— Весь склад наукової частини експедиції і все, що можна від щедрот ваших, Миколо Борисовичу, — посміхаючись одними губами, відповів зоолог і попрямував до свого крісла.
— Багато не дам, дорогий Лорд, але декого виділю вам на допомогу, особливо з тих, кого ви та Іван Степанович встигли вже спокусити. Можна буде дати Скворешню й Марата, Медведєва, ну, звичайно, Павлика. Кого ж ще?.. От Горєлова — навряд. Мені, звичайно, дуже шкода, що я роблю вам прикрість, але… плавання передбачається важке, і йому треба бути на своєму посту.
— Та ні ж, Миколо Борисовичу, будь ласка! — пожвавішав раптом зоолог. — Я зовсім не обстоюю Горелова, будь ласка… Ми чудово упораємося й без нього. Справді ж!
— Ну, ну… Яка незвичайна самопожертва! — засміявся капітан. — А втім, Лорд, час від часу, при найменшій можливості, я віддаватиму вам його. Це буде й для нього маленькою премією за відмінну роботу. А тепер послухайте порядок робіт, який я хочу запропонувати вам. Підводний човен висадить у бухті Нассау весь склад наукової частини експедиції з усім її спорядженням. У цьому районі ви будете працювати за графіком, заздалегідь розробленим для всієї цієї станції — два, три чи скільки буде потрібно днів. Висадивши вас, підводний човен попливе у відкритий океан і там крейсируватиме, не наближаючись до берега. Кожного дня ви снідаєте перед виходом з підводного човна, на обід повертаєтесь, знаходячи човен по радіомаяку, після відпочинку знову відправляєтесь на роботу, а вечеряти і на ніч повертаєтесь додому. По закінченні всіх робіт у бухті Нассау підводний човен переправляє вас у дальший пункт, визначений за планом, висаджує вас там, і роботи проходять у тому ж порядку. Визнаю, що такий порядок буде досить стомливий для вас, але цього вимагає безпека підводного човна. Влаштовує це вас?
— Нічого не можу заперечити, Миколо Борисовичу. Ваша пропозиція цілком слушна. Кращої не придумаєш! — гаряче схвалив зоолог. Він на хвилину замовк і, опустивши очі, тихо промовив: — Знаєте, Миколо Борисовичу… У мене просто душа не на місці кожного разу, як тільки подумаю про наступні тривалі зупинки. Сам не знаю чому. Страшно стає, і я… боюся, просто боюся чогось.
Обличчя капітана стало серйозним, він раптово звів свої завжди, напівопущені повіки, і немов два гарячих синіх промені проникли в очі зоолога, повні смутку й подиву.
— Я цілком розумію вас, дорогий Лорд, — сказав капітан. — Надто багато жорстокого досвіду ми набули на двох таких станціях. Не така страшна зустріч з ворогом, як нез'ясовність самої цієї зустрічі. Як йому стає відоме з такою дивовижною точністю місцезнаходження нашого підводного човна? І не тільки ця маленька точка на всьому величезному, безмежному просторі, але й час, коли підводний човен знаходиться в ній? Мало того: ворог дізнається про це досить завчасно, щоб встигнути підготуватися й прибути на місце! Не збагну…
— Очевидно, весь наш маршрут став якимсь чином відомий ворогові, — зауважив зоолог.
— Весь чи частково — не можна сказати, — задумливо відповів капітан.
— Частково? — поволі перепитав зоолог. — Ви гадаєте, що ворог міг дізнаватися про маршрут частинами?
— Чому ж ні? — знизав плечима капітан.
— Тоді… тоді… — розгублено подивився на капітана зоолог. — Як же це? Невже? Невже це може бути?
У нього перехопило дух, і з обличчя стала поволі сходити краска.
— Що ви хочете сказати, Лорд? — не підводячи повік, байдуже спитав капітан.
Зоолог передихнув і якусь мить помовчав. Потім, наче набравшись сили й рішучості, промовив:
— Я… я не знаю, Миколо Борисовичу, може це мати значення чи ні, але вважаю за свій обов'язок повідомити вас, що якось… я сказав Горєлову про місце нашої останньої тривалої зупинки.
— Невже? — швидко подивився на вченого капітан. — Як же це трапилося?
— Він тоді ще не зовсім одужав після історії з Шела-віним. Після обвалу… Якось він зайшов до мене і просив його виписати, щоб скоріше вийти з підводного човна і взяти участь у наших наукових роботах. Я йому відмовив, але, помітивши його великий смуток, щоб втішити, обіцяв на першій же тривалій зупинці взяти його з собою. На звичайне питання, чи далеко ще до неї, я назвав йому місце станції. Невже це могло мати значення, Миколо Борисовичу? — з явним занепокоєнням спитав учений.
Капітан довго моєчав, вистукуючи пальцями розмірений дроб по столу. Нарешті він зітхнув і підвіє на зоолога очі. Мигцем глянувши в ці очі, учений з болем побачив у них суворий осуд і холодну відчуженість.
— Незалежно від наслідків, Арсене Давидовичу, ви зробили абсолютно неприпустимий вчинок. Особливо в умовах бойового походу. Я довірив вам військову таємницю, а ви розголосили її. Це була велика, коли не сказати сильніше, необережність з вашого боку. Я певний, що цей вчинок був виявом простої легковажності в питаннях військової таємниці, яка досить часто ще трапляється серед цивільних людей. Можливо, у даному випадку вона і не привела до якихось небезпечних наслідків, не пов'язана з подіями останніх днів. Не знаю. Але ж ця ваша легковажність, коли б її використав ворог, могла б спричинитися до найжахливіших наслідків. Могла б призвести до загибелі експедиції, до загибелі нашого судна, на яке уряд покладає стільки надій у справі оборони нашої батьківщини.
Слова капітана звучали з підкресленою суворістю й були повні надзвичайної сили. Він підвівся і схвильовано пройшовся кілька разів по каюті.
— Я цілком… розумію… — схиливши голову, тихо, уриваним голосом сказав зоолог. — Я не шукаю для себе виправдання. І я готовий зазнати…
— Не будемо поки що про це говорити, — перебив його капітан. — Я, звичайно, повідомлю про все Головний штаб, але зараз не в цьому справа. Перед нами ще далекий шлях, на якому нас, можливо, чекає багато небезпек і чимало пасток. Ми повинні виконати програму наших робіт і привести підводний човен цілком справним у призначений строк у Владивосток. Важливо, щоб ви в майбутньому не забували, що ви перебуваєте на військовому кораблі і зобов'язані стежити за кожним своїм словом, за кожним рухом. І, особливо, зберігати таємницю маршруту.
Капітан сів на стілець і, помовчавши, продовжував:
— А тепер про Горєлова. Я не думаю, Арсене Давидовичу, що Горєлов здатний на зраду. Але ця моя особиста думка була б недостатньою для твердого, упевненого рішення. Більше значення в даному разі мають міркування чисто об'єктивні. Як може взагалі хто-небудь з екіпажу підводного човна зноситися з будь-ким, хто знаходиться на поверхні? Наш шлях не прямолінійний, ми йдемо не з однаковою швидкістю, робимо часто несподівані зупинки. І ви і навіть я не змогли б ранком сказати, де, в якій точці океану буде підводний човен опівдні. Як же може відбутися зустріч кого-небудь з наших людей із своїм зовнішнім спільником, коли неможливо наперед домовитися про місце зустрічі?
Зоолог жадібно стежив за ходом міркувань капітана, радісно киваючи головою в міру їх розвитку.
— Можна було б припустити, — продовжував капітан, — що злочинець використовує для зв'язку радіо. Але радіоапарати нашого підводного човна негайно реагували б на таке близьке сусідство і викрили б присутність стороннього апарата на підводному човні.
— А радіоапарати в няших скафандрах? — спитав зоолог.
— Та ви ж знаєте, що вони працюють тільки на двадцяти восьми різних, але точно визначених хвилях з підводним човном і з кожним членом нашої команди. Коли б велись розмови на одній із цих хвиль з ким-небудь стороннім, то їх почув би відповідний скафандр або, автоматично, підводний човен, якщо в скафандрі немає нікого. Крім того, дальність дії цих радіоапаратів не перевищує двохсот кілометрів.
— Так… — задумливо промовив зоолог. — Значить, зв'язок з ворогами підтримується не з підводного човна. Що ж лишається припустити? Хто ще знає наш маршрут?
Помовчавши хвилину, капітан сказав з видимою неохотою:
— Головний штаб, звичайно.
Зоолог широко розкрив очі.
— Як?! Невже туди зміг пробратися шпигун? Капітан нервово простукав короткий дроб по столу, потім глухо відповів:
