Читаем без скачивания Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) - Джеймс Крюс

- Хазяїн присилає гiнцiв... Ковтни вина, Тiме, й не дивись туди.

Цього разу Тiм хлиснув добрий ковток, i нудота майже зразу минулася. Зате голова пiшла обертом, наче в нiй повiльно-повiльно закрутилось якесь колесо. Джоннi провадив далi:

- Ну, часу в нас небагато, Тiме. Скоро й самого хазяїна принесе. Ти тiльки одне знай: у що ти не вiриш, того нема на свiтi! Розумiєш мене?

Тiм безтямно похитав головою: колесо в нiй крутилось дедалi швидше.

- Я хотiв сказати ось що: розбивай люстру щоразу, як барон почне в'язнути до тебе зi своїми фокусами. Второпав? - пояснив Джоннi.

Тiм кивнув головою, хоча лише наполовину зрозумiв слова стерничого.

Повiки хлопця обважнiли, бо йому ще в "Палаццо Кандiдо" довелося випити вина, а вiн не був до цього звичний.

- Висмiюй того блазня при кожнiй нагодi, - вiв далi Джоннi. Зовнiшню волю ти можеш купити собi за грошi, їх ти тепер маєш досить. Але внутрiшню волю, хлопче, можна придбати тiльки за один капiтал: за смiх. Є таке старовинне англiйське прислiв'я...

Стерничий наморщив лоба й пробурчав:

- От чудасiя! Щойно я те прислiв'я знав, а тепер вилетiло з голови. Але на язицi крутиться... Це, мабуть, вино мене запаморочило.

- А мене й вино не бере, - неповоротким язиком вимовив Тiм. Та Джоннi мовби й не чув його. Вiн усе згадував те прислiв'я. Нарештi вигукнув:

- Знаю, знаю! Згадав! Тич мi лафте, сейв май соул! Як це воно менi зразу не згадалося! - Вiн сам засмiявся зi своєї забутливостi, ляснув себе по лобi й несподiвано, ще смiючися, сповз iз стiльця додолу й простягся там, непорушний та блiдий, поряд iз роздушеним щуром. Тiм, ураз протверезiвши, пiдхопивсь i злякано озирнувся, кого б покликати на помiч. Вiн побачив офiцiанта, що байдуже дивився в їхнiй бiк. А коло офiцiанта стояв якийсь пан i давав йому грошi. Хоч той пан стояв до Тiма спиною, проте хлопець вiдразу впiзнав його. То був барон.

До Тiма вмить повернулося те напруження, що в ньому вiн чинив i говорив зовсiм не так, як пiдказувала йому його власна вдача. Зовнi спокiйний, Тiм пiдкликав офiцiанта, кивнувши йому рукою, а сам став на колiна бiля Джоннi. Той крiзь свою непритомнiсть iще раз вимовив повiльно, важко, але дуже виразно англiйське прислiв'я:

- Тич мi лафте, сейв май соул.

I в ту саму хвилину Тiм побачив над собою офiцiанта, а за спиною в нього - барона.

- Ви тут, пане Талер! Що за несподiванка! - вигукнув Троч нiбито дуже здивовано. - А ми вас уже цiлу годину шукаємо!

Пустивши бароновi слова повз вуха, Тiм вiдказав:

- Коли зi стерничим сталося щось лихе, я на вас заявлю в полiцiю, бароне! I на офiцiанта теж!

Троч оскiрився:

- Не хвилюйтеся! Вiн буде живий i здоровий. Правда, з роботи в нашiй фiрмi нам доведеться його звiльняти. Але такий дужий чолов'яга легко знайде собi роботу в порту.

Вiдвiдувачi шинку тим часом зацiкавлено стовпились бiля столу й один з-перед одного давали всiлякi поради, видно, маючи Джоннi за п'яного.

Троч, що не любив привертати до себе уваги, взяв Тiма за рукав i потяг геть.

- Ваше фото, пане Талер, сьогоднi надрукували в усiх газетах. Було б дуже неприємно, якби вас тут упiзнали. За стерничого можете не турбуватися, слово честi! Ходiмо!

Хоч Тiмовi й не хотiлося кидати Джоннi непритомного, та все ж вiн дав бароновi вивести себе з шинку. Нехай Троч не знає, що вiн насправдi думає. А крiм того, хлопцевi чомусь здавалося, що в цiй заплутанiй iсторiї з убитим щуром, непритомним стерничим та англiйським прислiв'ям переможець не барон, а Джоннi. Не тiльки зовнi, а й усерединi спокiйнiший, нiж можна було гадати, Тiм вийшов iз зали, обставленої по всiх стiнах пляшками.

Автомобiль на шестеро дверцят, що стояв надворi, майже перегородив собою завулочок. За ним стояли ще двi машини, а в них Тiм розгледiв двох уже знайомих йому добродiїв.

Хлопця раптом потягло на пустощi, й вiн чемно кивнув їм головою.

Вони теж кивнули у вiдповiдь - трошки спантеличено.

У великiй машинi сидiв iззаду директор Грандiццi. Коли Тiм iз бароном сiли поруч нього, вiн вдоволено захихотiв:

- А, маленьки втiкач! Ви нас дуже обкрутили круг палець, сiньйоре! Але мiй друг Астарот...

- Припни язика, Бегемоте! На цей гачок вiн не клює, - раптом голосно, брутально гримнув на директора барон. Але зразу ж обернувся до Тiма й приязно пояснив хлопцевi, що вони з Грандiццi - члени так званого Пекельного клубу й часом жартома величають один одного клубними прiзвиськами.

Тiмовi здавалося, що вiн уже колись чув вiд барона. тi назвиська - Астарот та Бегемот: але вiн не мiг пригадати, де й коли.

Та й не дуже силкувався пригадати, бо весь час подумки твердив те англiйське прислiв'я, що сказав йому Джоннi.

Коли автомобiль їхав повз пам'ятник Христофоровi Колумбовi, Троч звернувся до Тiма:

- Завтра ми вiдлiтаємо до Афiн, пане Талер. Своїм власним лiтаком. О восьмiй годинi ранку нам його подадуть.

Тiм мовчки кивнув головою. Вiн, мабуть, уже вдесяте проказував подумки англiйське прислiв'я. Кiнець кiнцем вiн спитав Грандiццi:

- Що це означає: тичмiлафта сейфмайсол?

- А яка це мова? - перепитав Грандiццi.

- Англiйська, - спокiйно вiдповiв барон. - Це старовинне прислiв'я, безглузде, як i бiльшiсть прислiв'їв. - Вiн промовив те прислiв'я чистою англiйською мовою: - "Тич мi лафте, сейв май соул". - Тодi пiвголосом переклав: - "Навчи мене смiятися, порятуй мою душу".

Тiм протяг якомога байдужiше: "А-а-а..." - i бiльше нiчого.

Але в думцi вiн мiцно затвердив тi слова: "Навчи мене смiятись, порятуй мою душу..." Ще й додав вiд себе: "...стерничий!"

Двадцятий аркуш

ВIДКРИТТЯ В АФIНАХ

У Афiнах, стародавнiй грецькiй столицi, мiстилась найбiльша фiлiя акцiйного товариства барона Троча. Тому, певно, барон був там такий незвичайно жвавий та люб'язний. У Афiнах вiн по змозi не надокучав Тiмовi з банкетами та з директорами, а гуляв iз хлопцем вулицями пiшки. Правда, на пристойнiй вiдстанi за ними їхала машина, що могла на Трочiв знак будь-коли пiд'їхати до тротуару й забрати їх.

Барон не водив Тiма в тi мiсця, задля яких звичайно приїздять до Афiн чужоземцi. Вiн не сходив iз ним на Акрополь, звiдки помiж колонами храмiв виднiє весела, осяйна синь Егейського моря; не пiдводив його до мармурових статуй, вiд кiсточок на ногах до ямочок у кутиках уст, сповнених небесного смiху; не показував йому, як ясно сяє небо над бiлими храмами. Натомiсть вiн повiв Тiма на афiнський ринок.

- Iз тих грошей, що заробляються тут, - сказав Троч, - понад половину переходить через мої руки. Як моєму спадкоємцевi, вам, пане Талер, треба знати, де робиться наше багатство. Хiба ж не втiха для очей - усi оцi барви?..

Насамперед барон повiв Тiма в рибнi ряди. Окатi, з яскраво-червоними зябрами, тисячами лежали рибини в великих вiдкритих льодовнях. Морське багатство, викладене напоказ, аж очi вбирало. Блищало срiблом, мiнилося синьою крицею, жарiло червоними цятками, темнiло матово-чорними смугами. Та барон дививсь на все те очима крамаря.

- Тунцiв нам привозять турки, - пояснив вiн Тiмовi. - Майже задарма купуємо. Трiска - з Iсландiї. З неї ми маємо найкращий зиск. Барабульки, каракатиць та сардини постачають нам iталiйцi й тутешнi грецькi рибалки. На них багато не заробиш. Але ходiмо далi, пане Талер, ходiмо далi!

Троч нiби сп'янiв на тому ринку.

Вони пiдiйшли до тинькованої стiни, де були розвiшенi оббiлованi вiвцi.

- Це вiвцi з Венесуели, - сказав барон. - А отих-о свиней куплено в Югославiї. Дуже вигiдно.

- А в Грецiї, крiм риби, є й ще щось? - спитав Тiм.

- Аякже, - засмiявся Троч. -Дещо є. Родзинки, вино, банани, печиво, маслинова олiя, гранати, вовна, сукна, iнжир, горiхи, баклажани, боксит.

Троч виголосив той перелiк урочисто, немовби родовiд царя Давида з бiблiї. Тим часом вони з Тiмом уже опинились у сирному ряду, де на столах лежали гори бiлого сиру. Весь час Тiм iз Трочем мусили проштовхуватись помiж натовпом галасливих продавцiв та покупцiв.

У рибних рядах вони чалапали по калюжах, де плавали кiльця покришеної цибулi; бiля овець обходили розлиту кров, а там, де продавали овочi, земля була суспiль усiяна лушпинням.

Перед Тiмом пробiгло троє хлопчакiв. Ось вони привселюдно поцупили з дiжки по жменi маринованих маслин.

Нiкого те не вразило, навiть продавцiв, що тiльки гиркнули на хлопцiв злiсно й зразу ж знов пооберталися до своїх клiєнтiв. Малi злодюжки реготали.

Проблукавши добрих двi години по цьому ринковi-кошмарi, цьому величезному череву мiста-ненажери, серед цього закликання, галасу, штовханини, що так тiшила барона, Тiм вийшов звiдти зморений, очманiлий.

На баронiв знак пiд'їхала машина - цього разу менша, всього на четверо дверцят, i з чорними сидiннями.

Троч звелiв шоферовi їхати до вiзантiйського музею. Тiмовi вiн сказав:

- Вам там сподобається, пане Талер. Але я не скажу вам наперед чому.

Тiма те "чому" не дуже й цiкавило. Вiн був страшенно стомлений i голодний. Але нi слова про те не сказав.

Вiн не хотiв виявляти своєї слабкостi перед цим химерним гендлярем, що вiдкупив у нього смiх. Тому вiн набравсь терпiння й дав вiдвезти себе до вiзантiйського музею.

Картини, що до них барон пiдвiв Тiма, були так званi iкони.