— Будь ласка, Марате… Це вас, я сподіваюсь, не дуже утруднить. Невелику пробу води з глибини… Дуже прошу.
Зараз же за ним квапливо підійшов зоолог і, відвівши Павлика вбік, тихо, трохи зніяковіло сказав:
— Дивись, Павлику, коли трапиться що-небудь особливо цікаве, не пропусти, будь ласка. Я буду тобі дуже вдячний. Звичайно, коли… м-м-м… обставини і, так би мовити, час дозволить… Будь ласка, Павлику.
За кілька хвилин Павлик і Марат ішли вже схилом, несучи на плечах кінець трос-батареї, його приймач, схожий на закритий, трохи здутий всередині бутон велетенського тюльпана. Спустившись кроків на п'ятдесят, вони поклали цей бутон на уламок скелі, щоб перевірити механізм пуску трос-батареї. На тросі, біля основи бутона, був великий, з широкими лапками вимикач. Марат повернув його, і бутон почав повільно розкриватися, немов квітка, що розпукувалася. За хвилину приймач являв собою величезну, опуклу всередині головку соняшника, всіяну, немов насінням, чорними точками термоелементів.
Переконавшись у справності трос-батареї, Марат ще раз повернув вимикач, і бутон закрився.
— Ну, Павлику, в дорогу! На плече! Раз, два! Пішли!
* * *
Поволі, непомітно темпи робіт на кораблі наростали. Винятково напружена робота начальників бригад і самого капітана давала свої наслідки. Чимало допоміг справі і зоолог. Він придумав нову комбінацію вітамінів, які звичайно додавали до какао, з нещодавно відкритим вітаміном КЛ2, і вона відразу почала успішно боротися з втомою команди, піднесла настрій, збільшила працездатність людей. Кок Бєлоголовий, за вказівкою зоолога, кожні дві години приносив їм по чашці «живої води», як прозвав це какао Ромейко, і примушував їх тут же, при ньому, випивати.
На допомогу прийшов і лейтенант Кравцов. Йому було дозволено вставати з койки, ходити, читати й писати. Хоч його фізичний стан все поліпшувався, але ніхто вже не міг впізнати в ньому колишнього веселого лейтенанта — смішливого, балакучого жартуна, який любовно стежив за своєю зовнішністю. Блідий, змарнілий, непоголений, з занехаяними бачками, він годинами нерухомо лежав на койці, мовчазний, з втупленими в стелю очима, думаючи про щось своє, мабуть, важке й болісне. Іноді з його грудей виривалося зітхання чи стогін, він починав неспокійно перевертатися з боку на бік, уставав, переходив у крісло і знову повертався на койку, наче не знаходячи собі місця, ніби намагаючись утекти від якихось тяжких спогадів. Сьогодні, дізнавшись від зоолога, що напруженість загальної роботи ще більше зросла, він боязко й нерішуче попросив ученого дістати для нього в капітана дозвіл змінити в центральному посту старшого лейтенанта. Роботи там майже ніякої зараз нема, в усякому разі, вона зовсім не втомлива: підтримувати радіотелефонний зв'язок з усіма відсіками підводного човна, з людьми, які працюють назовні, з капітаном, з Маратом, випускати час від часу інфрачервоний розвідник, стежити за його повідомленнями на екрані і, нарешті, одержувати від бригад відомості про хід робіт і складати загальні зведення. Робота дріб'язкова, а тимчасом старший лейтенант звільниться і візьме участь в авралі. Старший лейтенант, дізнавшись про це, гаряче підтримав пропозицію Кравцова, і зоолог дістав у капітана дозвіл. Краска радості залила обличчя лейтенанта, коли зоолог сказав йому, що капітан задовольнив його просьбу. Наче не вірячи своєму щастю, немов побоюючись втратити його, він квапливо поголився, скинув з себе лікарняний халат, переодягнувся у формену одежу, любовно оправив її, почистив і оглянув, як щось надзвичайно дороге, мало не втрачене і знову щасливе знайдене…
Він швидко перейшов у центральний пост, і старший лейтенант, передавши йому справи, негайно кинувся до електриків, щоб вивести їх з прориву, який виник у них через відсутність Марата і Павлика.
О двадцятій годині лейтенант доповів капітанові перше зведення про хід робіт. Зведення принесло капітанові величезне задоволення: в роботі явно виявилося нове піднесення.
— З Маратом зв'язок підтримуєте, товаришу лейтенант?
— Кожну годину, товаришу командир. Каже, що все в порядку. Кілька затримок у дорозі вони досить швидко ліквідували. Зараз обидва знаходяться на глибині тисячі ста метрів, температура води — чотири з половиною градуси вище нуля.
— Чудово! Мабуть, вони скоро доберуться до двох з половиною градусів і зможуть повернутися. Молодці хлопці! Як ви себе почуваєте, товаришу лейтенант?
— Дякую, товаришу командир! Почуваю себе прекрасно. Хоч яка-небудь робота, і та краще всяких ліків…
О двадцять третій годині стало відомо, що електрики закінчили ремонт електроприводів до цистерн: кінгстони, насоси і вентиляція почали працювати. Дюзова бригада дізналася про це ще раніше з пробних маневрів корабля, який почав раптом підніматися й опускатися разом з бригадою. На кормі човна ці еволюції були зустрінуті глухим, квапливим «ура». Ніколи було розгинати спину, махати руками, тим більше, що для самих дюзівців наставав вирішальний момент: закінчувалась насадка дюзового кільця на місце, і мало початися зварювання його з корпусом корабля.
За кілька хвилин до півночі — звичайного кінця денних робіт — кільце остаточно сіло на місце і з-під нього забрали, нарешті, тигель з термітом, що горів. Усі вже збиралися йти, але Скворещня заходився коло останньої перед зварюванням прочистки жолобків у гофрованій обшивці корпусу, якими мав піти під дюзове кільце розплавлений метал.
— Зараз, зараз іду, — бурмотів він у відповідь на заклик Козирєва залишити роботу. — Ось тільки закінчу цей жолобок…
Але жолобок був далеко не в порядку, старий метал не весь був, очевидно, видалений, і Скворешня довго водив електродрилем уперед та назад під кільцем, поки не переконався, що жолобок зовсім чистий. Однак і після цього Скворешня не думав іти. Якась невгамовна пристрасть оволоділа ним, і він не в силі був перебороти її і залишити роботу. Ще й ще жолобок… Тільки цей… І ось цей… А за ним і той… Не можна відірватися від них, їх ще так багато попереду!.. З однаковою енергією, немов з невичерпними силами Скворешня продовжує роботу.
Години нічного відпочинку летять непомітно й швидко. Пустинно в печері під яскравими променями прожекторів. Мелькають кругом підводного човна в'юнкі тіні риб, зупиняються навколо зігнутої на кормі дивної постаті і враз розлітаються при якому-небудь різкому русі її.
Скоро побудка, але скоро, зовсім скоро… Ось уже близько останній, не перевірений ще жолобок… Бригада зможе безпосередньо розпочати зварювання…
Вранці, випливши до місця роботи, бригада із здивуванням оглядала корму корабля: вона була ідеально чиста й готова прийняти дюзове кільце.
Згідно з правилами служби, Козирєв висловив Скво-решні сувору догану, але голос його виявляв не стільки незадоволення, скільки здивування й захоплення. І все ж Козирєв доповів капітанові про цей випадок. Капітан вислухав його й повернувся до Скворешні.
– Ідіть спати, Андрію Васильовичу, — лагідно сказав він. — Так не можна. Ви надірвете свої сили…
— Прошу вибачити, товаришу командир, — випроставшись металевою колоною, прогудів Скворешня. — Я свіжий і бадьорий, як після доброї лазні. Дозвольте залишитись на роботі. Я не втомився…
— Це в нього друга безсонна ніч, товаришу командир, — встряв Козирєв.
— Дрібниці! — всупереч усім вимогам статуту відповів Скворешня. — Для мене це нічого не значить. Траплялося й по три ночі не спати в поході, і нічого. Як з гуски вода… Конституція така…
Капітан розсміявся:
— Ну… Проти Конституції не суперечать, адже це — Основний Закон, — і міцно потиснув Скворешні руку.
* * *
Весело розмовляючи і жартівливо обмінюючись сварками, Марат і Павлик з трос-батареєю на плечах, перший — попереду, другий — за десять метрів позаду, спускалися пологим схилом дна на глибині близько тисячі метрів од поверхні океану.
Йти зараз було зовсім легко. Найважча частина шляху лишилася позаду. Нагромадження скель, які треба було обходити, широкі розпадини, куди треба було обережно спускатися, а потім підніматися, застиглі потоки лави, слизькі заплутані хащі морських лілій, гідроїдних поліпів — усе це довелось подолати на перших восьмистах метрах досить стрімкого спуску. Зараз перед друзями розстилався рівний, трохи пологий схил з поодинокими заокругленими підвищеннями, які не заважали йти. Позаду, як тонка гнучка змія з білими квітами на спині, легко ковзала, ледве торкаючись дна, чорна трос-батарея. Легкий димок скаламученого мулу звивався далеко за нею, позначаючи її шлях.
