X. Внесок Бідді
У Янових батьків з’явилася нова служниця на ймення Бідді, канадка ірландського походження. Її бабуся – відома знахарка чи не на весь край. Втім, дехто вважав її відьмою, хоча насправді старенька була ревною католичкою. Дівчина перейняла чимало знань про трави від своєї бабусі. Одного дня, коли всі дорослі були на кладовищі на гробках, Бідді нарвала оберемок трав, сама всілась просто на землі, посадила дітей навколо і стала розповідати про відомі їй рослини:
– Це гілочка сассафраса – настоянку з його листя використовують для лікування хвороб шкіри. Котячу м’яту вживають при застуді. А це тсуга – хвойна рослина; з її кори добувають рожеву фарбу. До речі, зелену фарбу добувають із горіха.
![]()
Бідді так захопилась своїм уроком, що перейшла на забобони. Ян, звісно, вірив усьому, що казала дівчина:
– Якщо застрелиш ластівку, твоя корова даватиме криваве молоко. Через це Сем Вайт втратив свій прибутковий бізнес.
Блискавка ніколи не влучає у сарай, де звила гніздо ластівка.
Якщо на собі раптом помітиш черв’яка, це означає, що скоро тобі перепаде обновка. Мій зять стверджує, що кожного літа по ньому повзають черв’яки, і справді, щороку він отримує новий костюм. А от взимку черв’яки не повзають, і взимку він ніколи не отримує нового одягу.
Якщо надрізати воронячого язика навпіл, то ворона розмовлятиме голосом дівчини. Бабуся знала чоловіка, в якого був брат, і той мав вороненя з роздвоєним язиком. Так от, те вороненя згодом говорило достоту як дівчина!
А ще індіанці курять тютюн. Роблять вони це за допомогою люльки миру. Моя бабуся також часом потягує люльку. (І Ян зробив запис у своєму записничку: «Неодмінно слід спробувати курити люльку».)
Ян слухав Бідді, затамувавши подих, і намагався запам’ятати кожне слово. Він знав, що індіанці зналися на рослинах, тож хотів якомога більше довідатись про це. Хлопчик був такий вдячний Бідді за отримані знання, що навіть подумував розповісти їй, куди він зникає щосуботи після того, як нарубає дров.
Можливо, через тиждень-два Бідді й дізналась би про Янову хижку, та, мабуть, не судилося…
XI. Бальзам для легенів
Одного дня Ян гуляв із Бідді в гайку, що на краю міста. Дівчина зупинилась перед черемхою і мовила:
– Кора черемхи дуже корисна при хворобах легенів. Моя бабуся завжди має її вдома, тож, гадаю, і нам треба нею запастись.
Отже, вони запланували сходити за корою черемхи. Для того щоб добути корінь, дівчина взяла сокиру із ящика з інструментом Янового батька – такий сміливий вчинок Бідді не на жарт перелякав хлопчика.
Янова мама побачила сокиру в її руках і запитала, для чого Бідді взяла інструмент. Бідді з невинним обличчям збрехала, що сокира їй потрібна для того, щоб полагодити стовп для білизни. Це був перший не дуже гарний урок для Яна, одначе він його засвоїв. Згодом сокира таємничим чином зникла із татового ящика.
Бідді сказала, що йде до крамниці, а тим часом Ян вже чекав її за рогом.
– Не всяка кора черемхи лікувальна, – пояснювала дівчина. – Годиться лише та кора, котра знаходиться із сонячної сторони.
![]()
Вона вщерть набила кошик корою і повернулася з Яном додому. Там наповнила флягу подрібненою корою, залила водою і залишила настоюватись на тиждень. А через тиждень вода набула темно-коричневого кольору, стала гіркуватою на смак і мала досить дивний солодкавий аромат.
– Ця настоянка надзвичайно корисна, – сказала Бідді. – Нею бабуся поставила на ноги багатьох людей. Лікар Бад Елліс весь час кепкував з бабусі. Та одного разу його підкосила хвороба легенів. І у відчаї він звернувся до бабусі по допомогу. Та спершу його навіть на поріг не пустила. Одначе лікар був такий хворий, що бабуня його пожаліла і дала бальзам для легенів. Через півроку лікар повністю одужав.
Через якийсь час настоянка була готова. Бідді казала Янові, що в неї страшенно болять легені й час од часу випивала настоянки. І треба ж було такому статись, Янова мама випадково побачила Бідді під дією «диво»-настоянки. Наступного дня дівчина вже не працювала у них.
Хай там як, а Ян на все життя запам’ятав, що кора черемхи вельми лікувальна, і це визнав навіть їхній сімейний лікар.
Якось Ян помітив на березі річки порожні мушлі прісноводної мідії. Навколо груди мушель виднілися дивні сліди. І слідів було так багато, що хлопчик довго не міг знайти бодай один чіткий відбиток. Та одного дня Янові вдалося побачити коричневу тварину, котра поїдала прісноводних молюсків. Вона пірнула у воду, щойно зачула його кроки, і попливла геть. Це була ондатра. Ян бачив її чучело крізь віконце крамниці.
Щодня блукаючи лісом, Ян збирав усілякі дивовижі, що їх він зносив до своєї хижки. Скоро в будиночку й стати ніде було через величезну кількість мушель, гілочок та камінчиків.
А одного дня з’ясувалось, що Ян – не єдиний мешканець у хижі. Було це так: хлопчикові раптом спало на думку, що в його оселі бракує коминка. Тоді б він міг розпалити вогонь, сидіти й грітися і милуватися вогнем холодної пори року, як раптом Ян помітив біля стіни якусь істоту. Хлопчик завмер. Маленька симпатична лісова миша дивилась на нього своїми очицями-намистинками. Спершу вона також завмерла в очікуванні, а потім стала квапливо вмиватися лапками. Ян потягнувся було за луком і стрілами, але тваринка вмить шугнула в шпарку. Тоді Ян спересердя став випускати стріли з лука. Одна стріла влучила в колоду й рикошетом відлетіла прямісінько хлопчикові в щоку. Ян із ойканням тер щоку і картав себе за те, що намагався вбити лісову істоту. Відтоді він не зачіпав мишу, навпаки, він з нею подружився і ділив їжу не лише з новою подружкою, а й з її численним сімейством.
Розповідь Бідді про люльку миру не давала Янові спокою. Хлопчик ніколи не курив, однак був певний, що має обов’язково цьому навчитися. Тож він зібрав тютюн і висушив його.
Тепер залишалось лише виготовити люльку миру. Він не мав червоного пісковику, щоб це зробити, однак хлопчик не засмучувався і вирішив, що непогана люлька вийде і з червоної глини. Він зробив грубу заготовку за допомогою ножа й намагався ним же просвердлити отвір, як раптом згадав, що в одній книжці було написано про індіанський спосіб просвердлювання дірок за допомогою смичкового дриля і мокрого піску.
Один з його однокласників, син теслі, бачив, як батько виготовляє дриль. Хлопчик охоче поділився знаннями з Яном. Згодом завдяки цьому пристрою Ян просвердлив не один отвір.
Щосуботи Ян змінював ненависний паперовий комірець на яскраве індіанське розфарбування. Він був маленьким мрійником. І тут, у хижці, він забував про всі проблеми, що чигали на нього вдома. Тут він був королем у власному королівстві. І, здавалося, ніщо не могло зруйнувати його щастя.
![]()
XII. Криза
У школі Ян вважався зразковим учнем. Та одного разу він розмалював класну дошку кумедними карикатурами на директора, для якого він був улюбленим учнем. Карикатури, варто зауважити, були досить дотепними, але дошкульними.
Директор, аби знайти винуватця, в присутності всієї школи почав допитувати найгіршого в класі учня, якого підозрював у скоєному. Хлопчик спробував було відмовлятися, але від його невпевненого тону директор ще більше впевнився в його провині. Директор потягнувся було за різкою, хлопчик заголосив, аж раптом вийшов Ян і сказав:
– Це я розмалював дошку.
Ох і розлютився директор! Він схопив Яна за комір, а потім на очах у всієї школи бив його різкою. Учні горланили: «Ганьба», а Ян навіть не зойкнув під час екзекуції.
