В її словах стiльки було запалу i сама вона свiтилась такою жагучою красою, що Нескуба на мить завагався: а може, й справдi облишити мрiю про Землю? Закоренитися тут, започаткувати нову цивiлiзацiю? Але нi, його натура не могла примиритися з цим. Вiдчував гiркоту на душi, а "новопланетникiв" вважав мало не вiдступниками. Та нiчого не вдiєш, коли вони взяли гору.
- Ну що ж, - зiтхнув капiтан, закриваючи нараду, - нехай буде так, як того хоче бiльшiсть...
"Вiкiнг" почав заглиблюватись у "Пояс життя".
Минали довгi, тяжкi роки, протягом яких екiпаж "Вiкiнга" зазнавав жорстокої скрути, коли нервове i фiзичне виснаження навiть у найвитривалiших викликало апатiю. Навколишнiй простiр здавався пустелею без берегiв, у глибинах якої ледь мрiли свiтнi цятки. Життя на кораблi зробилося таким одноманiтним, що iнколи здавалося, нiби зупинився час. Звичайно, робилися спроби розворушити, чимось зацiкавити людей - iгри, вiкторини, спектаклi i т.п., але нiщо не могло сколихнути тяжкої води байдужостi. Навiть шахи... Не нудьгували тiльки вченi та ще Алк, - той у своїй оранжереї невтомно провадив селекцiйнi дослiди. Лише вiдкриття, може, навiть потрясiння могло збадьорити екiпаж, зарядити наснагою. I таке вiдкриття сталося. На 6-му роцi нового лiточислення недремнi вартовi космосу - астрономи - помiтили планетну систему, досi приховану вiд їхнiх очей хмарою космiчного пилу.
Звiстка, наче електричний розряд, миттю пронеслася по всьому кораблю.
- Планети?!
- Невже це правда?
- Пристань...
- Нарештi!..
Люди нiби прокинулись зi сну: вигуки, смiх, жарти, - усiх охопила ейфорiя.
А в рубцi керування йшла iнтенсивна робота. Дослiджувались параметри планет, спектр центрального свiтила, яке мало незвичайну будову, плескатий, видовжений диск, його фотографiя тремтiла в руцi Нескуби, капiтан з гiркотою думав: "Чуже сонце..."
Майже пiвроку бортового часу втратили на попереднє вивчення планетної системи. Iз вiсiмнадцяти масивних планет для посадки обрали п'яту, яку одразу ж i охрестили: Гантеля. Маса її майже втричi перевищує масу Землi, а за формою вона скидається на гiгантську гантелю. (Iншi також мають неправильну форму - то схожi на бруски, то на зрiзанi пiрамiди тощо).
Основнi характеристики Гантелi:
- Атмосфера має приблизно 32% кисню, 65% азоту;
- тяжiння помiтно рiзниться на полюсах i в центрi, в середньому
на якихось 15-20% перевищує земне;
- гiдросфера - 31% усiєї поверхнi в основному зосереджена в
океанi, який заповнює центральну впадину помiж двома пiвкулями, тобто
покриває ручку "гантелi". Досить велика хмарнiсть;
- щiльнiсть - 7,5 г/см3.
- Гантеля робить один оберт навколо своєї вiсi за 13 годин.
- Тривалiсть року - 218 земних дiб.
- Ну, що ж, дiм нiбито непоганий, - сказав Iлвала, сподiваючись хоч трохи розворушити капiтана, що похмуро переглядав картки, виданi електронним мозком, - усього є доволi.
Нескуба, помовчавши, буркнув:
- Невiдомо тiльки, чи цей дiм порожнiй...
- О, якщо там є господарi - це ще цiкавiше! Капiтан поглянув на нього, як на пiдлiтка:
- Цiкавiше... А що, коли вони агресивнi? Що, коли їхня мораль велить проганяти непроханих гостей? Ви над цим не замислювались?
- Правду кажучи, менi це й на думку не спадало, - спокiйно вiдповiв Iлвала.
- А ми ж зовсiм беззбройнi. Це вас не турбує?
- Анiскiлечки. Я глибоко впевнений, що свiй витвiр, який зветься "Людство", Природа видала в одному-єдиному екземплярi.
- Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвiту, поступився капiтан. - А де гарантiя, що в цiй, сусiднiй сферi немає ще одного примiрника?
Павзевей, що сидiв за пультом керування, обернувся до спiврозмовникiв:
- Нiчого, якщо й є, то ми встигнемо пiдготуватись! Вийдемо на планетарну орбiту - пильнiше придивимось до планети...
- Звичайно, таких гарантiй немає,- замислено сказав психолог,- але вiрогiднiше припустити: раз фундаментальнi закони Природи зберiгають свою силу i тут...
- Саме з огляду на це, - перебив Нескуба, - можна сподiватись, що й тут виникла мисляча матерiя!
- Якщо виходити з припущення iзольованостi, окремiшностi свiтiв, - не вiдступав Iлвала. - А я дотримуюсь того погляду, що всi вони, скiльки б їх не було, поєднанi мiж собою i становлять, якщо хочете, єдиний Надвсесвiт.
На це Нескуба не вiдповiв нiчого, лише знизав плечима i знову взявся перебирати картки.
Iлвала подався до обсерваторiї, де Лойо Майо та Олександр Осипов навперемiну спостерiгали жадану для землян планету.
З усього екiпажу чи не найбiльше радiв Алк. Це ж тiльки подумати: тридцять два вiдсотки кисню! Отже, чого-чого, а хлорофiлу на Гантелi хоч вiдбавляй, рослинне життя, певне, буяє. Отам вiн зможе селекцiонувати... I Космiчну Алку вiдродить.
Зустрiвши Еолу, яка поверталась iз медичного блоку, запросив її до оранжереї.
- Вiдкрию вам секрет, - сказав, схиляючись до неї i нiби ненароком черкнувшись щокою її щоки. - Окрiм зерен злакiв, я тут маю насiння квiтiв... Як ви гадаєте, приживуться на Гантелi земнi квiти?
Подих ботанiка грiв Еолину щоку, i жiнка вiдхилилася. "Невже таки закохався? - думка про це збентежила її. - Цiкаво б почути, як вiн освiдчується..."
Промовила чомусь занадто голосно:
- А чого ж! Може, Гантеля буде до них ласкава.
- Ну, а ви, Еоло, - все дужче розпалювався Алк, - ви будете ласкавою... до них?
- Ще б пак! - не стримала усмiшки. - Кожна жiнка любить квiти.
Алк необережно схопився з мiсця, присоски його пiдошов з ляскотом одiрвалися од пiдлоги, вiн замахав руками i... поплив по оранжереї, вигукуючи:
- Я прикрашу квiтами всю планету! От побачите...
Палку ботанiкову балачку перервав зойк i чортихання - Алк зненацька вдарився колiном об арматуру. Перебираючи руками, дiстався до металевого стiльця i вже й рота розкрив, щоб продовжити розповiдь про свої плани пiдкорення планети, коли з гучномовця пролунало:
- Увага, увага! Всiм зайняти свої мiсця!
- Можете лишатися тут, - великодушно запропонував Алк.
- Нi, я пiду, - вона вiдчинила дверi. - Сказано ж: свої мiсця!
Ботанiк дивився на зачиненi дверi i на сiрому тлi бачив її бiлий силует. "Оце космiчна квiтка! - подума-лось ботанiку. - Пишна, як... як..." В уявi одна за одною виникали троянди, пiвонiї, лiлеї...
А гучномовець закликав:
- Негайно зайняти свої мiсця!..
"Певне, виходимо на планетарну орбiту, - подумав Алк, вмощуючись у протиперевантажувальне крiсло. - Хоча б уже швидше..."
- Починаю вiдлiк часу. Дванадцять, одинадцять, десять...
"Нехай би краще замiсть Кантора - Нескуба... - снувалося в Алковiй головi. - Отодi б Еола... Ну й дурнi ж з'являються думки... Нечесно так, погано. Нехай вiн буде живий i здоровий... А Еола... Еола хай розлюбить його, покине... Дуже просто: "Обрид ти менi, Гордiю, осточортiв. Тiльки й знаєш свiй пульт. А квiтку хоч одну виростив?"
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
