– Ставлю свій скальп проти твого, що я визначу висоту цього дерева, не видираючись на нього, і набагато точніше за твоє око, – сказав Маленький Бобер.
![]()
– Ні, я не хочу закладатись на скальп. Давай краще на те, кому мити посуд.
– Гаразд. То скільки, по-твоєму, до верхівки цього дерева?
– Візьмемо краще не верхівку, бо до неї ми все одно не дістанемось, щоб перевірити, а хоча б отой сучок, – запропонував Чорний Яструб. – Дятле, будь суддею.
– Ні, я теж хочу взяти участь. Другий митиме посуд наступного разу.
Чорний Яструб уважно придивився до сучка і записав свою думку: тридцять вісім футів.
Сем сказав:
– Чорний Яструбе, треба кілком позначити, від якого саме місця під деревом ти мірятимеш, – земля нерівна.
Чорний Яструб пішов вбивати кілок і мимоволі дав Дятлу те, чого той хотів – масштаб. Сем знав, що на зріст Чорний Яструб трохи вищий п’яти футів. Порівнявши з ним висоту дерева до позначки, він написав – тридцять п’ять футів.
Тепер настала черга Яна зробити свої підрахунки, користуючись, за його висловом, «знаннями білої людини». Він вирізав десятифутову палицю і, відійшовши кроків на двадцять від дерева та вибравши більш-менш рівну площинку, вбив її прямовисно. Потім відійшов ще далі й ліг на землю так, що його око було на одному рівні зі сподом дерева й на одній лінії з кінцем палиці та визначеним сучком. Це місце він позначив кілком. Потім почав виміряти. Від кілка до палиці – тридцять один фут. Від цього ж кілка до кілка під деревом – вісімдесят сім футів.
– Десятифутова палиця перетинає лінію на тридцять першому футі. Отже, тридцять один так відноситься до десяти, як вісімдесят сім до висоти дерева. Значить, висота дерева дорівнює двадцяти восьми футам.
Один із хлопців поліз на дерево й перевірив. До сучка було двадцять дев’ять футів. Переміг Ян.
– Тепер, шановні майстри вгадувати на око, чи не хочете спробувати ще разочок? Я навіть дам вам фору. Якщо помилитесь у межах десяти футів – перемога за вами. Я ж беруся вгадати з точністю до двох футів. Іде?
– Іде. Вибирай дерево.
– Цього разу буде не дерево, а відстань від кілка Н до кущика Д за нашою загатою (мал. на с. 321). Пишіть свої здогади, а тоді я покажу вам ще один фокус.
Сем подивився уважно і написав – сорок футів. У Веслі вийшло сорок п’ять.
– Тепер і я пристану до вас. Я вам усім втру носа! – зневажливо вигукнув Гай і написав – п’ятдесят футів!
– Давайте змагатись на скальпи, – запропонував Чарльз, але всі визнали, що для скальпа немає достатньої причини. Залишили старе покарання – миття посуду. Решта хлопців теж приєднались до гри й написали числа, більш-менш близькі до чисел свого вождя: сорок чотири, сорок шість та сорок дев’ять футів.
![]()
– А тепер визначимо точно, – спокійно і впевнено сказав Маленький Бобер.
Він взяв три рівних палички абсолютно однакової довжини і збив їх у трикутник дерев’яними цвяшками. Цей трикутник (АБВ) він поклав на березі так, щоб сторона АБ була на одній лінії з кущиком Д, і вбив три кілки в тих місцях, де на землі лишилися сліди дерев’яних цвяшків. Потім Ян пересунув трикутник на інше місце (ГЕК) так, щоб сторона ГК була на одній лінії з АВ, а КЕ – на одній лінії з Д. У нього вийшов рівнобедрений трикутник АДК, висота якого (ДН) повинна дорівнювати семи восьмим його основи (АК). Основа мала сімдесят футів. Сім восьмих від сімдесяти дорівнює шістдесят один з чвертю фута. Ширина загати, яку вони виміряли шпагатом, становила шістдесят футів.
Ян і цього разу визначив найточніше. Але Гай стояв на тому, що він помилився не більше ніж на дозволені десять футів. З цим, нарешті, погодились, і двоє переможців були звільнені від миття посуду. Яструбине Око вихвалявся так, що всім страшенно набрид. Він іще ніколи не вгадував з такою точністю, і після цього успіху всі подальші помилки його вже ніскільки не турбували.
![]()
Сем цікавився «знаннями білої людини» заради Яна, а от Чорного Яструба явно вразила наукова підкладка цієї гри.
– Маленький Бобре, – сказав він, – я тобі дам ще одне завдання. Чи зможеш ти визначити відстань між отими двома деревами, не переходячи на той бік загати?
– Чом би й ні? – відповів Ян. – Це зовсім легко.
Він вирізав три палички довжиною шість, вісім та десять футів і збив із них трикутник.
– Якщо співвідношення сторін становить шість на вісім і на десять, завжди виходить прямокутний трикутник, – пояснив Ян, – це знають усі.
Потім він поклав трикутник на березі так, щоб сторона АБ збігалася з внутрішнім боком першого дерева, а сторона БВ була паралельною лінії, що з’єднує дерева. В точках Б і В він вбив по кілку й продовжив лінію БВ до К. Потім пересунув по цій лінії трикутник так, що сторона ЕЛпоказувала на Д, а сторона ЕК була продовженням БВ. Тоді відстань ГД дорівнювала довжині лінії ВЕ, яку легко було перевірити. І знову шпагат показав, що Ян був дуже близький до істини.
![]()
«Знання білої людини» давалися йому легко, і він готовий був передати їх решті індіанців, але ті вирішили, що від цього «надто відгонить школою». Все ж таки вони присудили йому ку за такі дотепні підрахунки, та коли про це дізнався Рафтен, його подиву не було меж, і він у захваті вигукнув:
– Дивіться, те, що він робить, дивовижно!
Фермер не заспокоївся, поки замість ку не добився для Яна гранд ку.
– Послухай, Бобре, – під’юджував Дятел, – якщо в мого собаки відбиток передньої лапи має три з половиною дюйми в довжину й три дюйми в ширину, то чи можеш ти сказати, якого кольору в нього кінчик хвоста?
– Білого, – не вагаючись відповів Ян. – Собаки таких розмірів зазвичай руді, а в рудого собаки на кінчику хвоста завжди є білі волоски.
– А в мого собаки їх немає, бо йому відрубали хвоста ще в дитинстві.
XXIX. Довге Болото
Та не все так гладко було між двома кланами. Чорний Яструб усе не міг заспокоїтись, що кволий, молодший за нього хлопчина поклав його, здорованя, на лопатки. Через декілька днів після перемир’я Чорний Яструб запропонував Маленькому Бобру дружнє змагання на скальпи.
– Тільки без кулаків! – вимагав Маленький Бобер, і вже наступної миті здоровань-суперник лежав долі. – Як кому ще закортить зі мною змагатись – звертайтесь, – сказав Ян, з гордістю вимахуючи другим скальпом, відвойованим у супротивника.
І тут, на превеликий подив усіх, виклик Маленького Бобра прийняв Сойка, хлопчик з міста.
За мить Ян уже лежав на землі. Тепер він мав рівного суперника.
Відбулась ще одна битва між Маленьким Бобром і Сойкою, і цього разу перемогу здобув Маленький Бобер.
– Ще раз! – закричав Чорний Яструб. – Поки що нічия.
Воїни зійшлися знову, і знову Ян легко поклав його на лопатки.
– Хай живе Маленький Бобер!
![]()
У Яновій колекції було вже чотири скальпи. Сем по-дружньому поплескав його по плечу, а Сойка хутко витяг з кишені люстерко та гребінець і почав розчісувати волосся.
Питання про Верховного Вождя так і не вирішилось. Коли про це дізнався Шаман, то він знову запропонував:
– Якщо не можете дійти згоди в якомусь питанні, то проведіть вибори.
