не вийшов на роботу. А ще через пару днів, місто було по коліно завалене сміттям і відходи продовжували рости по 10 000 тон за добу. Навіть найпрестижніші райони міста стали схожі на нетрі. Вперше з 1931 року, за часів епідемії поліомієліту, міська влада оголосила надзвичайний стан. [2]
На дев'ятий день страйку, коли сміття накопичилося вже під 100 000 тон, прибиральники добилися свого. Влада, нарешті, визнала, що робота двірників занадто важлива, щоб нехтувати їхніми побажаннями. Вони роблять те, що необхідно суспільству. І справжня правда в тому, що все більше людей виконують роботу, без якої ми запросто обійшлися б. Все менша кількість людей виконує все більш значиму роботу.
Взяти, наприклад, брокерів по всьому світу (від Уолл-стріт до працівників в інтернеті), які набивають кишені за рахунок необізнаності інших людей або, що точніше, за рахунок пенсійного фонду. Юристи та адвокати, які отримують величезні суми за судові розгляди, що тягнуться по кілька років або за відверто «брудні» справи, які приносять гарний прибуток. Маркетологи і рекламщики, чиї доленосні дії у вигляді картинки або слогана можуть позбавити інших людей цілого стану. Більшість успішних і заможних людей, замість того, щоб створювати блага і багатства, лише перерозподіляють їх між собою.
Звичайно, фінансовий сектор, а з ним і банківська система, вносять величезний вклад у добробут суспільства, при цьому підтримуючи функціональність інших секторів. Банки поділяють ризики і допомагають людям з перспективними ідеями. Але їх кількість свідчить тільки про розподіл багатства, а то і знищення його. Замість того, щоб збільшити розмір пирога, банк збільшує частку, яку залишає собі. При цьому не варто забувати про світові фінансові кризи та інші економічні проблеми, які стають або провокаціями з боку уряду і фінансового сектора, або банальною неуважністю на тлі спекуляцій і бажання наживи.
У палаті Конгресу США працює 100 сенаторів, тоді як Верховна Рада України вміщує в себе 450 депутатів. Чи означає, що Україна більш успішна і процвітаюча країна, ніж США? Ні. Станом на 1 лютого 2018 року в Україні працюють 82 комерційних банки, в Китаї – близько 800, в Росії – 600, в США – більше п'яти тисяч, в Канаді – менше 30, у Фінляндії і Норвегії – разом менше сотні. Чи є залежність успіху країни від кількості банків або територіальних кордонів? Ні. Сьогодні в США в 17 разів більше юристів на душу населення, ніж в Японії. Ефективніше працює американське законодавство, ніж японське? Ні. Деякі адвокатські контори скуповують патенти на продукти, які вони не збираються робити, тільки для того, щоб мати можливість подавати позови про порушення патентних прав.
Як показує практика, ті види діяльності, які націлені на перерозподіл грошей і зовсім не створюють додаткової вартості, оплачуються найкраще. Чому вихователі і вчителі, велика частина лікарів, двірників, наукових дослідників, будівельників і поліцейських отримують так мало за свою роботу? У той час, як у малозначних, і навіть руйнівних для суспільства професій відбувається все, як найкраще?
4 травня 1970 року газета «Irish Independent» повідомила, що співробітники ірландських банків оголосили страйк. Причиною цього стали переговори про підвищення заробітної плати, що не встигала за інфляцією. Підприємства по всій країні почали притримувати готівку. Через два тижні страйку половина всіх банкірів в країні (близько трьох тисяч) бронювала квитки в Лондон, щоб знайти там нову роботу. [2]
Звісно, експерти передбачали, що життя в Ірландії зупиниться: вичерпаються запаси готівки, зупиниться торгівля і підвищиться рівень безробіття. Але потім, як пише в своїй книзі Рутгер Брегман, сталося щось дивне. Точніше, нічого не сталося.
Через пару місяців лондонська газета «Times» повідомила, що страйк банкірів, виходячи з цифр і тенденцій, не зробив жодного впливу на економіку Ірландії. Вона продовжувала функціонувати з закритими для бізнесу основними банками.
Страйк банкірів тривав шість місяців. На відміну від мітингу двірників в Нью-Йорку, завдяки якому вже на шостий день місто було завалено сміттям, півроку в Ірландії без банкірів жодним чином не вплинули на рівень життя в суспільстві.
Що ж сталося з економікою, якщо грошей не було? Ірландці просто почали випускати власну готівку. «Після закриття банків вони продовжили виписувати один одному чеки, які, однак, більше не можна було перевести в готівку в банку, – пише Рутгер Брегман. – Порожнє місце зайняв інший торговець ліквідними активами – ірландський паб. За часів, коли ірландець, щонайменше, тричі на тиждень заходив в місцевий паб випити пінту, всі – і особливо бармен – прекрасно розуміли, кому можна довіряти ».
Люди створили грошову систему, використовуючи одинадцять тисяч пабів в якості ключових вузлів із звичайною довірою як основоположним механізмом. За півроку ірландці надрукували понад п'ять мільярдів саморобної валюти. Частина чеків була випущена компаніями, інші використовували сигаретні пачки або туалетний папір. Ірландцям вдалося обійтися без банківської системи завдяки згуртованості і довірі один до одного. [2]
Звісно, без банків ірландським компаніям було важче роздобути капітал для великих інвестицій. Насправді сам факт, що люди почали самостійно проводити банківські операції, ясно показує, що вони не могли обійтися без якогось роду фінансового сектора. Але вони змогли прекрасно обійтися без локшини на вухах, ризикових спекуляцій, блискучих хмарочосів і величезних бонусів, що виплачуються з кишень платників податків. «Можливо, дуже можливо, – припускає письменник і економіст Умар Хак, – люди потрібні банкам набагато більше, ніж банки потрібні людям». [2]
Непотрібність банківської системи ні в якому разі не принижує розумових здібностей її працівників. Навіть навпаки. За останні 15 років ці люди придумали найрізноманітніші фінансові продукти, що не створюють багатство, а руйнують його. Такі продукти, по суті, є для всього населення податком – адже хто буде платити за костюми, яхти і величезні будинки? Якщо банківська система не створює додаткову вартість, то вона повинна братися звідкись ще (або у когось). Фінансовий сектор, як і уряд, перерозподіляє блага, тільки першому суспільство не дає таких повноважень, а з другим мовчки погоджується.
Тому слід позбутися ще одного економічного міфу і зрозуміти, що багатство може бути десь зосереджено, але це не означає, що воно там же і створюється. Це однаково вірно у відношенні і феодального землевласника минулих часів, і нинішнього виконавчого директора ПриватБанку. «Єдина різниця в тому, що банкіри часом на хвилину забуваються і уявляють себе великими творцями всього цього багатства. Лорд, який пишався тим, що живе працею своїх селян, не мав подібних ілюзій » – пише Рутгер Брегман. [2]
На прикладі Ірландії можна зробити деякі висновки щодо професій та їх користі для суспільства, а також розглянути перспективи, як наближення нових
