- Ми з нею листувались, - розповiдає Антена. - Майже пiвроку. Вона писала, що хоче стати приборкувачкою. А що! За iдеєю, пiдiйшло б...
Взагалi Ада цiлком могла б стати приборкувачкою. Але вола стала стюардесою. Дальнi лiнiї: Москва-Делi, Москва-Рим, Москва-Токiо... Вона загинула в Гiмалаях.
Так, звичайно, у неї була "Краплинка" першого випуску. Дуже маленький годинничок, схожий на краплинку застиглого янтарю.
Антена водить пальцем по синьому пластику стола, креслячи розталим морозивом акуратну вiсiмку.
- Ось як воно сталось, - каже нарештi Антена, - Гiмалаї... Далеко.
Ну, не надто вже далеко. За цi роки я побував у багатьох країнах: що в нашi часи вiдстань? Мiлан, Софiя - соцiологiчнi конгреси. Коломбо мiжнародний симпозiум. Оттава - конференцiя по застосуванню в соцiологiї електронних обчислювальних машин. Париж, Лондон - дискусiйнi зустрiчi з захiдними соцiологами. Туристськi поїздки: Єгипет, Польща, Куба, Болгарiя. В Мiжнародний соцiологiчний рiк працював у Захiдному Сибiру i в Монголiї.
Антена приголомшений. Вiн запитує про єгипетськi пiрамiди, i я розповiдаю, хоч думки мої вперто повертаються до Ади. Чому? Це безглуздо, болiсно. На цi думки накладено табу. Зараз я їх позбудуся. Так ось, пiрамiди. Здаля вiдчуваєш себе ошуканим: чекав чогось бiльшого. Але в мiру того, як пiд'їжджаєш ближче, пiрамiди ростуть, пiдiймаються вгору, вгору, до самого неба - це справляє якесь гнiтюче враження.
Антена уважно слухає, потiм каже:
- А все-таки дивно, що ти кинув хiмiю i зайнявся соцiологiєю.
Нема нiчого дивного. У цьому свiтi взагалi усе закономiрно. Моя бабуся з материнського боку була чистокровною циганкою. У мене така спадковiсть: прагнення передбачати майбутнє. Так що соцiологiєю я зайнявся зовсiм не випадково.
Антена недовiрливо усмiхається. Гаразд, я можу пояснити це по-iншому:
- Якби iснував двовимiрний свiт, тамтешнiм жителям, напевне, дуже хотiлося б хоч одним оком заглянути в третiй вимiр. Що там? Як там?.. У нашому тривимiрному свiтi просторiше. Як вiдзначив поет, "є розгулятись де на волi". Але подибуються люди, яким обов'язково необхiдно висунути нiс у майбутнє. Взяти й висунути. Що там? Як там?..
Антена охоче погоджується:
- Це правильно. Дуже хочеться заглянути в майбутнє...
Ми вже двi години сидимо в цьому холодильнику (тут принаймнi тихо), i я нiяк не можу призвичаїтись до того, що Антена не зробив кар'єри. (Я маю на увазi наукову кар'єру i вкладаю в це слово хороший, чесний змiст). Антена був найталановитiший у нашому класi. Буває, що людина змалку стає видатним музикантом; Антена мав такий же яскраво виявлений "електронний" талант. I ось зараз, з перших хвилин зустрiчi, я вiдчув, що дивовижний талант Антени не зник. Але Антена працює рядовим iнженером на заводi iграшок. Це було б нормально, тисячу разiв нормально, якби не талант, цiлком винятковий талант Антени...
Зовнi Антена мало змiнився... Довготелесий, худорлявий, по-хлоп'ячому незграбний i соромливий.
Вiн говорить про телебачення. Деякi факти я вже знаю. Але у викладi Антени вони звучать iнакше. Вiн ставиться до приймачiв, як до живих iстот: йому жаль їх - вони живуть дедалi менше й менше.
Чверть столiття iснувало чорно-бiле телебачення, потiм з'явилось кольорове ТБ - i сотнi мiльйонiв цiлком придатних приймачiв було викинуто на звалище. їх замiнили пiвмiльярда кольорових телевiзорiв. Цi масивнi добротнi скринi могли б працювати п'ятнадцять чи двадцять рокiв. Але минуло всього чотири роки, i вони безнадiйно застарiли: почалась ера "стерео". Заводи випустили вже понад мiльярд "стерео". Сьогоднi "стерео" хапають усi. А через рiк чи два вони також пiдуть на звалище - обов'язково з'явиться щось нове...
- Спитати б, хто на кого працює? - Антену дивує ця думка, вiн шепоче, ворушачи губами. - Машини надто швидко старiють, ми працюємо, щоб збудувати новi, а вони старiють ще швидше... I нiхто цього не помiчає, людству поки що вистачає iнших турбот.
Вистачає. А коли цих турбот бракувало? Закономiрнiсть ще не коле очей, у цьому вся справа. Але коли-небудь вона виповзе, i тодi доведеться вирiшувати: безперервно замiнювати технiку, замiнювати щодня, безжалiсно викидаючи мiльйони, мiльярди нових машин лише тому, що вони морально застарiли, чи примиритися з тим, що наука буде все далi й далi бiгти вiд технiки, виробництва, життя? А навiщо тодi наука? Пiзнання заради самого процесу пiзнання?..
- Технiку треба перебудовувати, - без особливої певностi каже Антена. Вона мусить бути пристосована до постiйної перебудови. Як ти гадаєш?
Хотiв би я знати, як перебудовувати велетенськi домни, мартени, конвертори, якщо, наприклад, вiдкрито спосiб прямого вiдновлення металу з руди? Потрiбно замiнювати все - до останнього гвинтика! Простiше й вигiднiше будувати заново.
- Дивно, - зауважує Антена, дивлячись у вiкно.
За вiкном спалахують i гаснуть жовтi вогнi автомобiльних фар. Крапка, тире, крапка.
- Дивно. Ми не бачилися стiльки рокiв... Статейка, яку ти читав, давно застарiла. Адже там були лише припущення! Розумiєш, рiк тому я вилiпив прогнозуючу машину.
?
Я досить добре уявляю труднощi, пов'язанi з машинним прогнозуванням. Скажи хтось iнший, що така машина вже iснує, я сприйняв би це як жарт. Але Антенi важко не вiрити.
Я йду просити чаю: у цiй холодильнiй фiрмi чай поза законом. Здається, дiвчата мають Антену за якогось видатного спортивного дiяча. Вони вмикають програвач, а в нас на столику з'являється гарячий чай i домашнє печиво.
Таке печиво я їв в Антени, коли в нього був день народження. Ми всiм класом подарували йому мiкроскоп. Не зовсiм новий (ми купували його в комiсiйному), але дуже показний, з трьома об'єктивами на турелi. Антена був надзвичайно задоволений мiкроскопом i весь час намагався пояснити нам, що розмiри приймачiв i контрольно-вимiрювальної апаратури мусять за iдеєю наближатися до нуля. Його нiхто не слухав, ми танцювали.
Напровеснi вiн почав збирати надзвичайно маленькi приймачi, ми їх називали мiкробними. Приймачi були не бiльшi вiд макових зерняток i ловили лише Москву. Коли їх клали в порожню сiрникову коробку i, вiдкривши, настроювали її на резонанс, звук ставав досить гучний.
Якось Антена принiс сiрникову коробку, наповнену мiлiмiкронними приймачами, i ми ухитрились їх розсипати. Всi кинулись розглядати, Антену штовхнули. Коли коробка упала, вiтер пiдхопив приймачi, вони вiдразу полетiли. Немов хтось дмухнув на кульбабу. Ми почали зачиняти вiкна. Першої митi ми навiть не змiркували, що приймачi працюють i звук стає чомусь гучнiший... Скандал був величезний.
- ...Прогнозування практично, як правило, розраховують на щасливу криву. - Антена креслить на столi лiнiю, яка пiдiймається вгору. - Звичайно, люди, котрi займаються прогнозуванням, знають, що мусять бути стрибки. Але передбачити їх (термiни, величину i таке iнше) не можуть. Тому практично прогнозування провадиться у виглядi щасливих безперервних кривих. А розвиток - у широкому значеннi - йде iнакше: крива, розрив, стрiмкiша дiлянка, яка вiдповiдає появi чогось принципово нового, потiм знову розрив, i знову крива йде ще стрiмкiше. Складання далеких прогнозiв дуже важке. Без машини не обiйдешся. Людинi доводиться мати справу з велетенським обсягом iнформацiї, долати безлiч звичних уявлень. Пам'ятаєш, як Едгар По змальовував майбутнє повiтроплавання? Величезна повiтряна куля на двi тисячi пасажирiв... Дуже характерна помилка. Ми мимоволi часто прогнозуємо кiлькiсно: збiльшуємо те, що вже є. А треба передбачити нову якiсть. Треба знати, коли вона з'явиться i що дасть. Згода?
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
