Муся не відмовилась, рішуче взяла його під руку.
— Що? Кого?
— Добре, — сказала. — Тільки…
У Мусі перехопило подих.
Замислилась, і чудова думка спала їй на розум.
— Граф Ян Гербурт Щасний! Річпосполитський по-
— Тільки ви заспіваєте те, що я вас попрошу!
літичний і літературний діяч, власник Добромильсько-
Шансоньє чемно вклонився і повів її до салону.
го замку! Шістнадцяте сторіччя!
Там дійсно було вже порожньо, лишалися офіціан-
Він закрутив аркуші в руках, погладив їх, навіть
ти і прибиральники.
понюхав.
164
165
Щоки його палали.
Черодийку маєш,
— Схоже, вам невимовно поталанило!
Рядить їй не знаєш
Тобі з нею лихо,
Він поставив ноти на пюпітр.
Їй з тобов не тихо.
Гарячково почав перебирати клавіші тонкими паль-
цями.
Бивав то дідойко,
Коли мелодія нарешті увійшла в потрібне русло, до-
Мав ся хорошойко
дав до неї і слова:
Вовки ся бояли,
Череду минали.
— Пастуше, пастуше,
люблю тя до душі.
Та що ж нам чинити!
А що мені болі,
Терпіти, терпіти.
скажу ти доволі…
З Богом ся не бити…1
Рипнули двері, Муся озирнулася.
До салону нечутно увійшов Олексій. Муся зробила
Здавалося, що завмерли, дослухаючись, навіть
йому знак: мовчіть.
язички свічок.
Але шансоньє продовжував награвати і наспі ву-
— З Богом ся не бити… — луною повторив Олек-
вати:
сій.
— Панове, — гаряче прошепотів шансоньє, — бла-
— Черодийку маєш,
гаю: я мушу це переписати! Я включу цей романс
рядить їй не знаєш,
до свого репертуару! Благаю! Ви не уявляєте, яка це
Тобі з нею лихо —
унікальна річ!
їй з тобов не тихо…
Муся і Олексій перезирнулися.
Увірвав спів, захоплено обернувся до Муся і Олексія:
— Чим це унікально? — запитала Муся.
— Відчуваєте подих сторіч?! Це давній прикарпат-
— Унікальна сама людина, найвідоміший із роду
ський діалект… Неймовірно! Це — магія…
Гербуртів! Ян Щасний, поляк за походженням, на-
Він знову занурився в сувій, знову взяв акорди.
зивав себе русином. Був найосвіченішою людиною
Цього разу його голос залунав упевненіше, глибше.
свого часу, закінчив університет, подорожував Єв-
Так, що у Мусі мурашки забігали вздовж хребта і до
ропою, служив при цісарському дворі у Відні, знав ку-
самих п’ят:
пу мов. Став дипломатом. Був секретарем у польсько-
го короля Сигізмунда III Вази. Потім розчарувався
— Пастуше, пастуше,
Люблю тя до душі.
1
А що мене болі,
Давній романс Яна Гербурта Щасного, знайдений Галиною
Скажу ти до волі.
Пагутяк, в обробці Ігоря Жука.
166
167
в по літиці, повернувся до свого замку в Доброми-
По-третє, закутувалась у ковдру з головою і дов-
лі, зайнявся просвітою, філософією, літературою.
го-довго чекала, доки дихання Олексія Крапки стане
Зрештою перейшов до опозиції і виступив проти по-
рівним — навіть молилася, щоб він захропів.
літики свого колишнього господаря — Сигізмунда…
Лише тоді можна було розслабитися.
Сидів у в’язниці… Там і почав писати… Багато йо-
До того ж Муся намагалася більше не розкидати
го творів вважаються загубленими. І про нього ма-
свої речі, до чого звикла вдома, а складала все най-
ло хто знає. Тому і благаю: дайте переписати ноти
інтимніше під подушку, від чого та перетворювалась
і слова!
на високу нерівну гору.
— Добре, — сказала Муся. — Тільки дуже прошу:
Але прокидатися було ще гірше!
поки що не виконуйте цей романс саме тут, на паро-
Адже уві сні ніколи не знаєш, в якій позі прокинеш-
плаві.
ся. А ще жахливіше було думати, прости Господи:
Співак схопив ноти, мов кіт мишу.
а раптом твій ніжний носик всю ніч видавав ті ж са-
— Обіцяю! Присягаюся!
мі звуки, що линули з сусідньої койки?
І кинувся до себе в каюту.
А якщо ти розмовляєш уві сні?
Муся і Олексій залишились в тиші і темряві.
Або крутишся мов дзиґа (а Муся це полюбляла)
Олексій сів за рояль, поглядаючи на Мусю.
і скидаєш з себе все зайве, адже в каюті було до-
Узяв кілька акордів, і вона знову почула, як в її
волі тепло.
збентеженій душі залунало: «Пастуше, пастуше…»
Одне слово, перебування в одній кімнаті з випад-
Він ще й на роялі грає, подумала Муся, скидаючи
ковим напарником навело Мусю на думку, що вона…
з себе чари, яким уже готова була скоритися…
НІКОЛИ… НЕ ВИЙДЕ… ЗАМІЖ! Навіть якщо перетво-
риться на дух безтілесний!
Щоправда, вже другий ранок Муся прокидалася
* * *
так само щільно загорнутою в ковдру, як і засинала.
…Якщо вам не доводилося спати в одній кімнаті з ма-
І дуже тому раділа. (Якби знала, що ненависний Крап-
лознайомою людиною, та ще й протилежної статі, вам
ка щоранку піднімає цю ковдру з підлоги, точно на-
ніколи не зрозуміти бідну Мусю!
клала б на себе руки!)
По-перше, у ванній кімнаті, припавши вухом до
А ще раділа тому, що Крапка — навіть не чекала
дверей, вона слухала, чи влігся її напарник, чи зари-
від нього такої делікатності! — завжди вставав ра-
піла його койка, засвідчуючи, що він (як і було суво-
ніше і чемно звільняв каюту до того, як вона мала
ро наказано!) повернувся «носом до стіни», і старан-
встати.
но закутувалася в пеньюар.
Тоді вона відчувала себе повною хазяйкою, сміли-
По-друге, вимикала світло і навпомацки простува-
во йшла до ванної і навіть підкручувала своє і без то-
ла до свого двомісного ліжка.
го пухнасте волосся паперовими папільйотками.
168
169
Цього ранку було так само.
…Олексій Крапка з кухликом кави в одній руці і си-
Муся прокинулася з приємним відчуттям: у голо-
гарою в іншій повільно пішов до столика. Поглянув
ві лунав прослуханий увечері романс. Крапки в каю-
на сонце, прикриваючи очі рукою.
ті не було.
Муся бачила, як він кивнув Ванді.
Муся задоволено потягнулася і глянула за вікно.
Та закінчила вправу.
На горизонті веселим каскадом вигулькували з хвиль
Почала згортати килим.
чорні спинки. Муся аж у долоні заплескала: дельфіни!
Щось сказала…
Ранок був пречудовим. Золотим, молочно-роже-
Муся не могла чути, що саме, але мужньо продо-
вим, окантованим легкою блакиттю — пану Айвазов-
вжувала спостереження.
ському на заздрість!
Ось він відповів.
Опустивши очі нижче горизонту, Муся і тут не роз-
А відповідаючи, підійшов. Відклав сигару.
чарувалася: палуба сяяла чистотою, на майданчи-
Зняв піджак, повісив на спинку стільця.
ку перед вікнами салону матроси вже розставили бі-
Краще не дивитися, подумала Муся, яке їй до того
лі стільці і столики — отже, буде гарна погода, їм
діло, але дивилася уважно, аж язичок висолопила.
видніше.
Знявши піджак, Олексій взявся обома руками за
На кормі, трохи далі від імпровізованого шинква-
бильця стільця і повільно здійняв догори обидві
су, побачила витончений чорний силует.
ноги. Потім так само повільно спустився з небес на
На тлі золотого і молочно-рожевого марева він
землю.
виглядав фантасмагорично, нереально і… дуже-ду-
Муся побачила, як Ванда заплескала в долоні і за-
же гарно.
сміялася.
Муся придивилася.
Вказала на килимок. Олексій узяв його в одну ру-
Прекрасна Ванда в чорному трико і легкому шов-
ку, другу підставив їй.
ковому кімоно стояла на килимку в граційній позі.
І вони пішли…
Одна її нога була високо піднята вгору. Ванда нагаду-
Яка гидота, подумала Муся, відчіпляючи пальці від
вала ебонітову статуетку…
підвіконня, — вони аж побіліли!
Муся знала, що це — йога.
Як добре, що вона зовсім не схожа на жодну з цих
Але щоб ось так…
манірних пані і панянок, які обсадили цей пароплав
Прямо на кормі…
немов мухи. Що вона ніколи не клюне ось на такі де-
Коли на тебе з усіх щілин дивляться матроси…
шеві прийоми!
І не тільки матроси!
І що… ніколи, ніколи не вийде заміж.
Муся піднялася навшпиньки: хто це там вийшов
А на честь цього рішення…
із салону?
Муся озирнулася довкола: що б таке зробити, аби
Запитання було риторичним. Звісно!
закарбувати його на віки вічні?
170
171
Знайшла: ножиці!
Вона зникла у ванній.
Рішуче зайшла до ванної кімнати і, перед тим як
Олексій почув, як полилася вода.
прийняти душ, відтяла свої локони аж по самісінь-
За кілька хвилин жінка вийшла.
кі вуха.
На ній був зелений шовковий халат з хутряним ко-
Ось так! І цирульника не треба!
