Читаем без скачивания Чудове Чудовисько - Сашко Дерманський

Чу дістав трохи пластиліну й почав ліпити баранця. Та робота не в'язалася, він постійно відчував на собі чийсь чіпкий погляд. Чу підвів голову. Попереду сиділа Валя й зацікавлено та здивовано дивилися на нього через плече. Піймавши чудовиськів погляд, дівчинка швидко відвернулася.

Чу взявся до баранцевих ніжок. Вони вийшли криві. І знову він відчув, що на нього дивляться. Валя вп'ялася в нього допитливими оченятами. Чу розсердився й показав дівчинці язика. Та хутко обернулася.

Коли Чу втретє впіймав новеньку на підгляданні, він не витримав і легенько штовхнув у бік Соню: — Вона витріщається на мене.

— Хто? — спитала Соня.

— Е, новенька.

— Ну то й що, нехай.

— Тобі це не здається дивним?

— Відчепися, Чу, не заважай, — роздратовано відповіла Соня.

— Ні-ні, Соню, вона поводиться дуже підозріло. О, знову, диви.

— Чу, я не встигну закінчити твір, ти не даєш мені зосередитись. Їй просто цікаво.

— Отож-бо й воно, що цікаво, — прошепотів Чу, — вона занадто допитлива. І знаєш, чому?

— Чому?

— Бо ця Валя — глипач.

— Що?! — Соня вимовила це занадто голосно і поглянула на нову ученицю.

Увесь клас подивився в їхній бік.

— Не зважайте, — швидко промовила Соня, — це я так думаю вголос.

— Те, що чула — глипач! — відрізав Чу. — Вона цілий урок колупає мене очима.

— Ти хочеш сказати, що вона…

— Вона глипач, Соню, — запевнив Чу, — це ж ясно.

— А ти не помиляєшся? — Соня вже забула про твір і уважно оглядала новеньку. — Звичайна дівчинка, з кісочками…

— Е, звичайна. А прізвище, — перебив Соню Чу, — зверни увагу: Лісова…

— Лісова — означає…

— Означає — «з лісу», Соню. З нашого лісу. Певно, відьма.

— Яка перетворилася на третьокласницю, щоб стежити за тобою, — здогадалася Соня.

— Ото ж бо. Вона — глипач.

— Ну й нехай глипає, ти ж чесно зароблятимеш подяки.

— Е, нехай то нехай, — шепотів Чу, — але ж вона може не просто спостерігати, а ще й шкодити чи робити всяку гидоту. Тоді я ніяк не зможу назбирати сім «дякую»…

— І тебе закинуть у Країну жаховиськ!.. — злякано продовжила його думку Соня.

— А що ж ти думала? Можеш не сумніватися!

— Ми мусимо її знешкодити, — вирішила Соня. — Це можливо?

— Якщо глипача викрити, він піде геть. Тоді за провал завдання його самого закинуть.

— Що будемо робити? — спитала Соня.

— А нічого, на перерві я підійду до неї й скажу, що знаю, хто вона насправді. Знатиме, як глипати!

— Чуєш, Чу, а що коли ми помиляємось і ця Валя ніякий не глипач? Маргарита ж Семенівна казала, щоб без дурнуватих жартів. Новенька пожаліється вчительці — буде нам з тобою. Може, ми спочатку якось перевіримо свої здогади?

— Добре, я придумав як. Сьогодні в нас урок фізкультури в басейні, ге? Там і побачимо, хто кого.

Урок фізкультури був третім.

З усього класу тільки Сашко П'явочка уже вмів плавати. Він плавав класно — наввимашки. Усі ж інші лише вчилися під керівництвом Віктора Івановича. Тому заняття проходили в маленькому мілкому басейнику, в якому, як любив жартувати П'явочка, старій жабі по коліна. Сашко трохи хизувався перед однокласниками своєю вправністю, та на нього ніхто не сердився, усі просто старалися й собі якнайшвидше навчитися плавати хоч по-собачому, щоб порозкошувати разом з П'явочкою у сусідньому, справжньому, великому басейні.

— План такий, — шептав Соні Чу, коли третьокласники, повдягавши гумові шапочки, вишикувались уздовж басейну. — Ти забалакаєш новеньку, ну, спитаєш там про що-небудь, а я підкрадуся ззаду й штовхну її у великий басейн.

— Ти здурів?! Вона ж потоне! — злякалася Соня.

— У тому-то й штука, що не потоне, — запевнив приятельку Чу, — відьми не тонуть.

— Тобто якщо Лісова не потоне — то вона відьма, тобто глипач.

— Еге ж. Так воно і є: потоне — не глипач, попливе — глипач.

— А якщо не попливе?

— То не глипач, — бадьоро відповів Чу. — Все дуже просто.

— Але ж, Чу, — засумнівалася Соня, — це означає, що коли вона усе ж не глипач, і не відьма, то вона таки потоне?

— Е, як сокира.

— Не годиться! — відрубала Соня. — Якщо ми втопимо новеньку, нас виженуть зі школи. Мені тоді не бачити папуги, як власних вух. А тобі — подяк. Де ти їх тоді здобудеш?

— Соню, повір мені, — мовив Чу, — ми нікого не втопимо, вона попливе, відьми не тонуть.

— Ну гаразд, — махнула рукою Соня.

Посеред уроку вона підійшла до Валі й завела розмову про свого Тома. Виявилось, що й у новенької є пес, пудель Кучкудук.

— Він такий класний, — похвалилася Валя.

— Мій Том полюбляє кров'янку, — сказала Соня, — а ти свого чим годуєш?

Однак Валя не встигла відповісти. Бо в ту мить Чу підхопив її й пожбурив у самий центр великого басейну.

Шубовсть! Новенька з вереском почала молотити по воді руками й ногами.

— Диви! А я що казав! Пливе! Наче Яна Клочкова! — переможно закричав Чу.

— Не дуже щось… — у голосі Соні чувся сумнів.

Валине борсання справді слабенько нагадувало плавання, вона товклася на одному місці й раз за разом зникала під водою.

— Е, пливе, невже не бачиш, — вдавано бадьоро промовив Чу, але й він тепер не був такий упевнений, як одразу.

— Вона тоне, Чу! — в розпачі крикнула Соня, бо Валя зникла під водою й уже не з'являлася.

— Ти диви, не глипач… — розгублено пролепетав Чу.

Сонин крик почули всі, хто був на уроці. Сашко П'явочка зметикував найшвидше й щучкою пірнув у басейн. Він випірнув з-під води, голосно відпирхуючись. Однією рукою Сашко гріб, а іншою — тримав під руку новеньку.

Віктор Іванович шубовснув йому на допомогу.

Валю витягли вчасно. Вона не встигла наковтатися води, просто дуже перелякалася.

— Як ти там опинилася? — спитав потерпілу учитель.

— Я бачила! Я бачила! — заляскотіла Тома Козохват. — Це він, Пластиліненко, її кинув!

— Я змушений викликати міліцію, — понуро промовив Віктор Іванович і взяв з лавочки мобільний телефон. — Це схоже на злочин, Пластиліненко.

Чу заарештували просто в басейні. Спочатку спитали, чи йому є чотирнадцять років, а коли Чу відповів, що, мабуть, є, надягли на лапи наручники й, навіть не давши скинути гумову шапочку для плавання, кудись повели під ошелешеними поглядами однокласників. Заплакану Соню зустрів під школою Том. Він вірно чекав, доки в господині закінчаться уроки.

— Ходімо, Томе, — схлипнула дівчинка, — Чу сьогодні з нами не йде, його посадять у в'язницю.

Песик тим часом весело підстрибував, силкуючись лизнути Соню в щоку.

— Ет, — відмахнулася дівчинка, — нічого ти не розумієш. Везе тобі: жодних у тебе проблем — ні клопотів, ні обов'язків…

Том ствердно заметляв хвостом.

Страхітливий ліс.Верховному Страхополоху особисто в пазурі.Цілком таємно.Ваша страхолюдносте, радий повідомити про вдале завершення завдання. Доповідаю, що Підглипень віднині ізольований від людей, тому не зможе отримати потрібну кількість подяк. Він заарештований міліцією та, безумовно, сидітиме в буцегарні. Припускаю, що до Великого Жахливого Збіговиська його не звільнять, а коли він вийде на волю, ми зможемо його закинути.Оскільки продовжувати глипи нема потреби, чекаю на вказівки щодо завершення мого завдання.Тремчу від жаху,Д. Р. Акула

Пограбування

Двоє міліціонерів попід руки провели Чу до фургона і всадовили на заднє сидіння. Самі сіли коло нього. Коли вже майже доїхали до відділку, в машині раптом затріщала рація: «Сьомий, сьомий, я дванадцятий, як чуєте?»

— Чуємо, — відповів у рацію міліціонер, що сидів біля водія. — На зв'язку сержант Свинобій.

«Негайно вирушайте до Центрального банку! — знову затріщала рація. — Збройне пограбування! Як чуєте?!»

— Вухами чуємо, вкуси мене вовк! — напрочуд радісно ревнув у відповідь лейтенант Свинобій. — Будемо на місці за три хвилини!

Він кинув схвильований погляд на двох своїх напарників, що сиділи позаду, по обидва боки Чу, притиснуті ним до бічних дверей, і з запалом потер долоні:

— Є робота, супермени! Готуйте зброю, зараз почнеться вистава! Візьмемо як шовкового, ще й не таких брали, ге!?

На даху фургона дико застогнала сирена й заблимав маячок, машина круто розвернулася на місці й рвонула у напрямку Центрального міського банку.

Біля банку вже зібралася купка роззяв, вони боязко, але з цікавістю зазирали в скляні двері. Міліцейський фургон завищав гальмами й зупинився, наче вкопаний, під самими сходами банку.

— Ану, розійдіться! — гаркнув сержант Свинобій, вискочивши з машини, неначе вжалений бджолою. В його руках холодно виблискував пістолет.

За сержантом випірнуло двоє причавлених Чу «суперменів» і навіть водій. Тримаючи поперед себе зброю, вони увірвалися в банк.