«Чарівні діяння душі» Творець може бути нашим батьком, матір’ю чи джерелом, але у Нього однозначно немає нічого спільного з нашими батьками, церквою, учителями, друзями і їхніми розсудливими уявленнями про те, що краще для нас. Творчість не є і ніколи не була розсудливою діяльністю. А чому вона мала б такою бути? Невже ви думаєте, що у мучеництві криється добросовісність? Якщо ви хочете творити — творіть. Хочете скласти маленький витвір мистецтва — складіть два речення. Знайдіть одну риму. І складіть смішну дитячу пісеньку:
Мій Бог любить творити, Але це зрозуміти Можуть лише діти. Я люблю малювати, А отже, і за це Мій Бог любить мене. Творчість починається із заготівлі сіна у сонячні погожі дні. З уваги до тепер і насолоди від кожної хвилини. Вона починається з того, що ми дозволяємо собі приємні дрібниці і перерви. «Це дивакувато, але Бог також дивак», — хороший аргумент, коли ви потураєте примхам свого маленького митця. Пам’ятайте, що це ви скнара, а не Бог. Очікуйте від Бога все більшої щедрості — і ви дасте Йому можливість справдити ваші надії.
Те, чим ми дуже хочемо займатися — це і є те, чим нам судилося займатися. І коли ми починаємо це робити, зразу знаходяться гроші, відчиняються потрібні двері, ми почуваємося так, ніби приносимо цьому світу користь, а робота нарешті здається грою.
Цього тижня ми будемо продовжувати аналізувати наші уявлення про гроші. Ми подивимося, як наше ставлення до грошей («Їх важко заробити. Для цього потрібно багато і важко працювати. Спершу потрібно перейматися заробітком, а вже потім творчістю») формує наше ставлення до мистецтва.
Розкіш Тим з нас, хто захворів на творчу анорексію, — вона виявляється у тому, що людина прагне творити, проте відмовляється утамувати цей голод, і тому стає все більше і більше зосередженою на своїй відмові, — трохи істинної розкоші може дуже стати в пригоді. Весь сенс тут — у слові «істинної». Оскільки мистецтво, базуючись на вірі у невичерпне джерело, народжується у саморозвитку і розкритті, нам просто необхідно інколи тішити себе і потурати собі, підтримуючи цим відчуття достатку.
Що означає «потурати собі»? Для кожного з нас відповідь на це запитання буде різною. Для Джиліен однієї пари нових для неї твідових штанів із крамниці з вінтажним одягом виявлялося достатньо, щоб вона могла себе уявити Керол Ломбард, що сяє від щастя на тлі ретро-автівки з відкидним дахом. Для Джин було достатньо одної-однісінької розпущеної ромашки, яка стояла у вазі на тумбі біля ліжка, щоб нагадувати їй, що життя — це сад можливостей. Метью відкрив для себе, що аромат натурального бджолиного воску, яким натирають меблі, вселяє у нього відчуття безпеки, солідності і порядку. Констенс зробила собі королівський подарунок — передплату на журнал (витративши лише двадцять доларів, вона цілий рік може насолоджуватися красивими картинками і цікавими статтями).
Дуже часто, зайшовши у глухий кут, ми пояснюємо свою творчу кризу нестачею грошей. Але гроші ніколи не бувають справжньою причиною. Справа у нашій скутості, у тому, що ми почуваємося безсилими. Мистецтво вимагає від нас робити вибір. На найнижчому рівні цей вибір — піклуватися про себе.
Один із моїх друзів — всесвітньо відомий і дуже талановитий митець. Місце в історії за внесок у мистецтво йому вже забезпечено. Молоді митці прагнуть з ним поспілкуватися, а старші — поважають його. Йому навіть немає п’ятдесяти років, а його роботи вже відзначені нагородами і преміями, заради яких інші працюють усе життя. Поза тим, ця людина все ще страждає від творчої анорексії. Він продовжує працювати, проте платить за це все вищу і вищу ціну. Інколи він запитує себе: «Чому справа всього мого життя тепер стала радше нагадувати роботу?».
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-390', c: 4, b: 390})
Чому? Тому що він відмовляв собі у розкоші.
Зрозумійте мене правильно: коли я говорю про розкіш, то не маю на увазі пентхаузи, дизайнерський одяг, новісінькі спортивні автівки і подорожі першим класом. Цей чоловік сповна насолоджується усіма цими привілеями, але попри це він не насолоджується життям. Він відмовляв собі у розкоші вільного часу: часу для спілкування з друзями і сім’єю, а передусім — часу з самим собою — без будь-яких планів і неймовірних досягнень. Усім, чим він раніше пристрасно захоплювався, він тепер лише цікавиться, він переконує себе, що надто зайнятий, щоб насолоджуватися розвагами. Він говорить собі, що не може собі дозволити змарнувати ні хвилинки. Час спливає — і він використовує його на те, щоб стати відомим.
Нещодавно я купила собі коня — уперше за десять років. Почувши хорошу новину, мій успішний друг одразу ж увімкнув режим зануди, попереджаючи мене: «Що ж, сподіваюся, ти не збираєшся надто часто їздити на ньому верхи чи проводити з ним багато часу. Роки ідуть, і чим старшими ми стаємо, тим менше і менше займаємося тим, що нам справді до вподоби. Все більше часу доводиться витрачати на те, що ми повинні робити…».
Оскільки я вже давно навчилася розпізнавати такі слова і бачити в них тільки бажання зіпсувати комусь насолоду, то цей прогноз не надто мене налякав, хоча й дещо засмутив. Він нагадав мені про вразливість усіх митців, навіть дуже відомих — у кожному з них ховається мораліст, який намагається його присоромити («Я мав би працювати») і дуже не схвалює творчі задоволення.
Для того, щоб бути успішними митцями — хоча це може стосуватися не лише митців, — ми повинні бути відкриті до єдиного всесвітнього потоку. Коли ми суттєво обмежуємо свою можливість насолоджуватися життям, відмовляючись приймати маленькі його подарунки, то відкидаємо і великі подарунки також. Ті, хто, як мій друг-митець, багато працюють, рано чи пізно помітять, що вичерпалися у пошуках образів і тепер змушені повертатися до ранніх витворів і до спеціальних прийомів, практикуючи свою творчість, але не примножуючи її. А ті, хто остаточно перекрив робочий потік, зрозуміють, що живуть безбарвним і позбавленим будь-якого сенсу життям, якою б кількість речей і справ вони його не наповнювали.
Що дарує нам справжню радість? Саме це запитання потрібно ставити собі, обмірковуючи розкіш, і відповідь буде у кожного різна. Наприклад, Беренс справжню радість дарує малина, свіжі ягоди малини. Вона сміється від думки про те, наскільки легко її задовольнити. Для неї ціна достатку прирівнюється до ціни за фунт малини. Вона посипає ягодами кашу, порізаний на шматочки персик або морозиво. Вона може купити свій достаток у супермаркеті і навіть може заморозити його, якщо доведеться.
«Малина коштує від двох до п’яти доларів за фунт, залежно від сезону. Я завжди кажу собі, що це надто дорого, проте як за цілий тиждень розкоші це не так уже й багато. Це менше, ніж квиток у кіно, і менше, ніж я заплатила б за чізбургер. Мабуть, це більше, ніж, я думала, вартую я сама».
Для Алана велика розкіш — це музика. У юні роки він був музикантом, але вже давно не дозволяв собі грати. Як і більшість митців, які зайшли у глухий кут, він страждав від двох смертельних хвороб: творчої анорексії і погордливого перфекціонізму. Для нього не існувало просто спроб. Він одразу хотів бути найкращим, і якщо йому це не вдавалося, то він вирішував навіть не наближатися до такої дорогої йому музики.
Остаточно заплутавшись, Алан так описав свій стан: «Я намагаюся грати, слухаю себе і розумію, що те, що я вмію, настільки далеко від того, що мені хотілося б уміти, що єдине, чого мені хочеться, це зіщулитися зі страху». (А потім більше ніколи не брати до рук музичний інструмент).
Працюючи над власним творчим відновленням, Алан почав з того, що дозволив собі розкіш — щотижня купувати нову платівку. Він перестав ставитися до музики як до роботи і знову почав сприймати її як розвагу. Він мав купувати найрізноманітніші дивні альбоми, а не лише зразки високого мистецтва. Забудьте про високі прагнення. Що вас інтригує і зацікавлює?
