Читаем без скачивания Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) - Джеймс Крюс

Тiм не сказав нiчого. Вiн дививсь у вiконечко вниз, на землю. Там удалинi вже видно було високi будинки - певне, гамбурзькi.

Йому так хотiлось опинитися там, у мiстi, десь на вулицi звичайним, нiкому не вiдомим хлопцем. Велика комерцiя була понад його силу.

Тiм знав, що зможе повернути собi смiх, тiльки спустившись iз захмарної височини додолу. Вiн думав про Джоннi, Крешимира, пана Рiкерта. Пiслязавтра вiн матиме право зустрiтися з ними...

Коли вони ще в Гамбурзi. I коли вони ще живi.

Двадцять восьмий аркуш

ЗУСТРIЧ БЕЗ ОБIЙМIВ

Коли вони з Трочем де-небудь виходили зi свого лiтака, барон звичайно пропускав хлопця вперед, бо на аеродромi їх здебiльшого чекали репортери. Але тут, на гамбурзькому аеродромi Фюльсбютель, барон вийшов iз лiтака перший. I нiхто на них не чекав: нi газетярi, нi фотографи. Навiть директор якого-небудь їхнього пiдприємства не зустрiв їх. Однак фiрма привiтала їх величезним плакатом на стiнi митницi:

-------------------------------------

| ПАЛЬМАРО |

| Перший у свiтi марковий маргарин |

| Дешевий, як маргарин, i смачний, |

| як масло |

| Для смаження, в печиво, в страву |

| й на бутерброди |

-------------------------------------

Тiм подивився спершу на плакат, потiм на барона.

- Вас дивує назва маргарину, пане Талер? Розумiєте, за цей час ми з'ясували, що назва "Тiм Талер" не скрiзь буде зручна. Багатьма мовами ваше iм'я важко написати. Крiм того, в Африцi краще сприйняли 6 плакати з усмiхненим обличчям чорного хлопця, а не бiлого. Та й зворушлива казочка про бiдного хлопчика не завжди доречна, бо ж наш маргарин купуватимуть не самi бiдняки.

Тим часом вони пройшли митницю, де на Тiмовi й Трочевi валiзи без довгої мороки поставили крейдою хрестики. Надворi барон пiдкликав таксi. Тiм здивувався: їх не чекала машина їхньої фiрми. А коли автомобiль рушив, хлопець побачив у дзеркальце одного з генуезьких детективiв, що марно оглядався довкола, шукаючи таксi й для себе.

У машинi Троч повiв далi:

- Ми назвали наш маргарин "Пальмаро", бо ця назва легко вимовляється майже всiма мовами свiту. Та й пальму знають усi. На пiвночi про неї мрiють, на пiвднi вона росте в кожного бiля порога.

- То, виходить, Салех-беєва ручка в кожному разi була марна, бароне?

Троч кивнув головою. Потiм нахилився до шофера й звелiв:

- Через центр не їдьте.

Шофер теж мовчки кивнув головою. Барон знову вiдхилився назад i спитав:

- А що ви хочете зробити з акцiями гамбурзького пароплавства, пане Талер?

- Я подарую пароплавство пановi Рiкертовi, бароне. - I Тiм, силкуючись говорити спокiйно та холодно, пояснив: - Тодi мене бiльше не гризтиме сумлiння, що через мене вiн утратив посаду.

Шофер, видно, черкнув колесом узбiччя тротуару, бо машину труснуло.

- Правуйте уважнiше, стонадцять чортiв! - вигукнув обурено Троч.

- Вибачте, - буркнув шофер. I Тiмовi раптом здалося, що вiн уже десь чув той голос. Вiн скоса поглянув у дзеркальце на шоферове обличчя, але його майже зовсiм закривали великi вуса, темнi окуляри та насунутий низько на лоба кашкет.

Поруч хлопця раптом пролунав заливистий смiх i урвався на кумедному "iк!"

- Ви й досi не маєте правдивого уявлення про наше товариство, сказав барон. - Ви не можете просто так нi сiло нi впало подарувати наше гамбурзьке пароплавство пановi Рiкертовi, пане Талер.

- А чому?

- Бо ви з вашими акцiями тiльки так званий пайовик без голосу. Правда, бiльша частина чистого прибутку вiд пароплавства йде до вашої кишенi: але всi справи й надалi вирiшуватиме керiвна рада товариства, власники контрольних акцiй, цебто я, мiстер Пеннi, сеньйор ван дер Толен i Салех-бей.

- Отже, як пан Рiкерт повернеться на директорську посаду, ви могтимете будь-коли звiльнити його знову?

- Авжеж.

Водiй зменшив швидкiсть, закашлявся: вiн, видно, був застуджений.

Тiм замислено-замислено вiдвернувся до вiкна. Машина їхала тихою, гарною вулицею понад Альстером. Але Тiм нiчого не бачив.

- Слухайте, бароне...

- Що, пане Талер?

- Вам дуже потрiбнi тi акцiї пароплавства?

Троч допитливо глянув на Тiма. Та хлопець i бровою не моргнув. Спереду вже долинало гудiння моторiв на пожвавленiшiй вулицi.

Нарештi барон вiдповiв начебто недбало - а недбалiстю, як Тiм добре знав, Троч приховував своє хвилювання:

- Це пароплавство - невеличка коштовна перлина, що її ще бракує в коронi мого морського королiвства. Сама собою вона не дуже й цiнна, але, як то кажуть, було б гарне заокруглення.

Коли барон отак пересипав свою мову непотрiбними прикрасами, це свiдчило, що вiн дуже зацiкавлений справою. Тiмовi це було вiдомо, й тому вiн не сказав нiчого, а став чекати дальшого запитання. I дочекався:

- А що ви хочете за акцiї, пане Талер?

Вiдповiдь у Тiма була готова давно. Проте вiн удав, нiби ще обмiрковує її. Аж за хвилину вiдказав:

- Дайте менi за них невелике, але солiдне пароплавство в Гамбурзi, що не належить вашому товариству.

- Невже ви хочете конкурувати зi мною, пане Талер? Ви ж самi собi шкодитимете.

- Нi, я маю на увазi таке пароплавство, що до нього нашiй фiрмi нема нiякого дiла. Прибережне абощо.

Барон нахилився до шофера:

- Яке, по-вашому, пароплавство каботажної плавби в Гамбурзi найприбутковiше?

Шофер замислився на хвильку, потiм вiдповiв:

- ПГГ, "Пасажирська лiнiя Гамбург - Гельголанд". Шiсть пароплавiв ходять весь рiк. Власники - сiм'я Денкерiв.

- А де можна знайти пана Денкера?

Шофер поглянув на годинника.

- Зараз пан Денкер у своїй конторi. В порту, на шостому причалi.

- Везiть нас до шостого причалу й почекайте нас там. Заплатити вам зараз?

- Не треба, - буркнув шофер, i Тiмовi голос його знову здався якимсь знайомим.

Недалеко вiд порту таксi затрималося перед свiтлофором. Перед Тiмовими очима на сизо-блакитному вересневому небi чiтким рисунком iз прямовисних лiнiй чорнiли щогли та крани. Хоч шибки в машинi були всi попiднiманi, однак Тiмовi виразно вчувалися портовi запахи солi, смоли, трухлого дерева.

Тi зродженi уявою запахи розбудили цiлий натовп спогадiв, У цьому порту вiн напав на баронiв слiд, у цьому порту почалася його гонитва за своїм смiхом, гонитва непрохiдними хащами, марне полювання.

I ось Тiм повернувся до вихiдної точки. Те, чого не спромiгся вполювати сам, вiн сподiвався тепер добути з допомогою своїх друзiв.

Один кран пiдняв високо в повiтря великий ящик iз намальованою на ньому пальмою. Хлопець тiльки ковзнув по тiй пальмi поглядом: вiн пас очима людей на тротуарах, сподiваючись побачити серед них Джоннi, Крешимира або пана Рiкерта. Адже в його пам'ятi їхнi образи зливалися з цiєю картиною - щоглами, кранами, з оцим лiсом, над яким цвiли вимпели. Але нiкого зi своїх друзiв Тiм не побачив. Вiн не знав навiть, чи знайде їх взагалi. На серцi в нього було важко. I коли таксi рушило, самий лиш рух дав хлопцевi якусь полегкiсть.

Барон теж мовчки розглядав порт, поки машина стояла перед свiтлофором. Але вiн нi про що не мрiяв, а пильно дивився на великий ящик iз намальованою пальмою. Вiн знав, що то вивантажують маргарин "Пальмаро".

Далi думки обох пасажирiв таксi перескочили на пароплавство, що його вони збиралися купити, на "Пасажирську лiнiю Гамбург Гельголанд". Трочеву думку можна було передати двома словами: вигiдна справа.

Тiмовi думки й почуття були складнiшi. Пригнiченiсть пом'якшувала йому надiя, а надiю тiснив таємний страх. Самому йому те пароплавство було не потрiбне: його цiкавило в усьому свiтi лиш одне: його смiх, його воля. Але вiн повинен був якось вистояти в тому паперовому бою за багатство, що його називають комерцiйною справою. Коли сам вiн з усього свого багатства не зможе взяти нiчого в нове життя, то нехай хоч його друзi матимуть якусь користь. Це пароплавство буде знаком Тiмової вдячностi - коли вiн справдi одержить те, за що хоче дякувати їм.

Таксi зупинилось бiля шостого причалу. Троч iз Тiмом вийшли з нього й пiшли до контори ПГГ, де старий пан Денкер, власник пароплавства, на превелике їхнє здивування, трохи не кинувся їх обнiмати.

- Слово честi, дивний збiг, панове, - сказав вiн. - Я оце саме сушу собi голову, як продати моє пароплавство, а тут як iз неба падаєте ви й хочете купити його. Диво дивне, справдi!

Пан Денкер, напевне, так не дивувався б, якби вiн упiзнав шофера таксi, що чекав бiля причалу на Тiма й барона. Та, на щастя, пан Денкер того шофера не бачив. А хоч би й побачив, то навряд чи впiзнав би його - так само, як i Тiм.

А той шофер, сидячи в машинi, обережними пальцями обмацував свої вуса й час вiд часу поглядав у дзеркальце назад. Там, метрiв за сто вiд його машини, зупинилося ще одне таксi, але пасажир так i лишився сидiти в машинi.

Десь за годину барон iз Тiмом вийшли з пайової Денкерової контори, випивши там по три чарочки й уклавши так звану попередню угоду. Остаточна угода мала бути укладена другого дня.

Шофер у таксi вдавав, нiби спить. Троч, що був у доброму гуморi, сам вiдчинив собi дверцята. Тiм сiв у машину з другого боку. Аж тодi шофер буцiмто прокинувся. Вiн дуже добре вдав несподiвано розбудженого. Коли барон сказав йому їхати до готелю "Зима й лiто", вiн навiть заникався цiлком природно, вiдповiдаючи.