(Обнимаются й целуются.)
Назар
О, моя радiсть, мiй сон чарiвний! Не журись, серденько. Скоро ми полетимо так, що не дожене нас i вiтер. А нiч-то, нiч! Неначе празникує наше щастя. Тиха, свiтла, як твої яснi очi. Ти не боїшся? Побудь тут одна. Я пiду подивлюсь на дорогу.
Галя
Нi, не боюсь.
Назар
Чого ж ти знов зажурилась?
Галя
Так, нiчого. Я згадала покiйницю няньку. Вона менi розказувала, що в сiй корчмi давно який-то запорозький старшина ночував, а на другий день найшли його в Тясминi; i що тут Богдан зустрiчав сина свого Тимофiя, як козаки везли його з Молдавiї, покритого червоною китайкою; i що тут запорожцi вирiзали жидiв. З тiєї години нiхто в їй не жив: усе нiччю ходять мертвi жиди… Ух, як страшно тут!
Назар
Тобi твоя нянька бог зна чого наговорила.
Галя
Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходiм обоє. Менi важко i на мiнуточку розрiзниться з тобою.
Назар
Я не пiду… Ти не змерзла?
Галя
Нi, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног й целует.) О, моя мила шапка! Надiнь її: i ти замерз.
Назар
Надiнь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькiй шапцi. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!. Чорнi уси, шаблю дамаську, пiстоль за пояс – i козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мiй чорнобривий!
Галя
(надевает ему шапку)
Отак краще! Постiй, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весiллi бува у молодого?
Назар
Се ти ще й завтра зробиш…
Галя
Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою i хустку, що для тебе вишивала. (В ы нимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и по-дает Назару) Що, хороший? Я сама вишивала i грошi на шовк сама заробляла.
Назар
Спасибi, серце моє.
Галя
Чи не заспiвать оце пiсню про хусточку, що я в Чигринi у дядини чула?
Назар
Коли весела, заспiвай.
Галя
Нi, не весела, та менi сидiть уже остигло. Слухай же.
(Выходит на край сценьї.)
(Назар стоит задумавшись.)
Галя
Чого ж ти зажурився? То не треба було б i спiвать.
Назар
Нiчого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя
Нащо вона менi? Розiрви, коли вона тобi нелюба; я другу вишию.
(Печально) Тiльки не знаю, коли.
(Плаче, помовчавши)
Назар
Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя
Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мiй голубе, мiй орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар
Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливiший на свiтi.
Галя
Ба я щасливiша за тебе Нiколи ж не буду спiвать про хустку; цур їй'
Назар
Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
(Дивляться одно на другого i цiлуються. Хома i Стеха крадуться iз за шкапи.)
Хома
Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя
Батько!.. Пропала я!
Стеха
(пробiгає коло їх)
Полковниця! Полковниця!
(Назар мовчки бере лiвою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь Стеха ховається.)
Хома
(скаженiє)
Цiлуйтеся, цiлуйтеся, голуб'ята! (До челядi) Киями його, собаку! Чого ж стали? Берiть, рвiть його!
(Челядь торопiє.)
Назар
Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми) Ти чого хочеш?
Хома
Смертi твоєї, злодiю!
Назар
Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома
Я рук паскудить не хочу. Берiть його! О, пес поганий! Я розiрву тебе!
(Б'ються на шаблях)
Галя
(пада мiж ними на колiна)
Тату, тату! Убий, убий мене Винна я; я прогнiвила тебе… Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома
Цить, кошеня крадене!
Назар
(Хомi)
Цить, сатано люта!
Хома
Дочку оддай!
Галя
Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома
Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя
Топчи, души мене: я твоя дитина
Хома
(до челядi)
Берiть його! Я вас перевiшаю! Я вас золотом окую! (Челядь поривається до Назара.)
Галя
Одурить! Одуритьi
Хома
Не одурю! Не скавучи, зiнське щеня!
(Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду i крутить йому руки.)
Хома
Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?
Назар
Цить, жабо погана!
Галя
(перед Хомою на колiнах)
Тату, тату, кате мiй! Я розiрву тебе,-я день i нiч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму – не вбивай його. Я за полковника пiду…
Назар
Галю!
Галя
Нi, нi…
(Зомлiла, падав.)
Хома
(до челядi)
Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру знiмiть.
(Челядинець замахнувся києм на Назара.)
Хома
Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вiрьовки, пояс або налигач,-що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
(Челядь крутить поясами Назара.)
Стеха
(падає коло Галi зомлiлої)
Ох, моя пташечко, моя лебiдочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластiвочко!
Хома
Отак добре! Тепер зав'яжiть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руцi. Чи не весiльна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
(Зав'язують хусткою рот.)
Хома
Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть i лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тiчка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снiдання, начисто гетьманське! Тепер положiть його на бiлу перину – нехай, проспиться та подума, з ким жартує.
(Челядь кладе Назара на снiг.)
Хома
(на Галю)
А ця учадiла… Возьмiть її додому… Прочумається. (Челядь бере на руки Галю i несе з собою.)
Стеха
(бере Хому за руку i веде його за Галею)
А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома
Спасибi, спасибi. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобi присняться рушники.
(Хома з Стехою шепнуться i пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомiн.)
Голос Хоми здалека
Киньте її! В'яжiть його!
Гнат
(за сценою)
Я тебе зв'яжу, недовiрку проклятий! (Незабаром вибiгає Галя i кидається на Назара.)
Галя
Орле мiй, серце моє!
(Розв'язує хустку.)
Назар
Душно менi, душно!
Гнат
(веде за груди Хому)
Останнiй раз говорю: оддаси Галю за Назара чи нi?
Хома
Нi!
Гнат
Здихай же, собако скажена!
(Замiривсь шаблею.)
Хома
Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..
Гнат
Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челядi.) Копайте яму.
(Цiлить пiстолем.)
Хома
В'яжiть його!
(Тимчасом Галя розв'язує руки у Назара.)
Назар
О, доле моя! Серце моє!
Гнат
Копайте яму! (До Хоми, прицiлившись.) Лукавий чоловiче, за що без сповiдi ти себе губиш i мене з собою? Прощайсь з бiлим свiтом, молись богу. (До Назара.) Назаре, брате мiй, друже мiй! Поховай мене. Прощай! а ми…
Назар
Стривай!
Галя
(до Гната)
Стривай!
Назар
Пусти його, не варт вiн того. Не напасти душi своєї. (До Хоми.) Iди, лукавий чоловiче, iди, куди знаєш. Не помiг тобi бог занапастить мене; а я чужеi кровi не бажаю. Iди собi!
Хома
(пада перед Назаром)
Назаре! сину! батько рiдний! Зарiж мене, замуч мене, на конях розiрви, та не прощай! (Падає до нiг плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грiшний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я свiта не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мiй, боже мiй!
Назар
(пiдводить його)
Устань, молися богу, грiшний. Коли прощають люди, то бог милостивiший за нас.
Хома
(вставши, утирає сльози)
О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясi мої беззаконiя! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обнiмiться, поцiлуйтеся, дiточки мої. Я хоч i грiшний, а все-таки батько. (Назар i Галя обнiмаються.) Боже вас благослови!
1843 -1844
Надрукований пiсля смертi Шевченка в журналi "Основа" (1862, N 9).
