(Отдает чарку.)
Гнат
(подносит Назару; тот отказьiвается знаком)
Не хочеш – як хочеш. А менi здається, що i на свiтi нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарцi горiлки. Чарка, друга – i чорта у воду. Так, Катерино?
Хозяйка
Як кому iншому, то й кварта не поможе.
Гнат
(Назару)
А ти справдi не будеш пить?
Назар
Не буду.
Гнат
Вольному воля, а спасеному рай. За твоє здоров'я! (Выпивает.)
Праведно спiвається в тiй пiiнi, що каже: коли б мужику не жiнка, не знав би вiн скуки, коли б не горiлка, де дiвать би муки? Так у горiлку її, прокляту, у горiлку! Розумний чоловiк тебе видумав, так! (К Назару.) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годi вже. (Наливает.) Чи їтямки тобi, як ми втiкали з Братського на Запорожжя та на дорозi зустрiли одну чорнобривеньку i ти чуiь-чуть був не промiняв запорозької волi на
її чорнi брови? Бач, ти забув; а я так все запрошедше знаю, та й що буде, одгадаю.
Стеха
(вбегает второпях)
Ох, моя матiнко, як утомилась! Шуточки? Оббiгала усi усюди!
(Осматриваясь.) Ах, боже мiй! я i не бачу. Добривечiр вам! От вже й не думала, й не пдала! Спасибi, спасибi! Не погнушались наших слобiдських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигиринi.
Гнат
Та у вас ще краще.
Стеха
Годi-бо вам смiяться.
Хозяйка
Чи прийде ж хто?
Стеха
Як же? Усi прийдуть.
(Гнат берет за руку хозяйку й отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.)
Гнат
(к хозяйке)
У мене щось голова розболiлась; пiду подивлюсь, який мiсяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, i забули. Збiгай лишень. Без його i гульня не гульня.
Хозяйка
Стехо! Ти звала Кирика?
Стеха
Моя матiночко! I забула. Я зараз збiгаю.
Гнат
Вп'ять де-небудь застрянеш.,. Збiгай лучче сама.
Хозяйка
Добре.
(Хозяйка й Гнат уходят.)
Назар
(берет за руку Стеху)
У мене є просьба до тебе, Стехо.
Стеха
Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночцi, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тiльки не те вже, що перше було. Адже ви самi знаєте, що незабаром зробилось.
Назар
Се не помiшає; менi тiльки одно словечко сказати. (Дает ей червонец.)
На тобi; ще й плахта буде, коли услужиш.
Стеха
(принимает червонец)
Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цiлiсiньку нiч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Нi, таки на своєму поставив старий сатана.
Назар
Так ти зробиш? Дожидати?
Стеха
Зроблю, зроблю, тiльки…
Назар
Не бiйсь! Бiльш копи лиха не буде. А коли хочеш, так i ти з нами. Ну лишень, чкурнем.
Стеха
Куди з вами?
Назар
Туди, де лучче жити, де будеш ти панiєю, а не ключницею: чи второпала?
Стеха
Глядiть, чи не дурите ви мене? I справдi думають, що як вони багатi, так усе i їх.
Гнат
(за сценой)
Катре, Катре! А погляди, що се на мiсяцi?
Голос хозяйки
Хiба не знаєте? Брат брата на вила пiдняв.
Гнат
Як же се? Далебi, я не чув.
Хозяйка
Нехай у хатi розкажу, я змерзла.
(В продолжение зтого разговора Назар об'ьясняется со Стехой знаками й шопотом. Стеха делает утверди-тельний знак, и отходит. Входят Гнат й хозяйка.)
Стеха
А хiба ж ви сього не знаєте?
Гнат
Або забув, або i зовсiм не знав; не, згадаю.
Стеха
Так ось бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на Великдень, коли ще добрi люди на утренi стояли, пiшов пiдкинуть волам сiна, та замiсть сiна проткнув вилами свого меншого брата: так їх бог так i поставив укупцi на мiсяцi, на вид усьому хрещеному миру, щоб бачили, що i скотинi грiх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то шо людям.
Хозяйка
(насмешливо)
Ач як мудро прочитала!
Гнат
Чудо-не дiвка! Розумна i красива.
(Обнимает Стеху.)
Стеха
(притворно)
Що се, якi справдi безстиднi оцi городськi козаки! Усе б їм знущаться над нами та й тiльки. (Гнат це-лует ее). Ну! от iще видумали що! Неначе се звичайно! Пустiть, далебi закричу.
(С шумом входят козаки й девушки.)
В толпе
Ай да Стеха! От моторна, i тут успiла. А старий Кичатий!..
Стеха
(вырываясь)
Ну, що? Поживились? Не бiйсь, таки не довелось поцiлувати. Хто там горло дере, що успiла? Вони тiльки так, нiчого не зробили.
Гнат
(к козакам)
Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?
Голоса
I кобзар i музики
Гнат
А останнє: випить i закусити?
Голоса
Як без сього? Усе є.
Гнат
А, та й бравiї ж молодцi! Що твої чигиринцiї (К девушкам.) Котора ж iз вас пiде зо мною танцювати?
Голоса
Пропустiть, пропустiть – музяки йдуть.
(Входят музикантьi-жиды. Впереди слепой старик с кобзою. Девушки й козаки в беспорядке расступают-ся. В продолжение суматохи Назар разговариваеi с Гнатом.)
Гнат
Будь-бо веселiший, не показуй виду. Стеха зумiє одкараскаться од них, тiльки нам з тобою треба попереду утiкати. Я, пожалуй, хоч i зараз пiду, а ти зостанься тут поки – так, для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а мерщiй в корчму: я там буду.
Назар
Добре, тiльки i ти проворнiше.
Гнат
За мене не бiйсь Дивись, старiї знакомiй! Кузьма, яким се побитом тут опинились?
Один из козаков
З хуторiв до церкви, а вечорницi по духу чуємо.
Гнат
Мододцi? А ви, жидова, як сюди зайшли?
Жид
А так, шляхом. У Чигиринi нема заробiтку, а ми прочули що у пана Кичатого весiлля буде, так i ири-йшли сюди.
Гнат
(в сторону)
Жидiвське ухо! (Громко.) А нуте ж! Учистьте запорозького козачка.
(К, козакам.) А з вас хто бойчiший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжi! (Тихо Назару.) Годi, не дурiй. Я ж кажу, усе буде добре.
Назар
Чи буде, чи нi, тiльки здiлай милость, не бався тут, iди швидше.
Гнат
Поспiємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь паскав, таким сумним: все зiпсуєш. Подивимся козачка та й годi.
(Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканти заиграли.
Один козак в ы скакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат й Назар любуются.)
Гнат
Ай да молодець! От жвавий! Що твiй запорожець! (Танец кончается.) Ну, веселiтеся ж, люди добрi, гуляйте, хлопцi, а нам уже годi, пора їхать: до Чигирина не близько, а до свiту треба буть там. Прощайте, козаки? Прощайте, дiвчата! Прощай, хазяйко! А де ж та… Кичатого? (Стеха прячется между козаками. Гнат. поймав ее, целует.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!
Стеха
(вирываясь)
Ай-ай-ай! Закричу, їй же то богу, закричу.
(Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.)
Стеха
(охорашиваясь)
Що за народ такий сi козаки! Усе б їм цiлуваться. Неначе й домоглось.
(К. хозяйке.) Тiтко, тiтко! А нумо ми з тобою.
(Пляшет й поет.)
Через гору пiду,
Скриюсь за горою…
На бiду,
Де пiду,
Козаки за мною.
Той почне говорить,
Той сережки сулить,
Кого знаю,
Привiтаю,
Хто сережки дарить.
Ох, сережки мої,
Мої золотiї!
Сердiтеся,
Дивiтеся,
Вороги лихiї!
Хозяйка (вырываясь)
Ох, мої зозуленьки! По старостi лiт менi б i не подоб ало.
(Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, й, вертясь, приплясьiвает.)
Хозяйка
Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи нi?
Стеха
(пляшет й поет)
Тра-ла-ла, тра-ла-ла,
На базарi була,
Черевички купила,
Три червiнцi дала,
А четвертий пропила
I музику найняла.
Що ж ви, родимець би вас вбив! тiльки дурно грошi берете? Кусок би вам сала, а не грошей. (В толпе хохот.) А де ж наш Кирик? Сюди його! Вiн один лучче усiх цих голодранцiв. (Вьiходит кобзарь.) Ось вiн, мiй голубчик. Ну лишень, яку-небудь пiсеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цiлу нiч не заснулось.
Кобзарь
Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пiсеньку, що любиш.
Голоса
Казку! Казку!
Другие
Нi, пiсню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первьiе голоса
(и с ними Стеха паче всех)
Натанцюєтесь iще, поки до третiх.
Стеха
До пiвнiв ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тiтко?
Хозяйка
Звiсно, казку, поки ще не так пiзно; а опiсля i слухать страшно буде.
Кобзарь
Коли казку, так казку; менi все одно.
В толпе
Перещебетала-таки цокотуха.
Другой голос
Ач яка!
Стеха
А що, га? Таки перещебетала!
(Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.)
Стеха
(подносит кобзарю рюмку вина)
Випий, дiдусю, для смiлостi.
Кобзарь
(випивши)
Спасибi тобi, дiвко! (Прокашлявшись.) Слухать -що їсти, в горшку не бовтати, усiв не марати, слов не пропускать, другим не мiшать.
(Обший легкий шопот й смех.)
Стеха
Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос
Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собi.
Д ругой
А то виженем.
Стеха
А хто б посмiвi Сотник вас усiх перевiшає.
Голос
Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на однiй осичинi не повiсили тебе з сотником.
