- Дякую. Хилило на сон, i трохи подрiмав. А як ти?
- Незвично. Звiдки це?
- Зараз обмiркуємо.
Еола вiдiйшла i сiла в крiсло - через одно вiд Алка, що помiтив капiтан. До сидiнь уже не прив'язувались, i в'яло звисаючi ременi знову нагадали йому про те, що сталось, i вiн почав подумки добирати слова, якi мусить сказати екiпажевi.
Тим часом з'явилися всi, хто мiг з'явитися, - тридцять сiм чоловiк.
- Товаришi, - почав Нескуба, ввiмкнувши запис, - ви й самi помiтили, як змiнилася ситуацiя. Наш "Вiкiнг" потрапив у гравiтацiйне поле, причому джерело цього досить iнтенсивного поля менi не вiдоме. Нам треба негайно вирiшити, що робити. Вам слово, Лойо Майо.
Астроном - смаглявий молодий чоловiк з гострими очима - був, здавалося, заскочений зненацька.
- Спостереження, якi ми провадили, не виявили в навколишньому просторi нi поодинокої зорi, нi пилової хмари...
- А чи може бути блукаюче гравiтацiйне поле? - спитав Нескуба.
- Досi астрономiя не знала таких, - Лойо Майо вибачливо усмiхнувся. Магнiтнi поля пiд час великих збурень в атмосферi сонця можуть вiдiрватися, але гравiтацiйнi... Випадок унiкальний, у нас зовсiм мало даних спостережень, щоб зробити якiсь певнi висновки.
"А iнтуїцiя? - невдоволено подумав Нескуба. - Що тобi говорить iнтуїцiя?" Уголос запитав:
- Що ви пропонуєте?
Лойо Майо знизав плечима.
- Треба вивчити поведiнку поля.
"Ну, звичайно, - вивчити, проаналiзувати..." Пiсля астронома промовляв астрофiзик - низькорослий чоловiк з копицею чорного волосся. Говорив коротко i категорично:
- Нова загадка природи. Сюрприз. Вся надiя на радiолокацiю. Коли вiзуальнi спостереження недостатнi...
Наче блискавка, Нескубу пронизала думка: чорна дiра! Вiзуально її не виявиш, хiба покриє якусь зiрку, але це надзвичайно рiдкiсне явище - таке покриття...
Вiн уже не чув, що говорив астрофiзик: слухав свої власнi думки. I коли той умовк, запала тиша - капiтан дивився на своїх товаришiв, але нiкого не запрошував говорити. Цю хвилинну розгубленiсть помiтили, заворушилися. Нескуба опам'ятався i швидко сказав:
- Цiлком правильно: це явище потребує дослiдження. Але насамперед треба виправити курс "Вiкiнга". Енергетичним резервом ми ще не користались... Вiн якраз i призначений на випадок непередбачених, несподiваних обставин. Якщо немає заперечень, прошу всiх негайно зайняти свої мiсця, антиперевантажнi костюми - обов'язково. Черговий пiлот i штурман лишаються тут. Нараду закiнчено. - Нескуба вимкнув запис.
Нiхто не заперечував, усi заспiшили до виходу. Еола на мить обернулася, i капiтан вловив у її очах тривогу.
"Невже вiдчула? - подумав, i серце йому тенькнуло. - Тонка, спорiднена натура".
Нескуба, черговий пiлот i штурман швидко перевдяглися в антиперевантажнi костюми, якi щiльно облягали тiло, стискували ноги. Кожен зайняв своє крiсло, вiдхиливши спинку i мiцно стягнувши на животi широкi ременi. Капiтан поглядав на своїх помiчникiв спостережливим оком i з задоволенням вiдзначав, що тримаються вони добре, так, як i належить космонавтам. "А може, ще не здогадуються про небезпеку? - подумав.- Та нi, це досвiдченi люди..."
- Увага, увага! - заговорив у мiкрофон. - Доповiсти готовнiсть! Енергоблок?
- Готовi.
- Житловий сектор?
- Готовi.
- Аварiйна система?
- Готовi.
Тим часом штурман заклав перфокарту у приймальний пристрiй комп'ютера. Залишалося тiльки натиснути вмикач - i електронний пiлот почне корекцiю траєкторiї "Вiкiнга". Якщо ж вiн не впорається iз завданням, то можна буде перейти на ручне керування.
Як тiльки працiвники всiх систем життєзабезпечення корабля доповiли про готовнiсть, Нескуба, окинувши поглядом команднi прилади, сказав у мiкрофон:
- Вiдлiк часу - одна хвилина.
Напружену тишу командного вiдсiку пронизали стократ посиленi звуки хронометра. Вони бухали в найдальших куточках величезного корабля, i здавалося, що то б'ється його живе серце, розганяє по жилах кров. Потяглися довгi, тягучi секунди чекання. Кожен принишк, насторожився, напружено очiкуючи i все-таки думаючи про своє. Коли б тi кадри, що промайнули в головах екiпажу за шiстдесят секунд, спроектувати на екран, вийшов би довжелезний i досить оригiнальний фiльм. Одному пригадувався старт "Вiкiнга", прощання з рiдними, другий бачив синю звивисту рiчку, до якої котяться зеленi хвилi трав, третя - свого чубатого школярика, що лишився на Землi, iнший - сумовитi очi матерi або веселу посмiшку дiвчини з натовпу проводжаючих на космодромi. Бiолог Алк чомусь пригадав своїх кажанiв, над якими провадив дослiди на Землi, i вони здавалися йому дуже симпатичними; вiн тодi вiдкрив у них органи зору, що сприймають iнфрачервоне промiння, i цим самим спростував твердження про їхню бiолокацiю, яке панувало в науцi понад столiття. Еола бачила нахмуренi брови чоловiка, i її охоплював страх за долю експедицiї, бо це гравiтацiйне поле не обiцяє нiчого доброго.
Мабуть, лише сам капiтан не думав нi про що стороннє, зосередивши увагу на приладах. До якої потужностi доведе комп'ютер двигуни, щоб виправити траєкторiю? Скiльки усе займе часу й скiльки поглине пального?
Хронометр вiдстукував секунду за секундою, i тим, хто подумки рахував їх (а були й такi), вони здавалися страшенно довгими. Та ось вiдбило сьому, за нею шосту, п'яту, четверту, третю, другу, останню...
Пуск!
"Вiкiнг" ледь вiдчутно здригнувся, обертаючись навколо поперечної осi, а коли запрацювали головнi двигуни, затремтiв усiм своїм велетенським тiлом.
Нескуба спостерiгав маневр корабля на сферичному екранi, лелiючи надiю, що колосочок траєкторiї виправиться i спiвпаде з пунктирною лiнiєю намiченого маршруту. Та коли вiн побачив, що навiть дюзами наперед "Вiкiнг" не може подолати криву, страх почав стискувати йому горло, стало важко дихати. Комп'ютер збiльшував потужнiсть двигунiв, корпус корабля вiбрував, тремтiв, як у пропасницi, але обрис кривої не змiнився нi на йоту. Отак борсається рибина у мiцнiй сiтi, яка тягне її до судна.
На осцилографi хистка лiнiя потужностi двигунiв торкнулася червоної позначки, половина резервного палива, перетвореного на фотони, вилетiла в космос...
Капiтан вiдiтхнув, опанував себе i, ще раз позирнувши на прилади, наказав припинити це безнадiйне борсання. Двигуни одразу вмовкли, залишився лише шум у вухах.
"Невже таки чорна дiра? - мiркував капiтан. - Цього ще нам не вистачало! Мiцнюща сiтка!.. Якщо це справдi чорна дiра... Звичайними засобами вирватись неможливо. Тяжiння колапсуючої зiрки не випускає навiть фотонiв, а наша максимальна швидкiсть становить лише три чвертi їхньої... Невже безвихiдь? А що, якби прорвати хоч невеличку дiлянку цiєї сiтки? Шарахнути б антигравiтацiйною бомбою. Нехай помiзкують фiзики... Лабораторiя устаткована добре... а може, не бомба, а гармата хай би пробила тунель... Фантастика. Нiчого не вийде... Але не розкисати. Ще чого не вистачало..."
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
