Террi аж пересмикнуло вiд його дурного хахакання. Одiйшла в другий кiнець бункера, щоб не чути пожадливих, торжествуючих голосiв. Настрiй остаточно зiпсувався - може, вiд усвiдомлення безсилля. Бо й справдi, що вона може вдiяти супроти цього бездушного, добре злагодженого механiзму? Та навiть виїхати звiдси неможливо!
Сiвши у м'який фотель бiля журнального столика, почала знiчев'я перегортати iлюстрованi журнали. Але й сюди пригупав хахакаючий генерал.
- Дозвольте вас привiтати з успiхом... вашого чоловiка! Ми - х-ха дуже радi... Зараз я передам рапорт урядовi...
Вiн ухопив її руку своїми двома, шанобливо схилився i поцiлував. їй було страшенно гидко, хотiлося вiдсмикнути руку, але натомiсть зобразила усмiшку i щось сказала поблажливе. О боже, що з нею робиться? Що це за суспiльство, коли, всупереч своїм бажанням, поглядам, вона змушена потискувати руку вбивцi, усмiхатися до ката, одягненого в мундир? Суспiльство? А сама ти хiба не винна? Ну, чому, чому не дала йому ляпаса?
Була мить, коли Террi могла це зробити. Але мить промигнула, рiшучостi забракло, i вона продовжила люб'язну розмову.
- Доктор пропонує вийти... х-ха-ха - прогулятися до мiсця вибуху. Ви пiдете?
Террi, не замислюючись, сказала:
- Якщо Девiд запрошує... Я йому вiрю.
- А ми почекаємо, хм, побудемо тут. Хоча й ми цiлком певнi, що радiацiї нема.
- То чому ж?
- Ну, знаєте... Хiба можна врахувати всi фактори?
Все, що накипiло Террi на серцi, прорвалося нещадними дошкульними словами:
- Ви просто боягуз, генерале. Звичайнiсiнький боягуз! Тому ви й хочете цiєю бомбою компенсувати брак хоробростi...
Генерал клiпав очима, навiщось обсмикував френч i насторожено озирався.
З неприємного становища його виручив Девiд. Як завжди, швидкий, енергiйний, вiн пiдiйшов до них i кинув дружинi:
- Террi, я пiднiмуся, може, на пiвгодини...
- Подихати свiжим повiтрям?
- Так.
- В епiцентрi вибуху? Тодi й я з тобою! Бо тут i справдi задушливо.
- Поки що, генерале, - сказав Девiд, - ви зможете спостерiгати нас на екранi.
- Та вже ж, - ущипливо докинула Террi, - тут безпечнiше.
Одутле обличчя генерала пересмикнулося, але вiн промовчав, тiльки поворушив м'ясистими губами та кинув услiд гострi дротики поглядiв.
Хвилi набiгали, як i ранiше, океан обдавав теплим подихом, а скелi не було... На її мiсцi зяяла рвана рана, яку залила прозора вода.
- Боже мiй, - прошепотiла Террi, - яка жахлива сила... Такий невеличкий ящичок...
- Ефект вражаючий, - роздумливо промовив Девiд. - Коефiцiєнт корисної дiї - сто вiдсоткiв!
- Девiд! - Террi стала i пильно поглянула йому в вiчi. - Про яку "корисну дiю" тут можна говорити?
Лагiдно усмiхаючись, вiн поклав їй руку на плече.
- Не гарячкуй, Террi. По-перше, це - технiчний вислiв, а по-друге...
- Що "по-друге"?
- Поглянь, який краєвид!
Террi зiтхнула: тут i поговорити не можна...
- Та що ж краєвид... Менi здається, планетi боляче...
- Ну, не треба так перебiльшувати, - сказав Девiд. - Земля велика, дуже велика, i така подряпина...
- "Подряпина"! Зникла цiла гора... До речi, де вона дiлася?
- Матерiя, що брала участь у цiй реакцiї, анiгiлювалась.
- Тобто знищилась?
- Слово "анiгiляцiя" означає знищення, але ти ж знаєш, що матерiю знищити не можна, - почав пояснювати Девiд, i голос його набрав лекторського вiдтiнку. - При анiгiляцiї видiляється енергiя в сотню разiв бiльша, нiж при термоядерному синтезi...
- Жахливо...
- Нiчого жахливого. Вiдбувається перетворення часточок i античасточок в iншi, скажiмо, у фотони...
- Свiтло, променi?
- Так.
- Виходить, скеля зблиснула i... розсiялась свiтлом у космосi?
- I притому нiякої шкiдливої радiацiї, забруднення середовища...
- Справдi "чиста" робота. Але ти не враховуєш, Девiд, що середовищу таки завдається шкоди. Щойно ви пограбували планету...
- Не драматизуй, Террi. Кожного року наша Земля одержує з космосу приблизно десять тисяч тонн метеоритiв. Так що ця втрата швидко поповниться.
- Але ж ти знову...
- Нi, бiльше випробувань не буде, це - перше i останнє. Далi - серiйне виробництво таких... пристроїв.
- Казав би вже - бомб. Серiйне виробництво!
Обличчя їй затьмарилось, бiля вуст з'явилися зморшки, наче їй щось заболiло. В очах, якi так любив Девiд, темнiв смуток. Девiд стривожився за її здоров'я.
- Не треба так хвилюватися, Террi. Повiр менi, що все буде добре, все буде гаразд.
- Серiйне виробництво... - повторювала Террi. - Мабуть, уже дiдько потирає вiд утiхи свої пазуристi лапи: невдовзi на Землi загине все живе.
Девiд заспокоював її, але сказати мiг дуже мало, бо всю їхню розмову чути ж у бункерi! Тому й вiдбувся загальниками, на зразок: "Заспокойся, не треба згущувати фарб, усе стане на свої мiсця" i т.п. Террi тiльки зiтхала. Почувалася загнаною в кут, у безвихiдь.
Вони вже поверталися до бункера, де мало вiдбутись офiцiйне обговорення випробування, коли наткнулись на Вiру - дiвчина лежала ниць на вигорiлiй землi, неначе мертва.
Террi кинулась до неї з криком:
- Вiро! Що сталося?!
Дiвчина застогнала:
- Очi... Мої очi... Дайте пов'язку...
Лаборантка обома долонями затуляла очi, кучма бiлого золотистого волосся видiлялася на тлi чорного грунту.
- От i маєш... грiх на своїй душi, - схлипнула Террi, зиркнувши на чоловiка.
Девiд, здавалося, зовсiм не розгубився.
- Як це сталося, Вiро? Хiба ви не чули попередження?
- Я думала, встигну... добiгти до бункера...
Террi метнулась до медпункту i за кiлька хвилин повернулася з лiкарем. Це був терапевт, вiн тiльки спромiгся накласти щiльну товсту пов'язку на очi. Дiвчинi допомогли пiдвестися, й, хоч вона ледве стояла на ногах, вiд карети вiдмовилася.
- На цьому пекельному островi немає окулiста! - бiдкалась Террi. - А їй потрiбна негайна квалiфiкована допомога...
- Доведеться вiдправити на материк, - спокiйно сказав Девiд.
Террi з лiкарем повели Вiру, а Девiд навдивовижу твердим кроком пiшов до бункера. "Чи в нього зовсiм здерев'янiло серце? - подумала Террi, ковзнувши поглядом по його безжурному, вдоволеному обличчi. - Нiби це зовсiм його не стосується!"
II. ВIРА ДАЄ ПРО СЕБЕ ЗНАТИ
Не без труднощiв Девiду вдалося вiдправити свою лаборантку на лiкування. Офiцер секретної служби (Террi ущипливо називає їх есесiвцями) категорично заперечував, твердячи, що лiкаря можна привезти сюди.
- Ще одну сторонню людину? - зауважив генерал. - В такому разi втрата iнформацiї буде куди бiльша...
- А в якiй мiрi вона була допущена до секретної роботи, док? поцiкавився офiцер.
Девiд пояснив:
- Вiра працювала не в спецiальнiй, а в звичайнiй фiзичнiй лабораторiї...
Зрештою авторитет i становище доктора Девiда - творця анiгiляцiйної бомби - вирiшило справу. Потерпiлу посадили на вертолiт, i через кiлька годин вона вже була на материку.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
