фактом.
Що це, якщо не безумство, коли людина прагне до шани і слави, що не приносять ніякої користі? Яке задоволення можна відчувати від того, що інша людина схиляє перед тобою голову і служить твоїм бажанням? Підроблене задоволення, як і поняття успіху, сформовано в обмеженому мозку під впливом реклами та постулатів капіталізму, що приносять прибуток різним організаціям – від виробника чіпсів до будинку розпусти. Все, що оточує суспільство – неприродньо, від грубих бажань до замків на дверях. Хлопець, який живе на островах біля Гаїті, носить діряву сорочку і продовжує застібати на ній ґудзики. Він добре розбирається в семантиці, і його не цікавлять чіпси або наряд за тисячу доларів. Його цінності не зіпсовані, вони сформовані тими межами, в яких він живе, і це не заважає йому допомагати своєму племені і продовжувати вчитися. Отже, проблема не в людині, проблема в навколишньому середовищі. [13]
Спорт, як частка споживчого ринку, ще більше зведений в культ. Чому ні в одному парку, ні в одному дитячому садку немає наукових лабораторій або центрів мистецтва? Зате на кожному кроці футбольне поле і клуб любителів помахати кулаками. Спорт – це ж добре. Він навчить дитину основам конкуренції, виживання і навіть насильства – коли той буде відбирати м'яч у суперника або бити його кулаком по голові. Ось така людина і потрібна державі, щоб потім відправитися на війну і не ставити зайвих запитань, коли випустить чергову обойму в свого ворога. Наукова лабораторія або центр мистецтва не навчать дитину любити свою країну, зате спорт – закладе в ньому основи, в які уряд зможе помістити будь-яку нісенітницю під виглядом патріотизму. [3]
Спортсмени заробляють мільйони доларів тільки завдяки рекламі якогось безглуздого напою. Вони викидають сотні пар взуття за місяць, сотні одиниць одягу, виливають літри води і викидають кілограми їжі. Зате ми дивимося телевізор і продовжуємо ними захоплюватися. Більшість спортсменів не мають найпростіших знань зі шкільної програми – але простіше купити квиток з відром попкорну на додачу і дивитися, як хлопець б'є іншого хлопця по голові. Простіше ненавидіти вболівальника суперників, ніж познайомитися з ним і поговорити про важливі проблеми. Простіше і далі захоплюватися ідолами і кумирами глянцю, ніж намагатися знайти істину.
Банки, адвокати, мерчендайзери, рекламщики, політики, програмісти і навіть спортсмени – це ті люди, які ведуть нас за руку в епоху третього тисячоліття? «Це наша робота», «Кожен повинен працювати», «Нічого не буває просто так», «Я сам себе зробив» – невеликий перелік захисних фраз від представників подібних професій. Напевно, якби ми всі займалися дійсно важливими і корисними справами, створенням благ, а не спалюванням ресурсів, потреба в тому, щоб ці справи обговорювати, засуджувати або хвалити не виникла. Що гірше – пограбувати банк або володіти ним? Або як один з найбагатших спортсменів у світі заявив: «Мені просто говорять, бери м'яч і біжи – ось і все».
Підприємство задоволень
Якщо я – те, що я маю, і якщо те, що я маю, втрачено, – хто ж тоді я?
Еріх Фромм
Сучасний споживач – підприємство по насолоді і задоволенню. Він ніби зобов'язаний бути щасливим, закоханим, що бере участь, розхвалює (і є розхваленим) і спокушує (є спокушеним). Розвиток технологій дозволив людині не тільки сформувати нові цінності, а й звести в ступінь старі: сьогодні світ представляється універсальним, про що ще десяток років тому можна було мріяти. Незважаючи на це, полиці магазинів забиті однаковими товарами, люди живуть однаковим життям в однакових будинках. Медіа-простір піклується про те, щоб мільйони людей слухали ідентичну інформацію і несвідомо запам'ятовували повторювані посили. Індивідуальність, завдяки розвитку споживчого его, вперше за історію людства знаходиться під загрозою.
Змучена обставинами життя людина, як показує практика, з радістю погодиться проміняти самостійне мислення на матеріальне благо. Звісно, подібну поведінку можна зрозуміти. Хліб важливіше, ніж думка про хліб. На фундаменті матеріального блага будується будь-яка політична пропаганда. Люди віддають свої голоси за тих, хто обіцяє вирішення нагальних проблем, закриваючи очі на всі аморальні минулі дії того ж лідера. Радіоприймач в кожен будинок – так діяла пропаганда під час нацистської Німеччини, коли люди дійсно вірили, що уряд дбає про їхній добробут.
У світі інформаційного буму існує ілюзія свободи, ілюзія вибору, але не сам вибір. Телебачення, інтернет і соціальні мережі щодня вливають потік нагнітаючої інформації, яка служить інтересам вищих чинів. Завдяки повторам людина стає запрограмованою – десять раз почуєш, що твій сусід поганий, на одинадцятий повіриш в те, що це твоя власна думка. П'ять разів побачиш рекламу того чи іншого товару, на шостий – купиш його, навіть якщо він тобі не потрібен. Звісно, подібні дії маскуються під свободу вибору і акт доброї волі (який чинить насильство над людською свідомістю).
Культ споживання змушує людину діяти ірраціонально і неприродньо. Хибні потреби затьмарюють саму особистість. Взяти хоча б дитячі мрії кожної людини – багато хто пам'ятає їх в зрілому віці? Можливо, хтось їх втілив у реальність? Люди працюють заради доходу, який витратять на абсолютно непотрібні їм речі, або заради доходу, якого не вистачить навіть на головні та необхідні для життя предмети. Культ споживання, складування непотребу з реклами і даремне розтрачання ресурсів має більші масштаби, ніж ми можемо собі уявити.
Згідно з даними ООН, сьогодні у світі викидається третина харчових продуктів. В цей час споживач не цікавиться такими глобальними проблемами, як світовий голод, поганий екологічний стан і вплив дефіциту на поведінку людей. Тому що, як я зазначав у минулих пунктах, людина вибирає щасливу свідомість. Простіше вірити в те, що реальність раціональна, що система втілює добро, ніж шукати справжню правду. [3]
Соціолог Герберт Маркузе відзначає, що принципи однаковості, які переважають в товарах, поведінці і бажаннях людей, поширюються також і на мову і способи спілкування. В сучасну мову прийшли взаємовиключні поняття, абревіатури, безліч скорочень, мати, сленг і тавтологія, що призводить до неможливості знаходження правди і абсолютної «каші» в думках мас. Тож не дивно, що більшість людей обходиться словниковим запасом в 200-300 слів, так як цього цілком достатньо, щоб задовольнити свою потребу – виконати рутинну роботу і купити річ в супермаркеті. [9]
Почуття власної значущості залежить від того, скільки ринок готовий платити за вас. Людина будь-якої професії завдяки конкуруючому середовищу змушена торгувати собою – від зірки телешоу до будівельника. Тепер не тільки праця, старання, наполегливість, чесність, щирість та інші якості роблять ваше життя успішним (точніше, ці якості в меншій мірі). Куди важливіше вміння презентувати, подати
