Капiтан, звичайно, здогадався, що непокоїть астронома, але слухав не перебиваючи. Та коли заплющив очi, Лойо Майо умовк на пiвсловi.
Нескуба зиркнув на нього, поворушив пiд ковдрою пальцями...
- Чого ви? Продовжуйте, я слухаю.
Очi Лойо Майо зблиснули, вiн нервово потер свої сухорлявi руки.
- Може, ще й рано про це говорити, але.,,
- Ви про повернення на Землю?
- Так. Про цю iдею.
- Iдею? - здивовано скинув бровами Нескуба. - Ви що, хiба не вiрите в можливiсть...
Лойо Майо поблажливо всмiхнувся:
- Вiдверто кажучи, шанс дiстатися до нашої Сонячної системи дорiвнює нулю.
- Тодi... я вас не розумiю. - Нескуба спробував навiть нiдвестися, та не вистачило сили i вiн тiльки похитав на подушцi головою. - Поставили хрест?
- Та що ви, капiтане! Я й дружину майже переконав. Почуваю: ще трiшечки - i вона погодиться. А як... Еола?
- З Еолою складнiше, - зiтхнув Нескуба. - Ви ж знаєте: чекаємо на продовжувача роду...
- Так... - Лойо Майо похнюпився, настрiй його одразу пiдупав.
- Продовжувача роду! - вже голоснiше повторив Нескуба. - Це... знаєте... подiя великої ваги.
- Авжеж. - Лойо Майо розвiв руками i похитав головою, наче йому забракло слiв.
Нескуба, скосивши на нього очi, спитав:
- То що ж виходить - шансiв, по-вашому, немає, а ви все-таки збираєтесь... Незрозумiло.
- Чому ж... Мене вабить не так мета польоту, як сам полiт, космiчна траса... Iдеальнi умови для спостережень!
- Але ж спостереження можна провадити i на орбiтi, - заперечив Нескуба. - "Вiкiнг" - це ж лiтаюча космiчна обсерваторiя, i ми не збираємось саджати його на Гантелю.
- Та, звичайно, можна й на орбiтi, - знизав плечима Лойо Майо, - але це... гiрший варiант, I головне, - астроном притишив голос, озирнувся, хоч у палатi, крiм них, нiкого не було,- головне: я не хочу стати здобиччю гумусу...
- Ви говорите.... загадками. - Нескуба кинув на Лойо Майо пильнiший погляд. - Що це має означати - "здобич гумусу"?
Астроном поблажливо посмiхнувся i, як здалося Нескубi, в очах у нього змигнув вогник.
- Це, якщо хочете, моя фiлософська система... Ще, правда, не опрацьована в усiх аспектах, але... Коротко кажучи, процес органiчного життя зводиться до гумусу. Цей тонкий родючий шар, що вкриває суходоли Землi та й цiєї Гантелi, забезпечує рiст усього живого - i рослинного, i тваринного свiту. Гумус - щедрий кредитор - бери, споживай потрiбнi елементи i сполуки, рости, набирайся сили, буяй! Але потiм... розплачуйся своїм життям. Не даремно сказано: ми вийшли iз землi i пiдемо в землю...
Лойо Майо передихнув, потер смагляве чоло долонею i провадив далi:
- Що ж виходить? Ми вважаємо, що вся природа створена для наших потреб, а насправдi - це форма iснування гумусу. Це вiн живе! I все плекає, вирощує лише для себе. Людям здається, що це вiн для них - i жито, й пшеницю... А вiн усе тiльки для себе! Людина приречена - repere per humum, - як сказав колись Горацiй, - повзати по землi.
- Ну, знаєте... - Тiнь досади перебiгла обличчям Нескуби. - Ця ваша схема... Лишається ще тiльки надiлити гумус якоюсь формою свiдомостi - i карикатура на Природу буде завершена... Злiсна карикатура... - Нескуба передихнув, зволожив язиком пошерхлi губи. - Скажiть, Лойо Майо, по-дружньому, довiрчо... Якi у вас родиннi стосунки? Ви - щасливий в особистому життi?
Астроном трiшечки зiщулився, губи його витягнулись в нiякову посмiшку.
- Я про фiлософськi концепцiї, а ви... До чого тут особисте життя? Я не бачу зв'язку...
- А я бачу, - лагiдно, але трохи зверхньо сказав Нескуба. - Ваша схема обмiну живої матерiї занадто похмура...
- Запевняю вас...
- Не треба, Лойо Майо. З того, який колiр домiнує у ваших уявленнях, можна поставити безпомилковий дiагноз. Ну, та на це я не маю права i не буду цього робити.
- А що ж ви скажете по сутi моєї гiпотези?
- Та що ж... Цю схему, - Нескуба навмисне повторював це слово i вимовляв його з помiтним притиском, - ви могли б використати у фантастичному романi... якби вона була не така безрадiсна. Ви ж астроном, Лойо Майо, а не побачили, що Всесвiт пройнятий свiтлом... Та, власне, i саме органiчне життя - це витвiр свiтла, дiяльнiсть променя... Згадайте хоча б процес фотосинтезу, без якого не було б i самого гумусу. Як дивовижно влаштований свiт! I звести всю його складнiсть до якогось одного елемента...
Їхня дискусiя точилася досить довго, аж Нескуба втомився, проте кожен з них так i лишився при своїй думцi. Об'єднувала їх лише мрiя про полiт, мрiя, що ятрила серце капiтановi, нестримно вабила i водночас вiдлякувала своєю фантастичнiстю. Нескуба слухав розмiрковування Лойо Майо, а сам думав: чи погодиться Еола? Як її переконати? Як побороти її незрозумiлу жiночу впертiсть? Вона вiдтягує вирiшення до родiв. Хитрує... От лисиця!..
- Так, сонця, галактики... - провадив своє Лойо Майо, - це прекрасно, тому ж я й прагну космосу... В кожному разi, тепер ви знаєте мої мотиви. Хiба я для того втiк вiд одного гумусу, щоб потрапити в лапи iншому? Якщо ми не полетимо, я, звичайно, працюватиму на орбiтi, а помру - то щоб попiл з мого тiла розсiяли в космосi.
- Все одно випаде на планету, - криво посмiхнувся Нескуба.
Лойо Майо знизав плечима, спитав нетерпляче:
- Ну, то як - чи засурмить нам стартова сурма?
Нескуба - колись такий вольовий, рiшучий i часто навiть прямолiнiйний зараз вагався. Обличчя його морщилось, неначе вiн силкувався щось пригадати, очi обмацували стелю, нiби сподiвалися знайти там вiдповiдь.
- Я... напевне ще не знаю... - нарештi вiн спромiгся на вiдповiдь. Розумiєте, Еола...
- Розумiю, - зiтхнув Лойо Майо. - Не Еола i не майбутнiй син тримають вас, капiтане. Це гумус не хоче випустити здобич, гантелянський гумус...
- Та йдiть ви до дiдька зi своїм гумусом! - незлобиво буркнув капiтан. - Гумус та гумус...
Втомлено заплющив очi, а коли розплющив - Лойо Майо в палатi не було. "Вiн i справдi тут, на цiй планетi, наче риба, викинута на пiсок, спiвчутливо подумав про астронома. - Його стихiя - космос... От i не може вгамуватися його дух. А я? Хiба мiй дух не нуртує?"
16
Перший гантелянець!
Народився вiн рано-вранцi, коли теплi променi Свiтила пофарбували в густо-червоний колiр навколишнi гори, що скидалися на велетенськi копицi сiна, нечутно спустилися нижче та й вихопили з чорноти ночi округлi пластиковi дахи селища. Немовби вивчаючи цi новоутворення, Свiтило почало мацати стiни, заглядати в чотирикутнi вiкна... Саме тiєї митi малюсiнький Нескуба голосним криком сповiстив про свою появу на свiт, про який вiн ще нiчогiсiнько не знав. Свiтило м'якими доторками обмацало i його бiленьке тiльце, з яким трохи нервово поралась молода жiнка, i одразу ж зробило його рожевим.
- Ув-ва! Ув-ва!
- Ого, який горлатий! - вигукнула лiкарка, i в її голосi бринiла радiсть. - Ану, давай ще, кричи, гукай свого татуся!
- А що, Гордiй тут? - пiдвела голову породiлля. - То впустiть його! Ренато, поклич...
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
