Алка нiби вдарило струмом - хитнувся, замахав руками, поривався побiгти за нею, щоб довести свою правоту, виправдатись. Вiн же чесно, принципово... Е, та хiба її переконаєш?
Знесилено опустивши плечi, почовгав до своєї спальнi - невеликого куба, що притулився неподалiк вiд входу в оранжерею.
У лiжку трохи заспокоївся: минув такий важкий, нервовий день.
4
Гордiй Нескуба пiсля чергування поспiшливо замкнувся у своїй каютi, неначе хотiв якнайшвидше втекти, сховатися вiд когось.
Настрiй був "нiякий" - сiрий, як осiння мжичка на Ризькому узбережжi, нудотний, як пюре з хлорели. В такi хвилини не знаєш, де себе подiти, - i до людей не хочеться, i без них тоскно. Еола теж не всидить на мiсцi. Куди це вона подалась?
Атмосфера на кораблi похмура, бiльшiсть його iнтернацiонального екiпажу занепала духом, лише кiлька ентузiастiв працюють так, наче нiчого й не сталося. Але то фанатики... А як вiн сам, капiтан? Чи не вичерпав своїх моральних сил? Ще чого не вистачало! Та нi за яких обставин...
Повернув крiсло до iлюмiнатора, одразу в очах йому вiдбилася безмiрна глибочiнь космосу. Довго дивився у темно-фiолетовий простiр, але заспокоєння не приходило. А ранiше споглядання космiчних глибин стишувало тривогу, непомiтно улагiднювало душу, i тодi з'являлося вiдчуття гармонiї мiж тобою i Всесвiтом, радiсне вiдчуття здоров'я, енергiї, коли серце б'ється в ритмi космосу. Ритм, злагода... Зараз цього в багатьох нема... Майже третина екiпажу захворiла, i психолог має рацiю, твердячи, що це викликано страхом невiдворотної катастрофи, неминучої смертi...
Згадавши психолога, Нескуба простяг руку до комунiкатора i набрав його номер. Психолог увiмкнувся, не встаючи з лiжка.
- Занедужав? - стурбовано спитав Нескуба.
- Та нi, просто... мiркую.
- I що, в горизонтальному положеннi з'являються цiкавiшi думки?
Iлвала нарештi пiдвiвся i окинув капiтана уважним вивчаючим поглядом. Сказав спроквола:
- Буває... зрiдка.
- А як шаховi настрої?
Психолог здивовано спитав:
- Ти хочеш зiграти?
- Заходь, позмагаємось, - усмiхнувся Нескуба. - Щоб мозок не дрiмав.
Ще донедавна шахове життя на "Вiкiнгу" вирувало. Шахiстами стали усi поголовно, навiть тi, що до польоту не знали, як ходить пiшак. Провадились турнiри - жiночi, чоловiчi, на командну i особисту першiсть, на кубок i т. д. Щорiчно вiдбувався чемпiонат корабля, i шахове мистецтво збагачувалось новими вiдкриттями. Цього року до фiналу особистої першостi вийшли Нескуба i Алк, та про матч мiж ними зараз нiхто й не помишляв.
Розставляючи магнiтнi фiгури, Iлвала думав: "Невже вiн збирається провести матч, незважаючи... Оце характер! Чи знає вiн, до якого змагання готується Алк? Певне, нi. Видно по настрою. Може, сказати? Неприємно..."
- Ну, що ж, почнемо, - обiзвався психолог, пересуваючи на два поля ферзевого пiшака.
Грали довго, уперто. I хоч як психолог намагався "мобiлiзуватись", з п'яти партiй вiн не змiг виграти жодної, одна тiльки була нiчия.
Гра так захопила їх, що вони забули геть-чисто все: i тяжiння, яке дужчало з кожним днем, i чорну дiрку космосу, i ситуацiю на борту. Реальнiсть заволодiла свiдомiстю, як тiльки вони виринули iз шахових глибин.
- От ви, психологи, вважаєте, що страх смертi пригнiчує нервову систему, ослаблюючи цим органiзм,- сказав капiтан, дивлячись в iлюмiнатор. А що ж таке смерть? Ти скажеш, що це фiнiш, крайня межа всякого життя, ендшпiль, в якому природа обов'язково завдасть нам поразки.
- Скажу, - скинув бровами Iлвала.
- Усе це так, - глибоко зiтхнув Нескуба. - Чому ж ранiше ми про неї зовсiм не думали?
- Це природно, що психiчно здорова молода людина не думає про смерть, забуває про неї, - вiдповiв Iлвала. - Та й навiщо обмiрковувати те, що не стоїть на порядку денному? Тодi здається, що смертi взагалi немає, що життя триватиме нескiнченно довго. Бо як це так: ось я живу, думаю, i раптом усе це обiрветься? Свiдомiсть теж має суперечливу природу.
- Ну, гаразд, - мiркував капiтан, - а от ми, люди зрiлi, ми ж усвiдомлюємо свою смертнiсть? Ми ж добре знаємо, що так чи iнакше, а кiнець дивовижної вистави настане, природа перед кожним опустить завiсу. Чому ж з'являється страх?
- Це iнстинкт самозбереження. Спонука до пошукiв порятунку.
- Мобiлiзацiя сил? - капiтан перевiв погляд з чорного овалу iлюмiнатора на психологове обличчя.
- Якщо хочеш -так. - Iлвала кивнув головою, при цьому брови його пiднялись i опустились. - Iнстинкт самозбереження - то великий органiзатор i винахiдник. Вiн працює на безсмертя людського роду.
- I в нашiй ситуацiї теж? - капiтан знову дивився в iлюмiнатор.
- Звичайно. Пригадай, якi вiдкриття зроблено перед лицем небезпеки! Один тiльки Гравiтацiйний трансформатор...
- Так, вiдкриття значнi... - роздумливо промовив капiтан. - Шкода тiльки... - Рiзко повернув голову до спiвбесiдника. - А як ти вважаєш, винахiдник цей i органiзатор вичерпав свої можливостi у нас? Невже безнадiя захопила наш корабель i нiхто не бачить нiякого просвiтку?
- А який же просвiток, коли всi знають правду, кожен усвiдомлює безвихiдь становища.
- Знають правду... - повторив капiтан. - А чи не поспiшнi це висновки? Я, наприклад, починаю сумнiватися. I взагалi... Знають правду... Ну, то й що? Хiба невiдомо з iсторiї, що iнколи цiлi пiдроздiли одержували таке завдання, яке не давало жодних шансiв уцiлiти. Вони знали це i йшли на загибель. В iм'я перемоги над ворогом... Хiба це не торжество свiдомостi над iнстинктом?
"Що вiн замислив? - подумав психолог.- Поставити активний стрижень до охололого реактора? А що ж, це iдея. В кожному разi, краще дiяти, анiж нидiти склавши руки". Уголос промовив:
- Я розумiю, але...
- Що "але"?
- У нас особливий випадок. Якщо ти хочеш, незважаючи на це, розпочати...
- Чому ж незважаючи? - насупився капiтан. - Саме зважаючи на обставини, нам треба пiднести дух екiпажу Пам'ятаймо, що ми - загiн людства, вiдправлений в далекий пошук!
- А що, з'явилися хоч натяки, хоч якi-небудь симптоми? - Психолог аж подався вперед. Уп'явшись очима в капiтана, подумав: "От iнтелект! Навiть менi пiдкинув зерно надiї..."
- Так, симптоми є, - потеплiлим голосом сказав Нескуба. - I ця думка з'явилася буквально у вiдповiдь на твоє запитання, дорогий Iлвала. Може, це iнтуїтивне...
- Якi ж симптоми? - в голосi психолога вже чулася надiя. Очi йому заблищали, - як пiд час напруженої шахової гри.
- А ось якi. - Нескуба повернув крiсло i тепер сидiв лицем до психолога. - Перше - локацiйний графiк. Адже крива не замикається? Бiльше того, намiтилась тенденцiя до розширення "горловини". Друге - сила тяжiння вже не зростає. Може, ми досягли її максимуму?
Iлвала був трохи розчарований такими симптомами, але зацiкавлення не втратив. Нескуба, звичайно, краще розбирається у гравiтацiйних графiках, може, й справдi "Вiкiнг" пройшов критичну точку...
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
