______________ * Час мiняється, i ми мiняємось з ним (лат.).
Враз його пройняла слабiсть, у вухах засичало, свiтло потьмарилось, i вiн почав хилитися, падати, провалюватись у якийсь темний хаос. Життєва сила полишила тiло, i воно скидалось тепер на якесь лахмiття.
Опритомнiвши, Нескуба побачив (спочатку - як у туманi, а потiм виразнiше), що й з Еолою сталося те саме: дружина впала на колiна, одна рука звисала до пiдлоги, друга лежала на ящику. Потер пальцями чоло, наче силкуючись щось пригадати.
- Що сталося? - торкнув Еолу за плече. Вона розплющила очi, нерозумiюче подивилася на нього. - Тобi погано?
- Я втратила свiдомiсть... - нарештi обiзвалася вона тихим голосом, в якому чулася тривога.
Нескуба пiдвiвся, допомiг їй встати.
- Слухай, - глянула йому в вiчi, - а чого... ми тут? Може, щось трапилось з кораблем? А де всi iншi? Я чогось боюсь, у мене в толовi все переплуталось..,
Нескуба також розгублено поглядав навколо. Тiсний, захаращений вiдсiк... Чого ж вiн тут опинився?
- Певне, я за тобою прийшов... Ну, звичайно ж, за тобою.
- А чого я сюди забралась?
- Хто тебе знає! Вам, жiнкам, iнодi стукне що-небудь у голову...
- А вам, чоловiкам, не стукає?
Перемовлялись упiвголоса, не можучи подолати остраху, не вiрячи, що на "Вiкiнгу" все гаразд.
"Щось тут не так, - думала Еола, виходячи з вiдсiку, - зi мною щось сталося, а вiн не каже..."
Нескуба тiльки чмихав - явно незадоволений з цiєї безглуздої ситуацiї. Добре, що хоч коридор порожнiй - анi душi. Де ж це видано бродити отак, невiдомо з якою метою по найдальших вiдсiках! Ще чого не вистачало...
Бурчав на Еолу, щоб i її заспокоїти, i самому позбавитись душевного сум'яття. А воно не полишало його, i думки борсались, як у тенетах. Пiшов по дружину... А чому не викликав по радiо? Та зрештою - чого вона забралася у той вiдсiк? Якесь божевiлля. Треба обмiркувати ситуацiю з психологом.
- Капiтане! - пролунало по всьому коридору. Нескуба аж здригнувся. Капiтане, ми чекаємо на вас у спортзалi.
Нескуба упiзнав голос астрофiзика Хоупмана, арбiтра матчу, i трохи оговтався. Зараз вiн сяде за шахiвницю, i все внормується. Ну, сталось короткочасне затьмарення свiдомостi чи навiть амнезiя*, то й що? Мабуть, наслiдок виснаження... Треба таки розпочати недоторканий запас, а то хлорела й хлорела, дiдько б її забрав... А найголовнiше: сконцентрувати волю, не розпускати нерви. Кожну, навiть найменшу дiю - пiд контроль свiдомостi!
______________ * Втрата пам'ятi.
До спортзалу Нескуба зайшов твердим, пружним кроком. Зал був заповнений, на пiдвищеннi за шаховим столиком уже сидiв Алк, поруч стояв Хоупман, а побачивши капiтана, ступнув навстрiч, потиснув руку i одразу ж пустив годинника. Бiлими грав Алк, i поки вiн думав над ходом, Нескуба окинув поглядом присутнiх. На втомлених лицях - зосередженiсть, очiкування i нiчого незвичайного. Стиха перемовляються жiнки, чоловiки зиркають на демонстрацiйне табло. Невже нiхто не помiтив його вiдсутностi? Правда, можна ж подумати, що вiн щось робив там. Еола сидiла в першому ряду i, здавалося, була цiлком спокiйна. Одне тiльки трохи непокоїло Нескубу: йому здалося, що таку сцену вiн уже бачив, переживав щось подiбне.
I оця шахова партiя iз взаємними загрозами нiбито знайома - чи сам колись грав, чи розглядав у збiрнику? Та як не напружував пам'ять пригадати не мiг. Це трохи нервувало, вносило розлад у настрiй. А, ще чого не вистачало!.. Аж головою труснув, щоб вiдiгнати непроханi, непотрiбнi зараз думки, якi заважали зосередитись.
Окинув поглядом шахiвницю, вивчаючи позицiю.
Передостаннiм ходом Алк узяв своїм бiлим ферзем на g7 - тепер у нього зайвий пiшак, та зараз вiн пошкодує, що взяв! Адже турою можна атакувати ферзя - i хоч вiддавай його за туру, хоч одержуй мат. Пiймався, хитрий Алче? Ану ж куди вiн зараз пiде? Мабуть, прийме ферзя... Так i є - iде на h6. Ох, i зухвалець!
Нескуба одразу ж вiдповiв: Тg8, i все єство його наповнилось передчуттям торжества. Механiзм пастки спрацював чiтко! Алковi не залишається нiчого iншого, як здатися. Але нi, вiн береться за ферзя i, сопучи, ставляє його на h3. Нескуба, не роздумуючи, взяв турою пiшака на g2.
- Шах!
Зал занiмiв, навiть жiнки перестали перемовлятися. Усi погляди зверненi на демонстрацiйне табло. Удар турою, певне, зломить Алка, примусить його капiтулювати. Але впертий бiолог узяв туру ферзем.
"Ах, ти так, - подумав Нескуба, - ну, то одержуй!" I напав другою турою на ферзя - Тg8. Бiлий ферзь гине, ну, а без ферзя...
Алк узяв другу туру з шахом - Ф:g8. Власне, кращого ходу в нього й не було. Ферзь пiшов за двi тури. Достатня компенсацiя.
Ентузiазм Нескуби почав спадати, зникати, як вода в пiску. Невже промахнувся? Кволою рукою, вже передчуваючи поразку, узяв конем ферзя. Алк негайно напав на його ферзя - Тf1-d1, i цим ходом доля партiї була вирiшена. Чорний ферзь iде за одну туру...
Нескуба, пересилюючи гiркоту поразки, зупинив годинника i потиснув Алковi руку. Той не змiг приховати своєї радостi - очi блищали, сяяли торжеством, губи аж сiпались, так хотiлося розсмiятися. I, мабуть, вiн пирхнув би смiхом, якби не пiдiйшов Хоупман. Як арбiтр, вiн, може, аж занадто серйозно привiтав "iз значним досягненням у проведеннi мудрої гри".
- Та помiркуйте про свою флору, - нiяково посмiхнувся капiтан, - а то сама хлорела...
Щось буркнувши у вiдповiдь, Алк подався до своєї оранжереї i там уже дав волю своїм почуттям. Тiшився, немов дитина,- шастав помiж арматурою, заглядав у склянi призми басейнiв, у яких погойдувалась зелена маса хлорели, i все приговорював:
- Оце всипав! Так i надалi треба. I тут хлорела не винна...
Раптом погляд його впав на квiтку - пелюстки розправились, набралися отiєї тендiтної пружностi, що пiдтримує форму. Дивовижно: яке життєве джерело наснажило цi нiжнi, прозорi пелюстки?
- Космiчна Алка, - прошепотiв ботанiк, - моя чарiвна Космiчна Алка!.. Пiд такою назвою ти ввiйдеш у ботанiчнi реєстри Землi...
Згадавши про далеку, назавжди втрачену Землю, Алк спохмурнiв. Сiв бiля своєї квiтки, торкав її пальцями, а думав про капiтана.
Оце якраз була нагода виступити з обвинуваченням... Майже всi зiбрались, i, мабуть, дехто й чекає... I вiн же збирався... Чому ж не сказав? Ну, та нiчого, не слiд гарячитись. Зрештою, може, його недогляд не такий уже й значний? Треба проаналiзувати все без найменшого упередження, об'єктивно. Iсторiя знає не один випадок несправедливих покар... Та й навiщо плекати в собi колючки зла? Вони ж колотимуть i тебе самого, та ще й боляче!..
Його поволi проймало почуття заспокоєностi, лагiдностi, коли i сам стаєш iнакшим, i зовнiшнiй свiт набуває теплiших вiдтiнкiв. Одразу ж почав вiдживлюватись, як оця космiчна квiтка; негативнi емоцiї вiдпливали, вiдкриваючи душу сонцю.
Згадав Еолу. На її чутливому обличчi з'явився болiсний вираз, коли Нескуба зазнав поразки. Аж губи їй пересмикнулися. Любить. Це, мабуть, дуже приємно, якщо тебе люблять. Це щастя... А хто ж тут, на космiчному кораблi, ощасливить його, Алка? Та нiхто й нiколи. Щастя вже розподiлено, час вiдмiряно. Скiльки там ще лишається, щоб цей невеличкий простiр, в якому вони себе замкнули, обернувся на металеву домовину? Час i Простiр - ось у чому суть...
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
