- Iсторичний момент, - сказав планетолог Сiагуру, пiдводячись iз свого крiсла. - О, Гантеля вже накинула на нас гравiтацiйну сiть.
- Адаптуємось, - обiзвався Саке Мацу. - I невагомiсть остогидла.
Сiагуру, за звичкою, хапаючись то за спинки сидiнь, то за петлi, що звисали з обшивки, похилитав до вихiдного люка.
- Скафандр, - сказав Павзевей.
- Навiщо? - здивувався Сiагуру. - Склад атмосфери вiдомий... - Його бiлозуба посмiшка могла обеззброїти хоч кого, але тiльки не Павзевея. - I температура оптимальна... як у тропiках...
- "Iнструкцiя", - твердо сказав командир, вставляючи мiнiатюрного навушника.
Планетолог перестав усмiхатися, бо коли вже йдеться про основний закон зореплавцiв, то тут не до жартiв. Дiстав свiй бiлий, як снiг, скафандр i почав надягати. Те саме робив i Саке Мацу, тiльки в нього скафандр був яскраво-жовтий. Перевiрили один в одного численнi застiбки, взяли деякi прилади (магнiтометр, спектрометр тощо), не забули й про iнструмент,- все це настовбурчило накладнi кишенi, наповнило ранцi, що горбились на плечах.
Дивлячись на їхнi незграбнi постатi, Павзевей вибачливо сказав:
- Пiсля того, як зробимо хiмiчнi аналiзи повiтря, грунту, рослин i якщо вони виявляться прийнятними, коли визначимо рiвень радiацiї i вiн не перевищуватиме норми, - отодi можна буде i в звичайних робочих костюмах...
- Все буде нормально! - прозвучав у командирському навушничку голос Сiагуру. - Ця планета вже на такiй стадiї розвитку... .
- Не "ця планета", - перебив Саке Мацу, - а наша Гантеля. Пора звикати.
- Слушно, - докинув i собi Павзевей.
- Згода, - провадив далi Сiагуру, - наша Гантеля, наша Гантеля! Так от, ця планета, тобто наша Гантеля, перебуває на такiй стадiї розвитку, коли їй не вистачає нас...
- Можна заходити до шлюзової камери, - сказав Павзевей.
З висоти вiсiмнадцяти тисяч кiлометрiв - там пролягає стацiонарна орбiта "Вiкiнга" - земляни, затамувавши серце, стежили, як "Гондола" викинула драбинчастий пандус i як по ньому зiйшли на поверхню планети два їхнi товаришi.
Сталося!
Сiагуру i Саке Мацу переставляли ноги обережно, нiби вивiряючи грунт на мiцнiсть, нiби ще не вiрячи, що тут, на цiй неймовiрно далекiй планетi, такiй не схожiй на рiдну Землю, доведеться боротись за життя їм, їхнiм дiтям, онукам i правнукам...
Та ось першi люди на Гантелi оговтались, пiшли твердiшим кроком, хоча й перевальцем, бо вiд незвички їх похитувало, наче п'яних. Вони таки й справдi сп'янiли вiд радостi, що пiсля довгих рокiв, сповнених небезпек, мiжзоряний Гольфстрiм винiс їх до справжнього порту.
Саке Мацу i Сiагуру обернулися, щоб їх обличчя видно було на екранах "Гондоли" i "Вiкiнга", i привiтально помахали руками.
Сталося!
Планетолог хотiв щось сказати, але тiльки поворушив губами: так схвилювався, що йому забракло повiтря, не мiг вимовити й слова.
А Саке Мацу подумки прощався зi своїм Фудзi, то вiн йому, бiлоголовому, помахував рукою, Фудзi i всiй Землi.
Сталося!..
13
- От i скiнчилася наша одiссея! - в голосi Алка бринiла дитяча радiсть, очi поблискували. - Я марив цим днем! Вiдкрию вам секрет, Еоло: крiм насiння основних поживних культур, я прихопив чимало й iншого. Будуть у нас i дерева, потрiбнi в господарствi. Негайно оброблю дослiднi дiлянки, проведу лабораторнi експерименти. I почнеться на Гантелi рослинна революцiя!
Евакуацiя "Вiкiнга" iшла повним ходом, вони здибались у шлюзовiй камерi, куди Алк принiс довгого ящика, а вона - кiлька пакункiв з медикаментами. В її присутностi учений розгублювався, говорив занадто голосно i червонiв, як дiвчина. Це смiшило Еолу, та вона не показувала виду. Говорила стримано, холоднувато.
- А чи приживуться? - висловила сумнiв. - Середовище тут незвичне.
- Упевнений - ростимуть. Виведу гiбриди, вони швидше пристосуються. Взагалi, генетична iнженерiя вiдкриває такi можливостi...
Поклавши свiй вантаж, вийшли iз шлюзової камери, пропускаючи туди iнших. "Вiкiнг" скидався на потривожений мурашник: кожен щось пакував i нiс до камери. Коли її заповнювали, вхiд герметично закривався, i двоє чоловiкiв у скафандрах, вiдчинивши вихiдний люк, все те перевантажували в товсте черево так званого спускового контейнера, який здiйснював човниковi рейси "Вiкiнг"-Гантеля-"Вiкiнг".
Алк поспiшав за Еолою, i жiнка вiдчувала його дихання на своїй шиї.
- Виростуть i плодовi дерева, i твердi породи... - вигукував, неначе клятву.
- Шкода тiльки, що не пурхатимуть птахи, - зiтхнула Еола. - I спiв соловейка почуємо хiба в запису...
Ботанiк засмiявся:
- Спiв соловейка! Та навiщо вiн вам? Чи без того тьохкання не можна прожити? Хiба з нього матимеш якiсь калорiї?
Еола зиркнула на нього через плече i нiчого не сказала. Тiльки якась тiнь пробiгла в її очах.
- От якщо фiзiологи мають у своїх колбах курячi зародки... - дихав на її шию Алк. - У них там великий набiр. Почути на Гантелi кукурiкання пiвня оце була б радiсть! Згодьтеся, що куряча нiжка до пюре з хлорели не завадила б.
Еола знизала плечима, їй явно не хотiлось продовжувати цю кулiнарну тему. Знала, що для генетичних дослiджень на борт "Вiкiнга" було взято чимало живого матерiалу, але, зрештою, космiчний корабель - це не ноїв ковчег, де було всякої живностi по парi, та й програма польоту не передбачала заселення невiдомої планети... А що беруть для експериментiв? Культури бактерiй, маленьких акварiумних рибок, iкру деяких iнших видiв, може, ще - жаби, бiлi мишi. А спiвочi птахи... Та невже ж у лiсах Гантелi немає птахiв? Планетолог Сiагуру висловив припущення: життя на цiй планетi ще перебуває в рослиннiй стадiї. Але ж... Що означає це "але ж" - Еола й сама не знала. Просто їй дуже хотiлося, щоб лiтали, пурхали, щебетали птахи. Уява без найменшого зусилля миттю витворила живу картину - на поручнях, скобах, повсюди в коридорi сидять великi й маленькi, сiрi та яскравi птахи. Шугають над головами в оцих заклопотаних людей, якi поспiшають випотрошити корабель, щоб якнайскорiш спуститися на планету.
Клiпнула очима, i видиво зникло. "Що ж ми ще не склали? - намагалася пригадати Еола. - Здається, все. Електронного дiагноста нехай iнженери... А що робить Гордiй? Щось вiн не дуже квапиться..."
Попрямувала до рубки керування.
- Ну, як там медслужба? - спитав Нескуба, як тiльки вона переступила порiг. - Упорались?
- Майже, - кивнула головою Еола. - Залишається демонтувати дiагноста.
Окрiм Нескуби, тут були фiзик Iдерський, психолог Iлвала та двоє iнженерiв.
- А ми тут займаємось прогнозами, - сказав Нескуба. Еола звернула увагу: вираз обличчя в нього якийсь розгублений.
- Я не заважатиму?
- Навпаки, може, щось порадиш.
Еола вмостилася в крiсло, защiпнула пасок, щоб не попливти вгору, i настроїлась слухати.
- Отже, енергетика... - Нескуба замислено цокав пальцями по пiдлокiтнику.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
