У мiстi поширювався песимiзм. Люди казали, що доведеться, видно, примиритися iз злочинами. Що, може, цi безчинства колись припиняться самi по собi. "Провокатор сильнiший, нiж ми гадали. Нам судилися бiльшi випробування, нiж могла намалювати наша уява. I ми повиннi витримати цi випробування, не втрачати мужнiсть i не замикати своїх вiкон та дверей. Ми повиннi на повен голос заявити, що не пiддамося на провокацiю!"
Коли в парку знайшли одяг старої жiнки, яка вийшла ввечерi погуляти, люди звернулися до Абеля Клагенфурта з настiйним проханням забути про свою стриманiсть- усi її високо цiнують - i негайно, рiшуче дiяти. З огляду на таке становище справжнiй громадянин мiста не повинен спускати з очей об'єкти злочинiв, навiть якщо доведеться вдатись до методiв брудного детектива дев'ятнадцятого сторiччя. Треба щось робити. Два вбивства за такий короткий час - це вже забагато!
Пiсля цього Абель Клагенфурт перейняв на себе нiчне вартування в торговому центрi на Одеонплац. Однак нiчого не помiтив.
Зате в iнших мiсцях, як i ранiше, вiдбувалися пограбування. Клагенфурт попросив гармонополiсцiв i там стати вночi на чати. Вiдгукнулося кiлька чоловiк, та й цi кiлька мали успiх тiльки тому, що пiд час їхнього чергування нiчого не трапилось. Перед кожною крамницею тепер вартував хтось iз добровольцiв, i поки вiн там стояв, нiчого не дiялось. Але охочих вартувати було щораз менше.
I ось одного ранку бiля скульптури на Одеонплац знайшли одежу самого Абеля Клагенфурта. Тiєї ночi нiхто не захотiв стати на варту, i крамницi були спустошенi так, як нiколи доти.
Те, що жителi мiста не бажають брати участi в розкриттi злочину, д-р Гермштедт пояснив так: вони сторiччями жили, не знаючи небезпеки, i тепер не можуть звикнути дивитися смертельнiй небезпецi в очi. Вiн говорив також про ефект подолання. Iснує нiбито межа, яку людям, попри їхню готовнiсть, переступити несила. Декого, може, пощастить умовити, вони вийдуть уночi вартувати, але тiльки-но стемнiє, всiх пойме страх. Не допоможе навiть денне освiтлення на площах.
Справдi, у людей почали з'являтися навiть галюцинацiї. Вони розповiдали, буцiмто їх хапала ззаду якась холодна рука, над головою пролiтали тiнi, й вони не могли розгледiти їх тiльки через те, що заплющували вiд жаху очi.
Найнеймовiрнiшою була розповiдь одного чоловiка, якого нiбито щось схопило ззаду за штани й потягло до себе.
- Я вирвався й кинувся тiкати, - сказав вiн.
На штанях у нього справдi бракувало чималого клаптя, якого потiм знайшли бiля скульптури крокодила в парку.
Один iз авторiв передової статтi, що добровiльно зголосився почергувати вночi, сам признавався:
- I раптом я кинувся тiкати, нiби йшлося про моє життя...
На його думку, тут мало мiсце явище неземного походження. "Тут ми безсилi. Це йде ззовнi, i нам воно не пiдвладне".
Смiливцi, якi згоджувались вартувати вночi, здебiльшого не витримували до ранку. А перший, хто вистояв на Одеонплац цiлу нiч, нiчого не помiтив.
- Я зовсiм нiчого не бачив, - розповiдав вiн. - Хоч i не спав. Усi можуть потвердити: я випив таку дозу кофеїну, що не засну тепер днiв три. Але не спостерiг нiчого такого, що б свiдчило про якiсь неземнi явища.
Один iсторик десь вiдкопав записи про з'яву духiв, i вченi взялися вивчати тi записи.
Громадянин Альберт Варт запропонував поставити у м'ясному вiддiлi електронну камеру - всi, мовляв, побачать на екранi, хто виламує дверi; а площi, щоб не вiдлякувати злочинцiв, слiд залишити без охорони.
Цiєї ночi в усiх вiкнах мерехтiло фосфоричне свiтло екранiв. А перед екранами мрiли постатi глядачiв.
Почалося десь близько пiвночi. Об'єктив камери враз щось заступило, потiм камера впала, i було видно тiльки, як перед нею туди-сюди метляються кривавi шматки м'яса. Все це супроводжувалось якимсь шипiнням i пирханням.
Люди закричали одне до одного, що треба мчати на мiсце злочину. Проте зробити це нi в кого не стало духу- всi були скованi страхом.
А вранцi те, що люди бачили на екранах, дiстало своє пояснення. Фiзики говорили про iстот, керованих електронiкою, чи, краще сказати, iстот, що мають над нами якусь невiдому силу. Запропонували повторити експеримент у фруктовiй крамницi.
Однак там усе вiдбувалось iнакше. Перше нiж на екранi з'явилося зображення, почулись якiсь варварськi крики, скрегiт, вигуки, схожi на заклики, а згодом наче звуки невiдомої на Землi мови. Потiм усi побачили якусь дивну руку, що загребла з коробки земляних горiхiв, далi зображення гойднулося, екран потемнiв, камера впала, i чулося тiльки плямкання, хрумкiт та спльовування. Пiзнiше, хоч скiльки прокручували запис зображення, пояснити нiхто нiчого не мiг.
I тодi гармонополiсцi ухвалили рiшення: ще раз поїхати до того Шерлока.
Пан Шерлок тим часом удосконалився до такої мiри, що читав одночасно вже п'ять детективних романiв; вiн поблажливо слухав розповiдь посланцiв Гармонополiса.
Та, почувши про три вбивства, Шерлок пожвавiшав i, не довго думаючи, згодився розслiдувати випадок.
У мiстi вiн з'явився з люлькою, шарфом i в дивних, коротеньких - нижче колiн, немов надутих, штанях. Шерлок публiчно заявив, що розслiдуватиме цей випадок за класичними правилами, з громадянами мiста тримався згорда й дивився на них з самого початку як на кретинiв. Камери вiн вважав зайвими, а знiмки з екрана пiдробленими.
Шерлок придбав у крамницi лупу, потiм одiслав жителiв мiста додому спати. Люди гадали, що вночi вiн заходиться нишпорити по вулицях, щоб самому постежити за тими дивними проявами, однак застали його в готелi бiля вiкна. Вiн читав детективнi романи.
Свою поведiнку Шерлок повчально пояснив так: йому, мовляв, не треба нiде нишпорити, такi випадки найкраще розкривати за допомогою системи логiчного мислення, якщо її можна застосувати. На запитання, що ж йому вже вдалося з'ясувати, вiдповiв: крадiжки почалися з м'ясного вiддiлу в торговому центрi на Одеонплац. Звiдти й треба починати.
Та про це жителi мiста знали, звичайно, й самi.
Тодi Шерлок закинув їм, що вони, знаючи це, не зробили нiяких висновкiв. Адже це - вихiдний пункт. Кожний кримiнальний випадок має свiй вихiдний пункт.
Громадськiсть Гармонополiса назвала цього чоловiка шарлатаном. Звичайнiсiнькi речi вiн видає, бачте, за бозна-що!
Та Шерлока це не хвилювало.
- Я застосовую класичний метод, - сказав вiн, - i дорiкання невiгласiв мене не обходять.
Вранцi Шерлок вийшов погуляти на Одеонплац, i погляду гармонополiсцiв не уникло те, що вiн кiлька разiв нахилявся; однак на запитання, чи вiн щось знайшов, нiчого не вiдповiв, i люди сприйняли це як зухвалiсть.
Десь в обiд Шерлок заявив: якщо той невiдомий проник у торговий центр не крiзь дверi й не крiзь вiкно, то вiн мав проникнути якимсь iншим шляхом. Шерлок оглянув торговий центр, покивав головою, слухаючи розповiдь програмiста, далi повернувся до свого номера в готелi й засiв читати детективнi романи. Пополуднi зажадав, щоб йому принесли пiдшивки газет за останнi пiвроку - вiн, мовляв, страшенно любить гортати газети.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
