Думка його теж борсалась, як i захоплений тяжiнням корабель, так само натикаючись на непереборнi перепони.
Що вiдомо досi про чорнi дiри космосу? Один затятий математик у годину дозвiлля придумав собi таку задачу: а що, коли дуже велика маса речовини опиниться в дуже маленькому об'ємi, то що тодi буде? Як ця речовина поводитиметься? Розрахунки показали: сила тяжiння так стисне ту масу, що простiр увiгнеться, викривиться i зрештою замкнеться. Математик назвав це колапсом - така зiрка тонула в його формулах, як сонце в морi. З тiєю тiльки рiзницею, що сонце свiтить, а колапсуючу зiрку вже нiхто не побачить, бо її страхiтливе тяжiння не випускає жодного електромагнiтного сигналу. Замiсть сяючої зiрки - чорнота, дiрка, в яку падає все, а звiдти нiщо не вертається.
I хоч астрономи вважали, що в нашому Всесвiтi є чимало сонць, в яких сконцентрована величезна маса i якi в майбутньому будуть колапсувати, - все це, на думку Нескуби, не виходило за рамки химерних гiпотез. I хоча були повiдомлення, що деякi чорнi дiрки виявлено, Нескубi не вiрилось, вiн гадав, що це гра математичної уяви. Розум, зрештою, не може погодитись з тим, що в однiй точцi, майже в нульовому просторi концентрується яка завгодно велика маса речовини. Хоча... її всемогутнiсть Природа може творити ще й дивовижнiшi парадокси!..
"От i пiдтверджується, здавалося б, неймовiрне припущення, - думав капiтан. - "Вiкiнг" потрапив у сферу тяжiння чорної дiри космосу, ми першi... - Капiтан спохмурнiв, губи скривилися в гiрку посмiшку. - Першi... яких поглине колапсуюча зiрка!"
- Витки спiралi крутiшають, швидкiсть зростає, капiтане.
Голос штурмана вивiв Нескубу iз задуми. Вiн стрепенувся, несамохiть провiв долонею по йоржику i, поглянувши на своїх помiчникiв, замислено сказав:
- I зростатиме... якщо не зумiємо обрубати лапи цьому хижому павуковi.
2
Капiтан розплющив очi, потягнувся пiд ковдрою. Вставати не хотiлось. Руки, ноги, усе тiло важке, як глина. I без вимiрiв ясно: тяжiння набагато збiльшилось. Зараз вiн важить не менше тридцяти п'яти кiлограмiв, i хоч це становить лише половину його земної ваги, вiдчувається величезний тягар. I не дивно: довгi роки невагомостi позначилися на механiчнiй опiрностi органiзму. "Безплотний перiод закiнчився!" - пiдписав свою карикатуру якийсь дотепник. На екранi було зображено, як чоловiки ходять на чотирьох, а жiнки спираються на милицi. "Вистачило такту не намалювати навпаки, - подумав Нескуба. - Милицi... Ще чого не вистачало!"
Зиркнувши на хронометра, почав пiдводитись: незабаром будуть доповiдати керiвники секцiй i служб. Останнiм часом, у зв'язку з тривожною обстановкою, капiтан спав у команднiй рубцi, i зараз був дуже радий, що Еола не бачить, як вiн пiдводиться з канапи, - немов старий дiд. Уявивши, що бiолог Алк також ледве пересуває ноги, Нескуба трохи втiшився, повеселiв. От кому б личило ходити на чотирьох!
Поки умивався в маленькiй кабiнi, Еола принесла снiданок. На тацi в затискувачах лежали два великi тюбики остогидлого пюре iз хлорели, в маленькiй картоннiй коробочцi - кiлька горошин полiвiтамiнiв.
"Можна б уже й на тарiлочках, - подумав з досадою. - Тюбики обридли".
- Як спалося? - Еола стала навшпиньки i на мить притулилася щокою до його щоки.
- Голова чавунна.
- Мабуть, пiдвищується тиск. - Еола намацала його пульс. - Так i є, трохи пiдвищений. Це напружена нервова обстановка.
- А тяжiння - не позначається?
- I тяжiння, звичайно. Фiзичне навантаження рiзко збiльшилось... Обличчя Еоли пойняла тривога. - Слухай, чим усе це скiнчиться?
- Не хвилюйся, люба, робота в наших лабораторiях iде повним ходом, щось придумаємо. А ти, як невропатолог... Знаєш, в такiй ситуацiї в декого можуть не витримати нерви...
- Служба здоров'я функцiонує нормально. А щодо нервiв ти маєш рацiю - у нас уже є один пацiєнт.
Нескуба запитливо скинув бровами.
- ...Правда, нiчого особливого, безневинна манiя: квiти. Тiльки й мови, що про квiти. Квiти - чудо природи, пластика, живопис, поезiя, навiть музика. Вiн, мовляв, обов'язково виростить незвичайну квiтку...
Нескуба уже здогадався, про кого йдеться, i не став розпитувати. У нього складалася iнша думка про того "пацiєнта".
Видавивши в рот рiдке пюре iз тюбика, Нескуба майже гидливо скривився.
- Я бачу, ти не в захопленнi, - обiзвалась Еола, сiвши поруч чоловiка.
- Та не дуже, - вiдказав, нехотя ковтаючи теплу масу. - Якесь воно нiяке.
- Здається, ти полюбляв антрекот...
- Не забула? - Нескуба аж облизався. - Ех, якби оце зараз...
- А вiд курятинки вiдмовився б?
- Клянуся космосом! За курячу нiжку...
- А на гарнiр пухкого рису, змащеного маслом...
- Краще не нагадуй, Еоло, не терзай мого шлунка, його й так судомить.
Еола зiтхнула:
- Менi теж цi калорiї в горлi застряють. Та й усiм уже осточортiла проклята хлорела.
Жартiвливi нотки вже не бринiли в її голосi, i це стурбувало чоловiка.
- Що ти кажеш? Проклята хлорела? - трохи силувано усмiхнувся Нескуба. Схаменись, люба. Ця водорость... якщо ти хочеш знати, то вона якраз i є чудом природи. Такий вмiст бiлка, вiтамiнiв, амiнокислот...
- То чого ти кривишся, мов середа на п'ятницю?
- Я кривлюся? Ще чого не вистачало!
- А меню можна полiпшити.
- У перфострiчцi нашого електронного кухаря запрограмовано десятки рiзних страв.
- Десятки... - знизала плечима Еола. - I все це варiацiї на тему, яка зветься - хлорела. Пора б уже замiнити перфострiчку - маємо непочатий запас трохи кращих продуктiв. Ти б скуштував i курятини, i баранини, i навiть вим'я!
Терпляче вислухавши її кулiнарну декламацiю, Нескуба сказав:
- Саме зараз, коли "Вiкiнг" потрапив у небезпечну ситуацiю, почати недоторканий запас було б нерозумно з психологiчних мотивiв. Ти мене зрозумiла? Космос теж вимагає жертв.
Так i не вдалося бiдолашнiй Еолi, гострiй на язик, перемогти хлорелу. Звичайнi аргументи на Гордiя Не-скубу не вплинули, а сильнiшi, знадливiшi, що ними тiшаться привабливi жiнки, не могли подiяти через пiдступнiсть цiєї ж водоростi, яка за вiдданiсть вiддячує чоловiковi кволiстю та байдужiстю до всього, окрiм хiба службових обов'язкiв.
Буркнувши щось не дуже гречне на адресу хлорели i свого капiтана, Еола склала на тацю зiм'ятi тюбики, порожнi коробочки i подалася з рубки. Нескуба не дуже дослухався до її бурмотiння, бо саме засвiтився екран внутрiшнього зв'язку i з голубуватої його глибини виринуло пiсне обличчя керiвника фiзичної лабораторiї. Попiд очима в нього були синцi, вчений кашляв i шморгав носом.
- Ну, як там у вас? - запитав Нескуба.
- Усе добре, але майстерня зриває графiк: досi не виготовили редуктора.
- А соленоїд?
- Почали монтаж. - Фiзик чхнув, хапливо дiстав хусточку i, витерши носа, додав: - Згiдно графiка.
- Гаразд, - капiтан спробував усмiхнутися, - давайте так, тiльки, того, бережiть здоров'я. А на майстерню ми натиснемо.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
