Ми всі знаємо, як виглядають ці крії. Грип з ускладненнями після того, як ви порвали з коханою людиною. Жахливий нежить і бронхіт, який видає те, що ви намагалися встигнути зробити важливу роботу, нехтуючи здоров’ям. Несподіваний напад астми після того, як ви знову витратили купу часу, щоб допомогти своєму брату-алкоголіку… Це також крія.
Завжди важливі, зазвичай психосоматичні, крії — це останній удар, якого завдає нам наша психіка, щоб остаточно примножити наші страждання. «Тепер зрозуміло?» — запитує вас крія.
То як, зрозуміло?
Ви не можете більше жити з коханою людиною, яка з вами так жорстоко поводиться.
Ви не можете продовжувати працювати на роботі, яка вимагає від вас надмірних зусиль.
Ви не можете рятувати брата, який сам не хоче собі допомогти.
У групах психологічної допомоги крії називають підкоренням. Людям радять просто «відпустити те, що наболіло». І вони б відпустили, якби знали, за що насправді тримаються. Після практики з ранковими сторінками і творчими побаченнями можете не сумніватися: ваш внутрішній радіоприймач став значно чутливішим і, ймовірно, йому таки вдасться вловити той сигнал, який ви хочете отримати або надіслати. Сторінки вбирають і накопичують все підозріле. Вони нагадують про маленькі образи, які ми радше б ігнорували, і про серйозні успіхи, масштаб яких ми не до кінця усвідомили. Іншими словами, сторінки повертають нас до реальності: ось як ти почуваєшся, і що ти тепер з цим робитимеш?
І те, що ми з цим робимо, зазвичай виявляється мистецтвом.
Люди часто думають, що основою творчого життя є фантазії. Проте, нехай у це і важче повірити, але творчість насправді базується на реальності — особливій, сфокусованій, тій реальності, яку ми змогли добре обдивитися або детально уявити.
Позбувшись невизначеності у думках про самого себе, про наші цінності і становище, ми стаємо чутливішими до тієї миті, в якій перебуваємо. Саме в теперішньому ми налагоджуємо зв’язок зі своїм творчим началом. Ми не зможемо налагодити повноцінний зв’язок, аж поки не відчуємо свободу самотності. Без цього ми лише заплутаємося, а не відчуємо прозріння.
Мистецтво народжується саме у мить такого знайомства: ми зустрічаємося зі своєю суттю, зі своїм «Я», зустрічаємося із самими собою і зі своїм самовираженням. Ми стаємо самобутніми, тому що стаємо не чимось невизначеним, а чимось дуже конкретним — джерелом, із якого ллється творча праця.
Коли ми отримуємо — або воскресаємо — свою творчу сутність, то позбавляємося від того фальшивого образу себе, який ми так старанно плекали. І ця втрата може бути дуже болючою: «Я більше не знаю, хто я. Я себе не впізнаю».
Пам’ятайте: чим більше ви сприймаєте себе, як terra incognita, тим більше можете бути певні, що ви перебуваєте у процесі творчого відновлення. Ви і є власна земля обітована, власний новий світ.
Зміни рис характеру часто супроводжуються змінами у смаках і сприйнятті. Одна з найпевніших ознак того, що у вашому житті от-от стануться позитивні зміни — це бажання перебрати і викинути старі речі чи одяг.
«Мені це більше не потрібно, — говоримо ми собі, викидаючи футболку, у якій ми завжди некомфортно почувалися. — Мене вже верне від цього зламаного комода і від кожного з шістнадцяти шарів фарби на ньому!» І ви цей комод віддаєте тим, кому він тепер більше стане в пригоді.
Викидаючи старе і непотрібне, ми звільняємо місце для нового і корисного. Шафа, переповнена старим зношеним одягом, не надихає на покупки нового одягу. У будинку, переповненому старим мотлохом, який ви не викидаєте і бережете «на чорний день», нема місця для того, що може вас духовно збагатити вже сьогодні.
Коли ви охоплені поривом шукати і викидати старі речі, то це означає, що всередині вас відбуваються два процеси: ваше старе «Я» покидає вас і сумує з цього приводу, а нове «Я» святкує перемогу і набирається сил. Як і будь-яке припинення стосунків, це проносить і напруження, і полегшення. Депресія, до якої ви вже так звикли, тане, мов лід на сонці. Заморожені довгими роками почуття розмерзаються, тануть, падають каскадом, затоплюють і часто ллються через край посудини (вас). Ви навіть можете почуватися мінливою і непостійною людиною. Так і є.
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-390', c: 4, b: 390})
Будьте готові до вибухів сміху і проливання сліз. Можливо, у вас навіть трохи буде паморочитися в голові від несподіваної втрати. Сприймайте себе як жертву аварії, яка іде з місця події: ваше старе життя зруйноване і спалене, а нове життя усе ще покрите пеленою невідомого. Не зважайте на те, що у вас тимчасово не буде засобу для пересування. Просто продовжуйте іти.
Якщо цей опис видається вам надто трагічним, то лише тому, що я хочу підготувати вас до можливих емоційних потрясінь. Можливо, у вас їх не буде. Може, зміни, які відбуватимуться з вами, радше нагадуватимуть рух хмар: від хмарного неба до змінної хмарності. Важливо знати, що у який спосіб не відбувалося б ваше зростання, існує ще один рівень змін, на якому все відбувається значно повільніше і не так помітно, проте невідворотно — помічаєте ви це чи ні.
«Зі мною не відбувається нічого драматичного. Мабуть, у моєму випадку процес ще не розпочався», — часто казали мені люди, які, на мою думку, змінювалися зі швидкістю світла. Я недаремно використала саме цю аналогію: почавши вести ранкові сторінки і ходити на творчі побачення, ми рухаємося з такою швидкістю, що навіть її не відчуваємо. Як пасажири літака не усвідомлюють, наскільки швидко вони рухаються, аж поки не потраплять у зону турбулентності, так і мандрівники на «Шляху митця» рідко уявляють собі темпи власного творчого відродження.
Це ще одна форма опору; ми готові занедбати процес відновлення, тому що він для нас «ще не розпочався». Ще й як розпочався!
Коли під час відновлення ми заручимося підтримкою митця всередині нас, то помітимо численні зміни у нашому ставленні до світу і сприйнятті життя. Я перелічу декілька таких ознак, оскільки багато з них спершу важко розпізнати як ознаки відновлення. Навіть більше, вони можуть здаватися симптомами божевілля і самознищення. Щонайбільше вони скидатимуться на ексцентричні вибрики.
Зміни зачеплять також напрямок енергетичних потоків у вашому житті. Ваші мрії, як і ваші сни, стануть яскравішими і чіткішими. Ви раптом усвідомите, що запам’ятовуєте сни, а вдень почнете звертати увагу на те, про що мрієте. А ще у вас почнуть з’являтися несподівані світлі фантазії.
Багато сфер вашого життя, які раніше вас влаштовували, перестануть вас задовольняти. Половина вашого гардеробу може видаватися вам смішною. Вам захочеться поміняти обшивку дивана або просто викинути його. Можуть помінятися ваші вподобання в музиці. Можливо, ви навіть будете переживати спонтанні поривання поспівати, потанцювати чи побігати.
Інколи через свою щирість ви почуватиметеся ніяково. «Мені це не подобається», — може тепер несподівано злітати з ваших уст. Або: «Як на мене, то це чудово!». Іншими словами, ваші смаки, ваше істинне ставлення, ваше «Я» виявлятимуться щоразу частіше.
А все тому, що досі ви лише відмивали дзеркало. Щоденні ранкові сторінки стирають пелену, яка відділяла вас від вашого справжнього «Я». Те відображення, яке ви тепер можете чіткіше роздивитися у дзеркалі, може вас здивувати. Ви можете відкрити у собі нові уподобання і антипатії, про які раніше і не здогадувалися. Наприклад, може виявитися, що вам подобаються кактуси. Нащо мені тоді ці горщики з плющем? Чи ви відкриєте у собі нелюбов до коричневого кольору. Чому я тоді продовжую носити цей светр, у якому я завжди почувалася, наче сама не своя?
Привчені погоджуватися з тим, як інші люди бачать нас, ми можемо сприйняти все більш помітне виявлення власної індивідуальності як бунт. Але це не так.
Обриси вашої душі, неповторні і прекрасні, немов сніжинка, стають все помітнішими. Кожен з нас — неповторна творча особистість. Але дуже часто ми намагаємося приховати цю унікальність під надмірним вживанням цукру, алкоголю, наркотиків, перепрацьовуючи, не дозволяючи собі розслабитися, вступаючи у деструктивні взаємини, погоджуючись на токсичний секс, не займаючись спортом, марнуючи час перед телевізором, недосипаючи… Існує безліч різноманітних способів занехаяти душу. Ранкові сторінки допомагають нам розгледіти плями бруду на власному сумлінні.
