать?»

Нєсложно. Но нецікаво. І вообщє — ідітє в жопу.

Основна задача лейтенанта — не потірять особовий склад, зброю, техніку та майно, і ще — регулярно вигрібать звіздюлєй:

— от НШ за отсутствіє паспорта ВОПа;

— от сєкрєтчіка — за потєряну пєчать;

— от зампотила — за потєрянийй командирський ящік;

— от зампотєха — за долг по тосолу, полтонни;

— от замкомбата — за забіваніє на учбові стрільби.

І тільки комбат любить ротного. Бо без ротного, с отємі охєрєннимі начальниками армія может тока жить.

А воєвать — нет.

Зампотєх

Коли Бог видумував Збройні Сили України, зампотєхам він удєлив ті полчаса перед сном, коли в людей секс. Тому зампотєх — то сама сексуально-забезпечена людина в армії, я вам доповідаю.

Любов у зампотєха буває по согласію (з тою авто- і бронєтєхнікой, що щє можна починить), потім щє нєєстєствєнна (коли техніка не оживе ніколи) та по прінуждєнію (техніка не оживе, але ти розбийся і зроби).

Сама главна фраза зампотєха: «Я знаю, і шо?»

Ото кричить комбат у окружаючу буденність, і такой: «Зампотєх, що у нас з машинамі у другій роті?», і зампотєх такий «Форми-двєнадцять ніяк не зроблять, недоліки, зато написали, шо комплектність ЗіПа — п‘ятдесят процентов», і комбат такой «Це як? Полтора колєса і полдомкрата? Це ж хєрня!», і тут зампотєх свою коронну двоєчку: «Та я знаю, і шо?»

Шоб стать зампотєхом, тре дуже сильно любить техніку та людей. Бо техніка, люди та любов — це те, на чому стоїть армія. А вже потім — морально-психологічні картки, журнали обліку, строєві смотри та остальна фігня.

(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-144', c: 4, b: 144})

Замполіт

Замполіт — то душевна зброя, я вам доповідаю.

Бо замполіт як би єсть фізічєскі, але душа його — в протєрях, як ЗіП з шешаріка. Матеріальна составляюча матьорого замполіта — в основном, робить розслідування, потом робить розслідування, а іногда — робить розслідування. Тому нормальний замполіт нікогда нє улибається, і це нормально, бо фіглі тут сміяться, розслідувань дохєра, а врємєні — ніхєра.

Єслі замполіт улибається — це всьо, це копець. Значить, душа вєрнулась в брєнноє тєло, і зара замполіт поймає бліжайшего військовослужбовця і доверне йому «воспітатєльну роботу з особовим складом». По відчуттям — це як холодним наждаком по яйцях: і тєбє хєрово, та і замполіту якось не так, чуствуєт, шо хєрню творіт. Тому замполіт замолкає і ідьот робить розслєдування, і всєм становиться гораздо легше. Псіхологія, бач, як работає.

Щоб стати замполітом, тре дуже сильно любить людей. Хватає десь на полгода.

Замполіт состоіт із ноутбука, прінтера, тєлєграми з Часіка «довести до особового складу під підпис» та тої роботи, шо ми всє називаєм «бумажная фігня», але шо-то бєз етой фігні ніфіга не взлітає у нашому новому натовському війську.

А щє замполіт обязан вживать. Бо єслі он єщьо і нєпьющій, всьо, це капєц, зара он довєрньот тєбє «воспітатєльну роботу з особовим складом».

Комбат

Комбат — то основна людина в Збройних Силах. Бо от комбата зависить тупо все, але мало хто це розуміє. Люди йдуть служить не просто у підрозділ — люди йдуть служить до комбатів, бо у комбата є дві задачі: «нє мєшать» та «намутить».

Нормальний комбат не мішає своїм людям войну воєвать та старається намутить все, що для цієї війни потрібно. Плохой комбат робить тупо наоборот.

Нормальний комбат опирається на нормальних ротних і взводних, плохой — на вказівки та керівні документи.

Нормальний комбат знає все, плохой — знає, шо «все нормально».

Нормальний комбат говорить «роби, як я», плохой — «роби, як я говорю».

Мені повезло з комбатами — мої були нормальні.

Людина війни 4:

Піхота

Вера Полозкова«Выговор с занесением в личное дело»(стих, испорченный мной) Ну вот ты и сидишь, в траншее, бычки выбрасывая, Чтоб как-то, чуть ли не оправдываясь — стрелять. И такая клокочет сучья ненависть классная Между мной и тем, кто дома. Тепло? Кровать? И сидишь так, сквозь ветер матерясь и всхлипывая, Нехер на ночь смотреть фотки из твоего «вчера», Чтоб стояли в глазах слезы, дурные, пиковые, Как чудесно было, но вряд ли будет, давай. Пока. Приключилась твоя беда, война внеплановая, Миллионный крик, очень свой, и ведь Эта жизнь может и не стать твоей, все разламывая, А ты только и можешь, что стрелять и пожить хотеть. Эх, родной, мы не такие уж и особенные, Это все — наши тексты, мы такие — все; Мы бежим по посадке, такие, сгорбленные, Потому что знаем — не сейчас, не те. И повсюду поля лежат такие, маковые, И дорога пыльная, и акаций цвет, И зрелище это такое, знаешь, знаковое, Чтобы всхлипнуть и плюнуть искать ответ, Хоть все знают, что он есть, и только ты — что нет. Да, мы странные, безумные, с нашим понтом, В мультикаме и с пулеметом, с брони — на лёд; И с таким белозубым оскальным грохотом, Все такие, дурные, вперед-вперед. Потому что мы, братик, — мы простая пехота, Все бегут, и ты тоже, да, к небесам; Танк рычит, нет, ты слышишь — стреляет кто-то, «Вспышка, вспышка!» — Ты снова там. Ты же все понимаешь, не бурчи, не ворочайся, Только нужен внутри контакт проводков нехитрых. Просто помни — когда эта долбаная война закончится — Имя нашей пехоты тоже должно быть в титрах.