Хлопці не забарились із виборами, та справа знову зайшла у глухий кут – Маленький Бобер зняв свою кандидатуру. За Дятла було подано три голоси, за Чорного Яструба – чотири, за Гая – один (його власний) голос. Сенгерців не задовольнили такі результати голосування.
– Давайте зачекаємо на результати Великого походу, – тоді й визначимо Вождя, – мудро запропонував Маленький Бобер.
Калеб обіцяв їм влаштувати триденний похід на Довге Болото. Це була дика місцевість завширшки десять миль і завдовжки тридцять, що лежала у дванадцяти милях на північ від Сенгера. Багнисті місця подекуди перемежалися тут зі скелястими пагорбами, що нагадували архіпелаг острівців. Вони були вкриті неродючими землями й лісом, який дуже постраждав від недавньої пожежі.
Ходили чутки, що там водяться олені та рисі. Взимку траплялися вовки. На болоті жили лисиці, зайці й тетеруки. У річках водилися бобри та видри.
Влітку тут неможливо було навіть пройти, із болота виступали тільки довгі прогалини, по яких узимку вивозили зрубаний ліс. І в цю місцевість сенгерські індіанці збиралися навідатись під керівництвом Шамана.
Нарешті настав день походу.
На зорі гучно пролунав барабанний бій – то Ян сповіщав про настання нового дня.
О сьомій ранку індіанці виступили в похід. За три години вони вже дістались дикої місцевості. Тут хлопці побачили лише скелясті острівці, обвуглені дерева та пні.
![]()
Де-не-де лиш зеленіли молоді тополі та тремтливі осики.
Індіанці залюбки тут зробили б привал, та Шаман їх зупинив:
– Привал зробимо, коли знайдемо воду.
Через милю знайшлася підходяща галявка.
– Привал! – скомандував Шаман.
Індіанці миттю взялися до роботи. Сем наносив дров для багаття, Чорний Яструб із Сойкою пішли по воду.
![]()
Маленького Бобра трохи засмутило, що Шаман запалив вогонь сірником. Йому дуже хотілось, щоб все було, як в індіанців.
Чорний Яструб і Сойка повернулися з двома відрами брудної болотної води.
– Іншої немає, – знизали вони плечима.
– Яне, йди і покажи, як треба добувати чисту воду, – сказав Калеб.
Другий Сенгерський Вождь взяв сокиру, швиденько змайстрував дерев’яний заступ, пішов до бо-• лота і на відстані футів зо двадцять від драговини почав копати яму в піщаному ґрунті. Каламутна вода з усіх боків просочувалась в неї. Сойка глузливо кинув:
– І чим твоя вода відрізняється від нашої?
Бобер продовжував копати, аж поки в ямі не назбиралось води на цілий фут. Тоді він взяв відро й вичерпав воду до дна. Яма наповнилась удруге, Ян знову її вичерпав. Невдовзі він набрав повне відро холодної прозорої води.
Снідали хлібом і м’ясом та запивали чаєм. Після сніданку Калеб сказав:
– Якщо ви не знаєте, куди йти, то похід не вдасться. Треба скласти план і йти без провідника назустріч пригодам. У нас доволі багато людей, тож пропоную розділитись. Така гучна компанія тільки переполошить усіх звірів довкруж. Я залишусь на бівуаку й готуватимусь до ночівлі.
Хлопці розділились таким чином: Сем ішов із Гаєм, Ян – із Баранцем, Веслі – із Чарльзом, а Сойка був без пари, тож він вирішив залишитися з Калебом.
– На північний захід від тимчасового бівуаку є річка Боброва, яка впадає в Чорну річку. Завдання номер один – розшукати її. Це найширша річка на Болоті, тож ви її легко впізнаєте. Якщо будете йти на північ, потрапите на рівнину, по якій протікає потічок. Там стоїть бівуак одного індіанського племені. На північному сході має бути ділянка вцілілого від пожежі соснового лісу – там водяться олені. Усі ці місця знаходяться приблизно за десять миль від нашого бівуаку. Ідіть у розвідку – і розкажете мені про свої пригоди. Як не знаєте, кому куди йти, тягніть соломинки.
![]()
Так хлопці і вчинили. Яну випало шукати ліс (він, щоправда, сподівався потрапити до індіанців). Сем мав дійти до річки, а Веслі випав індіанський табір. Калеб дав кожному з них по кілька сірників.
– Чекаю всіх вас тут, на бівуаку. Надвечір, аби ви не заблукали, я розкладу багаття. Ідіть за сонцем і не звертайте зі свого напрямку. Як зіб’єтесь зі шляху, розкладіть два димових багаття – хтось із нас вас знайде. Та не забувайте час від часу покрикувати, – напучував Шаман.
Об одинадцятій хлопці вже були готові до походу. Чорний Яструб запропонував:
– Нехай перший, хто виконає завдання, отримає гранд ку.
– А ще прихопіть їжу та ковдри, – порадив Шаман. – Імовірно, комусь доведеться десь заночувати.
Янові дуже хотілось піти із Семом, та правила є правила. Більше того, Баранець був непоганий хлопець, хіба що дуже повільний.
Досить скоро вони досягли болота. Там усе поросло мохом. Хлопці по коліна провалювались у м’який мох, під яким чвакала вода. Тож вони одразу ж помочили ноги. Ян вирізав собі й Баранцю по великій тичці, але ця дорога не додавала Баранцеві оптимізму. Через кілька годин йому вже страх як хотілось повернутися на бівуак, та Маленький Бобер взяв його на кпини, і той погодився йти далі.
Незабаром вони добрели до потічка, берегами якого булькотіла дивна жовто-червона піна. Потічок був глибокий – Ян не зміг тичкою дістати дна, тож хлопці відмовились від ідеї перебрести його. Хлопці пішли далі й скоро побачили повалене дерево, яке з’єднувало обидва береги. Припікало сонце, і Баранця дуже мучила спрага, тож щойно побачивши якусь калюжу, він одразу ж пожадливо припадав до неї устами.
– Послухай, Баранцю. Якщо ти питимеш брудну воду, то захворієш! – застеріг Ян, та Баранець тільки скаржився на нестерпну спрагу. Ніякі вмовляння не діяли. Через кілька годин Баранець так стомився, що відмовився йти далі. Тоді Ян знайшов сухий острівець, назбирав хмизу для багаття, але виявилось, що всі їхні сірники геть розмокли, поки вони бродили по болоту. Баранець страшенно перелякався, що їм доведеться тут заночувати і неможливо навіть розвести багаття.
– Не переживай, ми скористаємось старовинним індіанським способом розведення багаття, – заспокоїв його Маленький Бобер. І за кілька хвилин він швидко добув вогонь тертям. Пітер був дуже вражений, адже ніколи досі він не бачив подібного.
Напившись чаю та трохи перекусивши, Пітер уже не почувався таким кволим.
– Ми подолали не менше шести миль, – сказав Вождь. – Скоро має бути ліс. Звісно, якщо він тут є. І вони знову побрели болотом.
– А як ми заблукаємо, і нас ніколи не знайдуть? – питав переляканий Пітер, який дуже боявся, що вони так далеко відійшли від бівуаку.
– Не переймайся, ми тут не заблудимось! – вже почав дратуватись Ян. – А як заблудимось, то й що? Треба йти на північ або на південь, і невдовзі ми обов’язково вийдемо на людей.
За годину вони натрапили на височенне дерево. Ян видерся на самісіньку верхівку, аби оглянути місцевість. Болото простягалось далеко-далеко, а за ним виднілась густа зелень, мабуть, той ліс, який вони шукали.
– Піте, залазь сюди! Тут така краса! – радісно вигукнув Ян. – Тут справді є на що поглянути!
– Якщо то не моє подвір’я, то нічого туди дивитися! – лише буркнув на те Пітер.
Ян щасливий спустився на землю.
– Ми майже прийшли! – вигукнув він. – Вже видніється сосновий ліс!
– І скільки ж до нього?
– Дві-три милі.
– Ти весь час так кажеш.
– Але ж його вже видно! А ще там є вода.
За півгодини вони підійшли до води. Це був глибокий, прозорий і тихий струмок. Раптом Яна осяйнула думка.
– Калеб казав, що на болоті є лише один великий струмок – це ж Боброва річка!
Річка була досить широка, тож довелося Яну роздягнутися, скрутити одяг, перекинути його на протилежний берег і самому переплисти туди. Пітер мусив зробити те саме, щоби не залишитись самому.
