- Так для чого ж ми летимо? - жалiбно запитав Андрiйко. - Ми ж хотiли як краще...
Юрiй Сергiйович трохи змилостивився.
- Гаразд. Я дам вам одне завдання. Погляньте на пульт. Там є щиток iз червоною кнопкою. Бiля неї напис: "Дублююча система".
- Знайшла! - щасливо вигукнула Надiйка. - Ось вона...
- Правильно, - похвалив учений. - Запам'ятайте її. Коли я скажу натиснете її при пiдходi до Марса.
- А що це, Юрiю Сергiйовичу? Що значить "дублююча"?
- Запасна. Зрозумiли? Якщо зiпсується один механiзм, то включиться iнший, запасний!.. А тепер можете поглянути на небо, я дам наказ вiдкрити iлюмiнатори.
Безшумно розiйшлися темнi щити на круглих отворах. Дiти завмерли вiд небаченого видовища. За iлюмiнаторами вiдкрилося чорне, як сажа, небо, а на ньому - безлiч яскравих зiрок. Вони сяяли рiвним свiтлом, а не тремтливо, як на Землi.
- Що - гарно? - озвався з екрана Юрiй Сергiйович.
- Здорово! - вихопилось у Андрiйка.
Топ став злякано пiдвивати, спостерiгаючи небачене видовище.
- Юрiю Сергiйовичу, - несмiливо озвався Андрiйко. - В книжках написано, що в мiжпланетному просторi люди не вiдчуватимуть ваги... а ось ми...
- Що ви?
- Так, як i на Землi... вiдчуваємо...
- Так i треба, - посмiхнувся вчений. - Ми не виключаємо двигуни. Рух ракети весь час прискорюється, i це дає вiдчуття ваги. От якби ми виключили двигуни - тодi б ви втратили вагу...
- Виключiть! - палко попросила Надiйка. - От цiкаво буде полiтати в повiтрi!
- Не можна. Курс польоту точно розрахований. Ви й так порушили його. З виключеним двигуном ви будете летiти в десятки разiв довше. А так - сьогоднi ж будете на Марсi Та й приємного нiчого не буде з невагомостi. Ви без звички лише гулi наб'єте на лобi. Дивiться краще сюди, на пульт... Трохи вище, в перископ...
В овальному отворi перископа друзi побачили шматок зоряного неба, а на його тлi - зеленувату кулю, що переливалася нiжним, тремтливим сяйвом. На нiй видно було темнi плями, бiлi пасма.
- Диви - глобус! - здивувався Боря.
- Не глобус, а сама Земля, - пояснив учений.
- Земля! - ахнули дiти в захопленнi.
З одного боку на планету находила тiнь, куля поволi оберталася. Поряд з нею з'явився срiбний Мiсяць, набагато менший вiд Землi.
- Надивилися? - запитав учений. - А тепер спати. Вам треба заспокоїтись i вiдпочити. I не забувайте, що я сказав. Нiчого без дозволу не робити.
- А де нам лягати? - запитав Андрiйко.
- У крiсла перед пультом. I прив'яжiться ременями. Тут краще витримувати перевантаження.
Робити було нiчого. Мандрiвники востаннє поглянули на зоряне небо i сiли у крiсла. Вражень було так багато i втома так давалася взнаки, що дiти через хвилину мiцно спали.
На Марсi
Прокинувся Андрiйко вiд гуркоту, що заповняв, здавалося, все його єство. Знову, як i при пiдйомi, дзвенiло в головi i стискало груди. Звiдкись чувся тривожний голос:
- Вставайте! Негайно прокиньтеся!
Андрiйко вiдстебнув ременi, схопився з крiсла, впав. Чiпляючись руками за пульт, вiн пiдвiвся, побачив на екранi обличчя Юрiя Сергiйовича. Вчений говорив:
- Натисни кнопку, про яку я казав. Ракета падає на Марс. Вона збилася з курсу, автомати вийшли з ладу...
Андрiйко злякано дивився поперед себе, нiчого не розумiючи. Все крутилося в очах, у перископ насувалося щось червоне, ракета дрижала вiд страшенної напруги.
- Я не бачу кнопки, - у вiдчаї закричав Андрiйко. - Свiт крутиться!
Бiля нього з'явилася Надiйка. Вона прудко видерлася до пульта, знайшла знайомий щиток, натиснула кнопку.
Загримiло ще сильнiше. Дiтей притиснуло до пiдлоги. В iлюмiнаторi стрiмко наближалася поверхня Марса. Нiби здалека, долинув голос ученого:
- Ждiть допомоги! Ждiть Василя! Нiкуди не...
Сильний удар, грiм заглушив слова Юрiя Сергiйовича. Всi звуки злилися у протяжне виття. Замигали i згасли на пультi червонi вогники. Ракета ударилася об щось, захиталася i повiльно впала. Хмара куряви закрила iлюмiнатори. I слiдом за цим настала мертва тиша.
- Юрiю Сергiйовичу, - простогнав Андрiйко.
Йому нiхто не вiдповiв. Тихенько заскавучав Топ.
Боря схлипнув, засопiв.
- Де ми, Андрiйку?
- Мабуть, на Марсi...
- А чого Юрiй Сергiйович мовчить? - озвалася Надiйка.
- Не знаю... Може, радiо зiпсувалося. Вiн кричав, щоб ми ждали Василя...
- А що це червоне за вiкнами?
- Курява... Пiсок... Бачиш - уже розходиться. Червона хмара, справдi, зникала, розвiювалася.
В iлюмiнаторах з'явився не бачений нiколи пейзаж планети. Дiти з подивом оглянулися навколо. Вони опинилися на стiнi каюти. Крiсла i пiдлога були десь над головами.
- Перевернулася ракета, - сказав Андрiйко.
- Що ж ми будемо робити? - пригнiчено запитав Боря.
- Подумаємо. Треба спочатку поїсти...
Проти цього нiхто не заперечував. Надiйка вiдкрила мiшок, дiстала харчi, термос iз водою. Дiти жадiбно припали до їжi, дружно знищили цiле кiльце ковбаси. Боря хотiв починати друге, але Андрiйко зупинив його.
- Треба терпiти. Хтозна, скiльки тут ждати. Зав'яжи, Надiйко, торбу. Дай Топу кiстку.
Доки собака вдячно розгризав костомаху, Андрiйко, повеселiвши, говорив:
- Послухайте мене Недаремно ми прилетiли на Марс. Вперше в iсторiї. Треба зробити щось цiнне...
- Що? - недовiрливо запитав Боря. - Юрiй Сергiйович наказав не виходити iз ракети. Та й поглянь - нiчого цiкавого у вiкнi не видно...
- Справжнi дослiдники не з вiкна виглядають, - огризнувся Андрiйко. Поки прилетить Василь, треба дослiдити поверхню Марса. Назбирати гербарiй рослин, так як ми в школi робили.
- I камiнцiв, - додала радiсно Надiйка.
- Правильно. I комах або тварин, якщо знайдуться... Це буде велика допомога вченим. О!
Боря з сумнiвом поглянув у отвiр iлюмiнатора.
- А якщо там дихати не можна? Ти ж читав - повiтря на Марсi рiдше, анiж на вершинах гiр...
- Так то ж написано, а то насправдi, - заперечив Андрiйко.
- Ми спробуємо. За раз не вмремо... Ждати нiчого, за мною.
Дверi iз ракети автоматично вiдчинилися, i дiти вибралися на червону пiщану рiвнину, йти було надзвичайно легко - здавалося, що тiло втратило частину своєї ваги. Яскраве сонце, разiв у два менше, нiж на Землi, освiтлювало синюватi повзучi рослини та чорно-зеленi мохи на схилах барханiв. Небо було темно-фiолетовим. Сильний вiтер, що дув при самому грунтi, нiс над Марсом хмарки рожевого пилу. Повiтря було сухим, рiзким. Боря закашлявся. Андрiйко засмiявся.
- Нiчого. Можна дихати. Бачите, Василь був правий... Тут можуть жити люди.
- Нема тут нiкого, - жалiбно заявив Боря. - Тiльки мохи та бур'ян...
- Сам ти бур'ян, - розсердився Андрiйко. - А хiба в нас, на Землi, нема пустель? Там теж тiльки всякi саксаули та чагарi... Будемо шукати. Бачите горби. Пiдемо у той бiк. Надiйко, збери в мiшок трохи цього моху, пригодиться. Це ж рослини з Марса - хiба не розумiєш?!
Дiвчинка радо заходилася виривати синюватi рослини. Це було досить важко - їх корiння виявилося мiцним i довгим. Дружно взявшись до роботи, дiти вирвали кiлька в'юнких стебел, заховали у мiшок.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
