ухнi куполоподiбнi п'ятиметровi тулуби надiйно захищали багатокутнi роговi пластинки, що вкупi утворювали непробивний панцир. На кiнцях довгих окiльцьованих кiстяними тилягами хвостiв - приголомшливi булави, з яких навсiбiч стирчали пiвметровi гостряки.
- Такою булавою можна порiшити слона, - холоднокровне зазначив капiтан Небреха.
На щастя, вайлуватi велетнi мали напрочуд мирну вдачу. Заклопотано рохкаючи, мов свинi на випасi, вони повиповзали на галявину i почали ретельно викошувати працьовитими щелепами папороть.
Мабуть, саме в цей час у заповiднику чудернацькоу флори i, як бачимо, фауни починався перший снiданок.
Небреха повернувся до мене й повагом зауважив:
- Мiй юний друже, в майбутньому цих тварюк ми побачили б хiба що в музеях.
Та я не складав полемiчноу зброу.
- Ви, капiтане, - вiдчайдушне боронив я свою гiпотезу, - втратили вiру у свiтлий людський розум. Оцi тварюки - штучнi подоби колишнiх ящерiв. Знасте, такi свосрiднi роботи. Можливо, ух злiпили спецiально на замовлення Мiнiстерства освiти як наочнi учбовi посiбники. Вдень сюди водять першокласникiв на практичнi заняття з iсторiу походження життя на Землi. Хiба ви не припускасте такого тлумачення?
- Я припускаю, - задумливо вiдповiв капiтан Небреха, - що ми самi масмо повну змогу вскочити в гарну iсторiю. А тепер, Азимуте, слухай мiй наказ. Оточи коробку випарами гiдрату спирту.
А коли я цей дивний наказ виконав, капiтан пояснив менi:
- Пахощi спирту - найнадiйнiший у даному випадку захист. Усi тварини, штучнi вони чи природнi, вiдчувають до спиртного непоборну вiдразу.
Я завше дивуюся неймовiрнiй далекоглядностi капiтана Небрехи. От, скажiмо, якби вiн зволiкав з наказом ще хвилину, вiд нашоу коробки, можливо, залишилася б хiба купа металевого брухту.
Атож!
Тiльки-но ми одягли коробку у непроникливу спиртову сорочку, як з ботанiчноу гущавини вистрибнув хвацький монстр завбiльшки з п'ятиповерхову будiвлю.
Щоб змалювати його, досить уявити видовжений, як труна, череп з кровожерними i великими, наче миски для вареникiв, баньками та рясно всiяною iклами i зубами пащекою, з якоу невпинно котилася пожадлива слина. Оцю бридку голову напнуто на гнучку драконiвську шию, що поволi переходила у циклопiчне черево, надiйно вкрите плетивом кам'яних м'язiв i твердою, мов наждак, лускатою шкiрою.
Потвора жваво стрибала на двох заднiх колодах (лапами ух не назвеш!), з яких стирчали страшнi пазури, що бiльше скидалися на залiзнi гаки сучасних пiдйомних кранiв.
Щоправда, переднi кiнцiвки цього страхiтливого монстра не являли нiякоу небезпеки. Вони були маленькi i кволi, як у пуголовкiв. На знак свосу цiлковитоу нiкчемностi вони безсило звисали перед могутнiми грудьми.
Але хвiст! Якби хто бачив хвiст! Одним ударом довжелезного хвоста хижак легко зробив би з нашоу коробки гармошку.
Оцей допотопний красунчик споганив усю ранкову iдилiю.
Тiльки-но його уздрiли закутi в панцири мирнi папороуди, як вони наче збожеволiли. Панцерники кинулися хто куди, сповнюючи повiтря жалiбним зойком.
Та ось вони спритно позакопувались у землю i перетворилися на довготривалi опорнi точки. Iз западин випиналися на поверхню лише масивнi, як валуни, роговi щити, що були явно не по зубах будь-якому вороговi. До того ж бiля кожного щита ще лежала напохватi страхiтлива булава.
Але пятиповерхове чудовисько не звертало на велетенських черепах жодноу уваги. Воно з диким гиканням метнулося до тиховоду, де й досi ласував комишем гороподiбний завр.
Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище, вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток, чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть.
Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует.
З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого м'яса в зубах...
- А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi, штучнi копiу колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на мiсцi твоух бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому "машинозавровi"...
Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б. Потвора злускала б ух, мов горiшки.
Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.
8. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ
Що я мав робити?
Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро визнати:
- Капiтане, ви - генiй!
Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.
Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.
Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс протилежного берега.
За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi людини, коли вона цiпенiс з ляку.
Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!
Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою. Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi чудовоу опери.
Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
- Азимуте, ти - генiй!
I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт, i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором! Ха-ха-ха!
Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:
- Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi
На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним "ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.
Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж сторопiв.
Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.
Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi
Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом, можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?
I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:
- Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.
- Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...
- Але ж ум загрожус жахлива небезпека!
- Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на вертольотi!
- Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.
- А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину тому залишилася б сама згадка...
Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :
- Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу тяжiння?
- Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.
Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:
- Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...
I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом вивалився перший якiр.
Вiн був незвичайноу конструкцiу. Замiсть павукоподiбного гачка ми побачили, що на ланцюгу гойдасться важкий рогалик. Один рiг пофарбований у червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт.
