був все життя самотнім, ніхто не звертав на нього уваги і тепер він проявив самостійність. Зброю хлопець придбав законно, адже в країні «демократія».
Подібна новина не єдина. Щодня відбуваються випадки конфліктів і насильства, які сприймаються вже як даність. Люди, що представляють правопорядок, продовжують обговорювати, вводити обмеження, створювати закони. Чого варта пропозиція президента США після інциденту зі школою озброїти вчителів. Прекрасне рішення. А як щодо того, щоб змінити ставлення в суспільстві? Як щодо того, щоб позбутися дефіциту і конкуренції? З точки зору розвитку життя того хлопця – він не був поганим, просто для його середовища виховання це було нормальним. Увірватися в школу і помститися тим, хто тебе не любив. Адже хлопець не став таким з власної волі – він просто вбирав в себе те, що його оточувало. Він став продуктом тих цінностей, доступ до яких мав.
Насильство – це не пряма характеристика певних дій. Одна і та ж дія може вважатися насильницькою і ненасильницькою в залежності від контексту. Часом ввічлива протокольна посмішка може виявитися більшим насильством, ніж агресивна хуліганська витівка. При капіталізмі об'єктивне насильство набуло нових форм. Це насильство не можна приписати конкретним людям і їхнім намірам. З точки зору системи – воно об'єктивне. Тут, за словами філософа Славоя Жижека, ми стикаємося з відмінностями між тим, що є реальністю і тим, що відбувається насправді. Характерна реальність – це соціальна реальність дійсних людей, які беруть участь в різних взаємодіях і виробничих процесах. Реальне, тобто те, що відбувається насправді, це абстрактна логіка, яка визначає, що відбувається в соціальній реальності. [16]
Найкраще це відбивається в прикладі про злочини тієї чи іншої економічної системи – нехай це буде комунізм. Дуже легко покласти всю провину конфліктів і насильства на кількох людей. Але коли заходить мова про жертви капіталістичної організації, про відповідальність, виявлення «крайнього», вважають за краще не говорити. Тому люди уявляють собі, що всі жертви капіталізму сталися в результаті об'єктивного процесу, який не був ніким спланований і здійснений, і у якого не було за мету подібне насильство. [16]
Війна – невичерпне джерело насильства. Певна зовнішня загроза, з якою бореться громада, і яка виявляється її внутрішньою суттю. Це безглуздий парадокс. Багато хто скаже, яким же чином можна відмовитися від насильства, якщо боротьба і агресія є частиною нашого життя, якщо ми повинні захищати самих себе?
Давно відомо, що війна псує характер і всередині воюючої держави – навіть якщо їх методи і заходи можуть бути об'єктивними, тобто, банальним захистом від зовнішнього зла. Жителі країни крізь потік інформаційної нісенітниці, потік патріотичних слоганів переймаються жорстокістю і пристрастю до помсти. Після закінчення війни – її активним учасникам доводиться продовжувати жити з тим нахабством і зухвалістю, які відтепер ніколи їх не покинуть. Згадайте всі війни за всю історію людства – як правило, після них, в країнах-учасницях на рівні моральності та моральних принципів відбувалася не те, щоб криза, а справжня катастрофа. Межі правди і нав'язаної думки, справедливості і відвертої жорстокості, межі між катом і сусідом – зникали. Тому людям було важко пристосуватися до духовно спустошеного суспільства, до «втраченого покоління». Люди були сповнені самотності і відчуженості, байдужості до будь-яких подій, що відбуваються ззовні. Адже всередині не відбувалося жодної реакції, ніяких почуттів.
Така картина тільки дозволяє переконатися в безглуздості воєн. Що сталося з країнами після Другої світової війни? Катастрофічна духовна криза, що триває до сьогоднішнього дня – деякі з країн продовжують воювати. Насильство породжує насильство, воно отримує у відповідь лише те, що чим є насправді. Але що ж робити, якщо на вашу країну нападає держава? У розумному світі подібне не сталося б ніколи. Там ніхто не робив би зброю, ніхто не формував війська, ніхто не віддавав накази таким же людям, як і він. У світі конкуренції, дефіциту і боротьби за ресурси війни представляються звичайним наслідком невирішених конфліктів. Солдат бере зброю з кількох причин: його переконали в істинній злобі ворога і в тому, що країну необхідно захистити (навіть якщо потрібно відправитися на інший край світу). Йому пообіцяли гарну винагороду – тільки погляньте на медалі військових, абсурд, чи не так? Проводити церемонії лише тому, що людина вбивала інших, таких же маріонеток, як і він. Солдату вселяють за допомогою громадських думок різноманітні шаблони і трафарети: ти будеш слабаком, якщо не підеш, тебе будуть зневажати і так далі. Варто хоча б згадати німецькі агітації після світової кризи 1930-х років, коли населення було придушене і морально знищено. І тут Гітлер пообіцяв усім невичерпний добробут нації. Або взяти зйомки одного відомого американського режисера, який в своєму фільмі показав, як солдати ґвалтують в'єтнамських жінок – після цього кількість американських чоловіків, бажаючих воювати, збільшилася майже в п'ять разів (тільки задумайтеся про природу реакції цих людей) Теж саме відбувається з іншої сторони конфлікту. Людей виховали в світі насильства з єдиною метою – здійснювати насильство.
Щоб зрозуміти всю природу війни, варто звернутися до тих, хто безпосередньо був по обидві сторони цього явища. Для цього ми розглянемо невеликий трактат Смедлі Батлера – американського військового діяча, генерал-майора морської піхоти США. Смедлі присвятив 34 роки військовій службі. Брав участь у бойових діях в різних кінцях світу: на Філіппінах, в Китаї (повстання боксерів), Нікарагуа (1910-1912), на Кубі (1912), в Мексиці (1914), на Гаїті (1915), в Домініканській республіці (1916) , у Франції під час Першої світової війни. Нагороджений медалями Конгресу США, медаллю «За бездоганну службу» (1919), нагородами інших країн. Вийшов у відставку 1 жовтня 1931 року. У 1935 році Смедлі написав вищевказаний трактат «Війна – це просто рекет» (англ. War is a Racket), де розповів про всю природу військово-промислового комплексу і зацікавленість у війнах його керівників і магнатів – подібна сповідь безпосереднього учасника воєн була не тільки обговорюваною, але і безпрецедентною. Незабаром Батлер став дуже популярним оратором і виступав на мітингах ветеранів, пацифістів і релігійних груп протягом 1930-х років. [15]
«Війна – це рекет, і завжди їм була». Найстаріший, найприбутковіший, найжахливіший спосіб рекету. Тільки під час війни прибуток підраховується в доларах, а втрати в життях. Рекет, як правило, звичайною людиною сприймається невірно. Він проводиться заради прибутку далеко не всіх і за рахунок дуже багатьох. В результаті війни невелика кількість людей отримує величезні статки.
За словами Смедлі, після Першої світової війни прибуток від конфлікту отримала невелика група – всього 21 тисяча мільйонерів і мільярдерів з’явилася в США після війни. Але це тільки
