У житті сенгерців різні маленькі зборища відігравали таку саму роль, як клуб чи театр у житті містян. Привід не мав значення: хрестини, весілля, похорон, закладення фундаменту чи закінчення будування будинку, приїзд чи від’їзд, покупка нової збруї чи віялки. У цих заходах мешканці Сенгера брали активну участь.
Надвечір до лісу потягнулось три процесії: одна складалася з усіх членів родини Бернсів; друга – від Рафтенів (господарі й наймити); третя – від Калеба: Саріанна та більшість Бойлів. Усі несли повні кошики.
Гостей розсадили на зеленому березі загати. Калеб і Сем командували святом. Почалися змагання з бігу. Першість дісталася Яну, а друге місце посів міський хлопчик. Наступним етапом була стрільба по мішені та «полювання на оленя». В цьому виді загань Ян не міг брати участь через поранену руку. Але Рафтен наполіг на тому, щоб Ян зміряв висоту дерева, не видираючись на нього, і був страшенно задоволений, коли обчислення виявились точними. Щоправда, це не входило до програми змагань.
– Бачиш, Семе, що значить грамота! – не переставав захоплюватися фермер. – І коли ти до такого доростеш? Молодець, Яне! Зараз я чимось тебе порадую.
Рафтен витяг із кишені гаманець і простягнув Яну п’ять доларів – встановлену громадою премію за вбиту рись. І додав:
– Це від общини за вбиту рись. А якщо підтвердиться, що вона, а не Турок, душила овець, то від себе я додам ще. – І згодом таки це підтвердилося. Так Ян заробив справжній статок. Таких грошей він ніколи не мав у житті.
Потім індіанці розійшлися по своїх тіпі. Калеб вкопав у землю стовп, до якого був прибитий новий дерев’яний щит, обтягнутий шкірою і зверху прикритий тканиною.
Гості повсідались навколо стовпа. По один бік від нього постелили шкури єнота та рисі, а по другий стояли чучела сов.
Пролунав барабанний бій, двері тіпі рвучко розчахнулись, і сенгерські індіанці в повному бойовому розфарбуванні з голосними вигуками повискакували надвір. Вони пританцьовували в такт з барабаном, на якому вигравав Чорний Яструб, тричі обійшли навколо стовпа. Барабан замовк, і всі індіанці повсідались попереду гостей.
![]()
Підвівся Великий Дятел:
– Великі Вожді! Маленькі Вожді! Воїни сенгерських індіанців! Трапились події, що забрали у вашого народу благородного Найголовнішого Вождя. Ніколи не буде тут іншого, рівного йому. Та ви тут зібрались для того, щоб обрати нового Вождя. Ми довго змагались, та не дійшли згоди. Ми влаштували великий похід, після якого дещо прояснилось. Сьогодні ми повинні вирішити, хто стане новим Вождем.
Під голосні вигуки лунає барабанний бій.
– Звичайно, кожен має свій хист, та хто в нашому племені найперший бігун? Маленький Бобер! – знову пролунали вигуки і барабанний бій.
– Це мій барабан, мамо, – прошепотів Гай, забуваючи плеснути в долоні.
– Хто краще за всіх вистежує звіра та лазить по деревах? Ну звісно, Маленький Бобер! – знову лунають гучні вигуки і барабанний бій.
– А скажіть, хто з нас може покласти на лопатки будь-кого з племені? Маленький Бобер!
– А я завжди можу побороти Чарльза, – нашіптує Гай своїй матері.
– Хто витримав випробування характеру на могилі Гарні? Знову ж таки Маленький Бобер!
– Ой, а як він тремтів од страху при цьому! – знов шепоче Гай.
– А хто влучив сові просто в серце? Хто вдало завершив полювання на єнота? Хто в боротьбі сам на сам переміг рись? Маленький Бобер!
– Мамо, а ти знаєш, що він і досі не вбив жодного бабака?
– У кого найбільша кількість гранд ку та скальпів?
– Ти забув згадати про його освіченість! – вставляє Рафтен, але Сем пропустив ці слова повз вуха.
– У кого найбільше скальпів? – твердим голосом повторює Сем. – Ось скальп, здобутий у бою з лютим ворогом.
Дятел показує всім скальп, і Шаман прив’язує його до щита, прибитого на стовпі.
– Ось другий. Його відібрано у Головного Вождя ворожого племені.
Калеб чіпляє на щит і цей.
– Ось третій – від Другого Вождя ворожого племені.
Калеб прив’язує третій.
– Ось четвертий – від Великого Головного Вождя сенгерців, п’ятий – від Головного Вождя бойлерів, і ще один, здобутий у великій битві. Шість скальпів від шести уславлених воїнів! І все це справа рук Маленького Бобра. А ще він художник, поет і вправний кухар.
Тільки він, Маленький Бобер, достойний бути головним Вождем. Що скажуть інші?
Всі в один голос закричали:
– Маленький Бобер!
– Ніхто не має заперечень?
– Я, – почав було Гай.
– Якщо так, то нехай відбудеться двобій між тобою і Вождем.
Гай відмовився від слова, а мамі прошепотів:
– Коли б це був Чарльз, я б йому показав!
![]()
Калеб зняв полотно, яким був накритий щит. Усі побачили зображення тотема сенгерських ндіанців – бізона, а над ним красувався бобер – тотем нового Вождя. Потім він розв’язав згорток, що весь час лежав біля стовпа, і витяг розкішну індіанську сорочку з темно-жовтої буйволячої шкіри, штани та пару мокасинів, обшитих бахромою, гаптованих бісером і розмальованих яскравими фарбами, над якими майстерно попрацювали руки Саріанни. Новий Вождь швиденько перевдягнувся. До його бойового убору вже були причеплені пера, що розповідали про всі його останні перемоги. Щасливий і гордий, Маленький Бобер виступив уперед. Калеб подивився на нього з батьківською гордістю і сказав:
![]()
– Я знав, що ти молодчина ще тієї ночі, коли ти наважився йти на могилу Гарні. І знову переконався в цьому, коли ти пройшов через Довге Болото. Віднині, Яне, ти пройдеш скрізь, де тільки може пройти людська нога.
У ту мить Ян почувався найщасливішим у світі. Тепер він був справжнім дослідником природи. Ян хотів щось сказати у відповідь на ці теплі слова, але від почуттів, що переповнювали його, в нього відібрало мову.
– Хай живе Великий Воєнний Вождь! – підоспів на поміч другові Сем.
Коли галас ущух, жінки почали розкладати частування із кошиків. Рафтен, якому дуже сподобалась синова промова, знову поклявся вивчити Сема на адвоката. Та коли загальна розмова на мить урвалась, Рафтен суворо промовив:
– Що ж, хлопці, закінчилися ваші канікули. Завтра зранку обов’язково нагодуйте свиней.
![]()
