Читаем без скачивания Назар Стодоля - Тарас Шевченко

А хто б посмiвi Сотник вас усiх перевiшає.

Голос

Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на однiй осичинi не повiсили тебе з сотником.

Хозяйка

Та замовчiть же, бога ради! (К. кобзарю.) Кажи, дiдусю, кажи; їх не переслухаєш.

Кобзарь

(прокашлявшись)

У венгерськiй сторонi, у цесарцiв, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тiй горi нора глибока; в норi сидить не звiр, не птиця – турецька цариця. Сидить вона сто тисяч лiт, не молодiє, не старiє, а тiлько дедалi злiє; їсть вона од схiд до захiд сонця – не хлiб печений, не курей i не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дiтей за те, що коли ще вона була у Туреччинi важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку i дочка та буде, як пiдросте, в тисячу раз краще її. От вона, справдi, як родила дочку, так зараз i з'їла її, та з того часу сидить у норi i, невгаваючи, усе їсть дiтей; не розбира, хоть хрещенi вони, а хоть нехрещенi, їсть усiх, їсгь тобi всiх та й годi,- i дiвчаток i хлопчикiв…

Стеха

(б ы стро)

I хлопчикiв! Ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тiєї гори.

Гол ос

А що б ти зробила?

Стеха

Що? Задушила б.

Голос

Куди тобi, погане!

Другой

Ти й за дверi сама боїшся вийти.

Стеха

Хто, я?

В толпе

Та не мiшай же слухать! Не хто ж бiльш, ти!

Стеха

Я боюсь? Хочеш, зараз пiду на гробовище? А коли хочете, так у стару корчму, що на старому шляху.

В толпе

Прудка дуже! За порiг не вийдеш, умреш.

Стеха

Я вмру! Що ставиш?

В толпе

Мої музиканти на всю; а ти?.

Стеха

Пiввiдра слив'янки, три куски сала i паляниця.

В тол пе

Добре! Тiльки щоб, знаєш, слив'янка була з панського льоху.

Стеха

Та вже де не вiзьму, до сього вам дiла нема, а поставлю. Де мiй байбарак? (Надевает верхнєє платье.) Гляди ж, не цурайся слова.

(Кобзарю.) Як я вернусь, так тодi докажеш, дiдусю; а то я i не хочу.

(Уходит.)

Кобзарь

Добре.

В толпе

А щоб повiрили, так принеси цеглинку або кахлю з груби, або що хочеш, тiльки з корчми.

Стеха

(за сценою)

Добре, добре.

Голоса

От дiвка голiнна, так так!

Другой

Чуприну їй та уси, тодi хоч у пекло…

Третий

Так подумають, що козак.

Хозяйка

Вже козир-дiвка, не вам рiвня. Отже й пiде:.тодi плати.

Голос

Або слив'янку пий, а салом i паляницею закусуй.

Хозяйка

Побачим, побачим, чия вiзьме. Чого сидiти? Щоб не даром музикам платить, ну лиш потанцюєм лучче. Ану, вдарте, та не по-жидiвський, а по-нашому.

(Толпа в беспорядке расступается. Козак с девушкою выходит танцовать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавес тихо опускается.)

АКТ ТРЕТИЙ

Внутренность развалин корчмьi. Стени без гiотолка и несколько уцелевших стропил. Все занесено снегом и освещено луною. Несколько минут молчания. Вдали сльїшна песня, потом ближе, ближе, й является Стеха, робко припевая: "Ох, сережки!.." Она останавливается у развалившейся печи й с робостию осматривается кругом.

Стеха

Як страшно! Де ж вони? I коней теж не видно; Чи не махнули вони собi? То-то буде добре! За два червiнцi продать своє щастя… (Осматривает следьi.) Нi, опрiч моїх, нiчиїх не видко слiдiв… Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобi й сотничка! Побiжу мерщiй додому, чи не подiялось чого там. Розкажуть, що я помогла,- тодi усе пропало.

(Поспешно возвращается.) (Навстречу ей Назар несет на руках Галю.)

Стеха.

Се ви? А тут так страшно… Чи не случилось чого?

Назар

(опустив Галю)

Нiчого не бiйсь. А конi тут?

Стеха

Нi, я не бачила.

Назар

Збiгай подивись, i як нема, то бiжи мерщiй у слободу, чи не зустрiнеш на дорозi.

Галя

Стехо! Чому ж ти не йдеш? Бiжи ж скорiш: батюшка прокинеться? Бiжи-бо!

Стеха

Зараз, моя панночко; для вас на край свiту полечу.

(Поспешно выламывает из печи изразец.)

Галя

Що ти робиш?

Стеха

Зараз. Се од вовкiв.

(Быстро удаляется.)

Галя

Ходiм на дорогу: менi тут страшно.

Назар

Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди нiхто не ввiйде.

Галя

(грустно)

Ну, роби як знаєш, а я… я все зробила… Боже' На зорi прокинеться батюшка… Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!

Назар

Лучче нiчого, не можна було зробить.

Галя

Батюшка мене проклене.

Назар

Себе нехай проклинає… Ти змерзла, моя кришечко? Вiзьми мою кирею.

(Снимает плащ и расстилает по снегу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої нiженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее ноги в свою шапку.) Отак теплiш (целует ее), теплiш, моє серденятко.

Галя

О, мiй голубчику, мiй сокiл ясний! Як менi тепло, як менi весело!.. Тiльки я боюсь: батюшка мiй такий сердитий.

Назар

Не бiйсь, моя пташечко, нiчого, поки я з тобою. Не бiйсь, тiльки люби мене. Я подумав тодi… коли…

Галя

Коли? Що подумав? Може, недобре?

Назар

Не то що недобре, та не тепер згадувать об чiм-небудь недобрiм, коли на серцi така радiсть. А завтра… що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волоси. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.) О мої очi, мої карi! Поглядiть на мене, мої зорi яснi! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батюшцi, що пiдеш замiж за полковника? Не казала?

Галя

Оп'ять! Який же ти справдi!.. Я заплачу. Адже ж вiн нiчого менi не говорив о полковниковi, так як же б я йому сказала?

Назар

Бiдненька! Вiн продавав тебе, а ти нiчого й не знала. Прости його. Нехай бог милосердний на тiм свiтi за се його осудить i покарає.

Галя

Я молитимусь за його грiхи. Може, бог йому простить.

Назар

Молись за кого хочеш, тiльки не розлюби мене, моя галочко… Я вмру тодi.

Галя

Який ти чудний! Ти думаєш, що я тiльки так тебе люблю. Нi, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що роблю… Як би тобi розказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так менi здається, що ти – так се я, а що я – так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самотi, то все про тебе думаю, думаю, i менi приставиться, що ти в Чигиринi перед гетьманськими хоромами на вороному конi гарцюєш, а усi гетьманшi, полковницi нi на кого бiльш i не дивляться, опрiч на тебе… У мене в очах так i потемнiє… Я заплачу, заплачу, так важко на серцi стане. Од чого воно так, Назаре? Ти не знаєш?

Назар

Знаю, моє серденько, знаю! Як любо, як менi ти говориш! Промов ще раз, обiйми мене. (Обнимаются, целуются.) Ще, ще один, останнiй раз.

(В изнеможении кладет ей голову на колени.)

Галя

Як менi весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? Скажи менi, Назаре.

Назар

(не поднимая голови)

Увесь вiк!

Галя

Куди ж ми поїдемо?

Назар

У рай.

Галя

Я се знаю; та де ж вiн?

Назар

(подняв голову)

Не питай мене тепер; я нiчого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема i не буде нi полковника, нi батька твого, де тiльки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобi хату свiтлу, свiтлу та високу, розмалюю її усякими красками – i чорними, i блакитними, i зеленими, усякими, усякими, наряджу тебе у шовк та в золото, посаджу тебе на золотiм крiслi, мов кралю, i довго, довго, поки вмру, все любуватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Нi, я нiколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посмiє i в хату нашу заглянуть.

Галя

(грустно)

Ох, нi, Назаре, не кажи так! Менi страшно стало, i серце так защемiло, так заболiло, неначе чує недобру годину або яке горе.

Назар

Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цiлiм свiтi.

Галя

Не знаю, Назаре, тiльки менi щось на серцi так важко, так гiрко… Я все думала про батюшку.

Назар

Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, i весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак… Се запорозький город… От як приїдемо, мерщiй у церкву, повiнчаємось; тодi i сам гетьман нас не розлучить, i будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пiснi спiвати i танцювать, а я буду грать на бандурi i розказувать тобi про славнi дiла козацькi, про Саву Чалого, про Свiрговського, про всiх, про-всiх жвавих козакiв наших. Далi менi вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Сiч; там поставлю його перед козацькою громадою i скажу: "Любуйтеся, дивiтеся: се мiй син. Менi його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!" Що, весело?

Галя

Весело, мiй Назаре, мiй миленький, а серце все-таки болить. Менi здається, що батюшка вже прокинувсь i мене шукає.

Назар

Бог зна об чiм думаєш ти! Ось зараз будуть конi, i вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластiвкої

Галя

Знаєш що? Ходiм додому, розбудимо його, станем перед їм на колiна… Вiн нас простить: вiн мене любить.

Назар

Хiба ж я його не просив, хiба ж не ставав перед ним на колiна! Адже ти бачила?

Галя

Бачила, ти просив- Назаре, вiн мiй батько,

Назар

Лучче б не знать такого батька.

Галя

Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мiй милий, мiй чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула… Поцiлуй же мене, мiй соколе ясний, орле мiй сизокрилий.