Iдерський поворухнувся i... поплив у повiтрi. У тiй же самiй позi наче сидiв на невидимому стiльцi.
- Обережно! - вигукнув капiтан. - Тримайтесь за сидiння!
Та його застереження спiзнилося: усi, окрiм його самого та Осипова, який встиг учепитись за пiдлокiтники, опинилися пiд бiлим пластиковим куполом. Безпорадно борсаючись, то збивалися докупи, то розлiталися в рiзнi боки. Один бурчав, той вигукував, iнший - смiявся, - усi були в станi ейфорiї, навiть Осипов перестав хмуритись. Невагомiсть! Тенета гравiтацiї порвались. Невагомiсть - це ж порятунок! Невагомiсть - як це прекрасно!
Капiтан, спостерiгаючи своїх товаришiв, що плавали, наче риби в акварiумi, вiдчув якусь млость у всьому тiлi, легке запаморочення. Перед очима тремтiв сизий серпанок. Нескуба силкувався зосередитись на цьому явищi, але безуспiшно: кожної даної митi вiн забував, про що думав щойно. Пам'ять стиралася i, природно, самого цього процесу зафiксувати було неможливо. Нескуба не мiг навiть помiтити, як вони всi молодiли, як хвилина за хвилиною вкорочувались їхнi вуса, бороди, а потiм i зовсiм зникли; як темнiшало їхнє волосся, а Павзевеєва лисина бралася густою щетиною. Кожен вiдчув пружнiсть у м'язах, бадьорiсть в усьому тiлi. Увесь екiпаж помолодiв - i жiнки й чоловiки фiзично стали такими, якими були десь на сьомому роцi польоту, коли потрапили в Космiчний Гольфстрiм. Ще один зигзаг Часу, i зигзаг, щасливий для наших мандрiвникiв: до них вернулась молодiсть, здоров'я, бажання жити i працювати.
10
Помолодiлий, сповнений енергiї, Гордiй Нескуба у вiльнi вiд вахти години не мiг усидiти в своїй каютi. То йшов до Лойо Майо та Осипова, щоб припасти до окуляра телескопа: "Мусимо вiдкрити планетну систему!", то заходив до клубу подивитися новий фiльм, знятий на "Вiкiнгу", але найбiльше часу вiддавав електроннiй пам'ятi корабля. Прослухував те, що надиктував сам чи його помiчники. Еола з цього дивувалася, пробувала навiть випитати, до чого вiн дошукується, але Гордiй тiльки рукою змахне, винувато усмiхнеться i нiчого не скаже. Та цi гримаси не могли приховати вiд чутливої дружини його внутрiшнього неспокою, ба навiть тривоги. Щось мучило капiтана, вiдбирало сон, аж помарнiв чоловiк, пiд очима залягли синцi. Нарештi Еола не витримала. - У тебе виснаження нервової системи, Гордiю, треба обов'язково...
Нескуба щось буркнув нерозбiрливе, та Еола не вiдступилася: її охопила тривога.
- Ти поводишся... безвiдповiдально!
- Як? - усмiхнувся Нескуба.
- А що ж, у тебе симптоми нервового захворювання, треба лiкуватися, вiдпочити...
- Може, подамся на Ризьке узбережжя? Море, лiси, рiчка, пiсок, червононогi чайки i дзьоби червонi, на головах попелястi косиночки...
- Я йому серйозно, а вiн жартує.
Нескуба зiтхнув, обличчя його набрало серйозного виразу.
- Мабуть, ти маєш рацiю, Еоло. Справдi, нервове виснаження... Але ж мушу я дiзнатися, де подiлася людина?
- Про що ти? - злякано вигукнула Еола.
- Кантора нема.
- Якого Кантора?
- Фiзика. Забула? Енергiйний такий, з котячими очима...
- Той, що працює з Iдерським?
- Працював...
- Де ж вiн подiвся?
- Нiхто не знає. Електронну пам'ять я вже прослухав кiлька разiв нiякого слiду!
- А як вони... з Iдерським? - насторожено спитала Еола.
- Злочин виключається.
Еола почервонiла: справдi, як вона могла таке подумати?
- Та, звичайно... це я так... Але де ж вiн мiг подiтися? Може, забрався в який-небудь закуток, а там трапився сердечний приступ чи iнсульт... Мало що може статися...
- Я оглянув увесь корабель.
- Слухай, а чому ти досi тримаєш це в секретi? Чому б не оголосити всьому екiпажу?
- Саме це я й хочу зробити зараз.
Нескуба тут же, не виходячи з своєї каюти, ввiмкнув сiтку внутрiшнього зв'язку i оголосив про зникнення Кантора. Попросив усiх по-можливостi допомогти в пошуках.
Еола порадила повторити, i вiн ще двiчi передав це повiдомлення, вимовляючи кожне слово якомога спокiйнiше. Це була певна ознака, що вiн дуже хвилюється.
Як i слiд було сподiватися, звiстка про зникнення одного з них збудоражила увесь екiпаж корабля. Шукали скрiзь, нишпорили по всiх закутках, та Кантора нiде не було. Скафандри для виходу в космос були на мiсцi всi до одного - в кожнiй каютi, робочих примiщеннях i запаснi комплекти, затиснутi у спецiальних коридорних нiшах. I його, Канторiв, скафандр звисав металiчною головою у затискувачi. Отже, в космос вiн не виходив!
Нескуба побоювався: ану ж виникнуть пiдозри? Проте моральний дух екiпажу витримав це випробування з честю. Ото тiльки й того, що Еолина реплiка, та й то наодинцi з ним.
I все ж таки: що сталося з Кантором?
Капiтана мучила невiдомiсть, тривога млоїла серце. Та ще й те: на кораблi, очевидно, сталася трагедiя, i нi вiн, анi хто iнший нiчого не чули, не бачили, не знають! Що це - колективне випадання пам'ятi? Масове навiювання? В голову лiзли всiлякi фантастичнi думки, в яких фiгурували навiть якiсь таємничi iнопланетяни i т.п.
Та ось нарештi гримнув грiм! Перший пiлот Саке Мацу перевiрив розвантажувальний вiдсiк i одразу виявив: однiєї з "портативних" ракет немає... Усi зiйшлись на тому, що Кантор у станi афектацiї чи якоїсь психiчної кризи покiнчив самогубством, викинувшись у космос. Так було записано i в електронну пам'ять "Вiкiнга" - покiнчив самогубством. I коли б хто сказав капiтановi Нескубi, чи астронавiгаторовi Павзевею, чи навiть психологу Iлвалi, що вони самi "поховали" Кантора в космосi, що пiлот Саке Мацу вмикав спусковий механiзм, який виштовхнув ракету з мертвим Кантором назовнi,- коли б хтось мiг це сказати,- вони б нiзащо не повiрили. Та про це нiхто й нiколи їм не розповiсть, хiба, може, ввi снi з'явиться щось невиразне, примарне, щоб одразу ж i зникнути.
Сум'яття, викликане такою несподiваною i зовсiм незрозумiлою смертю фiзика, потроху вляглося, екiпаж "Вiкiнга" набирав звичного ритму роботи. Тривалий час точилася дискусiя про напрямок польоту. Куди летiти? З якою метою?
Було вирiшено скликати нараду. До рубки керування зiйшлися всi, окрiм тих, що на вахтi.
Перше слово Нескуба надав астрономовi:
- Лойо Майо пильнує космос, дружить iз Галактиками, - лагiдно посмiхаючись, сказав капiтан. - От i послухаємо, яка його думка.
- Ми з тутешнiми свiтилами ще не встигли зазнайомитись, - у тон капiтановi сказав астроном. - Але вже маємо досить широку програму дослiджень... За попереднiми даними, - вони ще потребують перевiрки, "Вiкiнг" виринув у цей, сусiднiй, Всесвiт поблизу центрального району Галактики, отже, напрямок вiд її ядра обiцяє максимальну рiзноманiтнiсть об'єктiв для спостереження i вивчення.
Капiтан бачив: навiть вiд самої цiєї думки астроном був у захватi, очi його сяяли якимось лихоманковим блиском.
- Пояс життя, - трохи навiть урочисто проголосив Лойо Майо, - завжди розташовується на периферiї Галактик. Якщо ми навiть не натрапимо на планету, придатну для колонiзацiї, то зробимо не одне вiдкриття, що збагатить науку про Всесвiт.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
