* * *
сантиметрів виявилася прочиненою.
Муся спускалася нижче і нижче сходами палуб, до-
З неї повіяло крижаним холодом.
ки не опинилася на самому нижньому поверху пе-
Муся зазирнула досередини.
ред металевими дверима з написом «Службовий
Була б менш рішучою, то відсахнулася б! Адже по-
вхід».
бачила те, що не бачила ніколи.
Тут було тихо і, звісно, жодної душі з поважного то-
Це була простора льодовня.
вариства, яке їй добряче набридло.
На прикріплених під стелею гаках висіли коро в’я-
Муся сіла на сходи, дослухалась: звідкись лунали
чі туші…
звуки працюючого колеса і гудіння машин.
Цілий ліс червоних коров’ячих туш погойдувався
Сиділа і міркувала, що треба було б допитати ма-
перед її очима.
дам Шток з приводу персня і можливого візиту її чо-
Підлога була брудною від засохлої крові. По всьо-
ловіка-небіжчика до каюти посла.
му периметру яскравіли в приглушеному світлі єди-
Рівномірне гудіння пароплава і дивний брязкіт,
ного ліхтаря крижані гори.
що линув знизу, заколисував, навіював священний
У діжках, кошиках, тазах і казанах лежала риба,
трепет.
зберігалися овочі і все те, що подається гостям на сні-
Цікаво, як працює серце цього плавучого звіра?
данок, обід і вечерю в їстівному та досить естетич-
Муся уявила оголених і засмаглих до чорно-
ному вигляді.
ти кочегарів, що кидають у червону пащеку топки
Мусю знудило від скаженого аромату.
вугілля.
Прикриваючи ніс і рот хусткою, вона ступила
А що там іще?
вперед.
178
У ту ж мить почула скрегіт металевих дверей.
Певно, їх заклацнуло протягом. Муся різко оберну-
лася і вперлася руками в двері.
І почула найжахливіше: з того боку хтось зачинив две-
рі на гак і почав прокручувати ключ у замковій шпарині.
Муся щосили закалатала в металеву стіну, захли-
нулась власним криком: «Не зачиняйте! Я тут! Випу-
стіть мене!»
Марно.
Металева крижана пастка поглинула всі звуки…
* * *
…Петька Шнур, зачувши за спиною кроки, миттєво
сунув ключ від морозильника в кишеню, і обернув-
шись, виструнчився: перед ним стояв боцман.
— Новенький? — запитав боцман.
— Так точно! — хвацьки відрапортував Шнур.
— Що тут робиш?
Петька вхопився за швабру, що стояла біля дверей
морозильника.
— Закінчив прибирання!
— Молодець! — похвалив боцман. — А палубу
надраїв?
— Так точно!
— Ідемо — перевірю. Якщо помічу непорядок —
шкуру спущу!
— Так точно! — гаркнув Шнур.
Боцман зробив знак прямувати за ним.
Петька озирнувся на металеві двері: що ж, з роз-
правою можна почекати.
М’яса на сьогодні вистачить, навряд чи хтось полі-
зе сюди до наступного ранку.
І пішов за боцманом.
180
181
* * *
— Бачити тебе не можу! — крізь зуби процідила
Третій ранок на верхній палубі видався не таким ве-
княжна. — Зійдемо на берег — отримаєш розрахунок!
селим, як попередній.
— Нечистий поплутав, пані…
Пані не грали у квача, а ліниво погойдувались
Пройшли далі, аби не привертати до себе увагу.
у шезлонгах, дрімаючи і милуючись морем і чайками.
— …А він уже, ірод, мертвий лежав… — почули від
Картярі чортихалися, весь час підбираючи з па-
зграйки черниць, що щільним кільцем оточили свою
луби карти і через те починаючи гру заново. Тихо
хазяйку, Лизавету Павлівну.
і так само ліниво біля корми наспівував циган-
— От і добре, матінко, — зашелестіли черниці. —
ський хор.
Не взяли гріх на душу! Слава Ісусу… Помилував Го-
Капітан нервово сновигав між гостями, намага-
сподь…
ючись вигадати якусь розвагу. І шукав очима «ар-
…В іншому кутку палуби панянки і прогресивна мо-
тистів», які погано справлялися зі своїми обов’яз-
лодь оточили режисера.
ками.
Усім хотілося говорити «про синема».
Але ані Мусі, ані Олексія видно не було.
Режисер почувався мов риба у воді і задоволено
Проте за столиком, розважаючи публіку своїм ви-
роздмухував щоки.
глядом, сидів Жорж Шток.
— …А ви і Віру Холодну знаєте?
Перед ним стояла клітка з Семеном.
— Звісно! Усіх знаю. І Вірочку, і Мозжухіна Івана, Жорж, упершись ліктями в стіл, у глибокій задумі
і Йосипа Рунича, і Шаляпина Федір-Іванича. І Софоч-
дивився, як папуга чистить свої довгі сірі кігті.
ку Гославську!
— Бачиш, Семене, покинув нас татусь… — казав
— Ох, синематограф, — це, я вам скажу… — за-
Жорж, підсовуючи в клітку шматок пирога. — Маман
хлинався в захваті молодик із зачіскою а-ля Рудоль-
тепер ані копійки нам не дасть… Не те що червінець.
фо Валентино від мсьє Очінь. — Я, панове, бачив
Почувши знайоме слово, папуга тричі вигукнув на
у Парижі «Руйнування стіни» — це вражаюче! Кадри
всю палубу:
йдуть у зворотному напрямку: стіна постає з руїн, не-
— Соломошо, дай червінця!
мов нова!
І тим дуже засмутив шановну публіку.
Режисер зневажливо скривився, поглядаючи убік
Адже нагадування про загиблого було зовсім не-
знавця:
доречним.
— Це вчорашній день, юначе! Та й знято нерухо-
В іншому кутку палубою нервово проходжувалась
мою камерою. Маячня! А справжній синематограф
княжна Анастасія, за нею дріботіла служниця, за ни-
себе покаже! Нічого не буде! Скрізь буде один сине-
ми стрибав завжди веселий Тобі.
матограф!
Наздогнала, накинула на плечі пані кашемірову
— Але… — нерішуче промовила сором’язлива па-
тальму.
нянка, — театр, книги — це залишиться?
182
183
— Наряд! — авторитетно вимовив режисер. —
І без жодного логічного переходу додала спокій-
Синема тограф замінить собою все!
ним голосом:
— А ви і Рудольфо Валентино бачили? — запитав
— Боргів у нього як зірок на небі!
захоплений молодик.
Олексій співчутливо закивав головою:
— Звісно, бачив, — не змигнувши оком, кивнув
— Борги це погано… Дуже вам співчуваю…
кудлатий режисер.
— Зі співчуття шуби не пошиєш, — буркнула ма-
Оператор сплюнув у море. Але не зронив ані пари
дам. — Доведеться самій у всьому розбиратися.
з вуст…
Адже й у нього була боржників ціла купа. Чорт ногу
зломить! Багато виробів у кредит роздавав під від-
…У цей час у каюті мадам Шток відбувалася зовсім
сотки.
інша розмова.
— О, так, це вихід, — заспокоїв її Олексій. — Зібра-
Не знаючи, як відрекомендуватися, аби дізнатись
ти борги з боржників — і роздати на борги!
необхідне, Олексій Крапка завітав до каюти удови як
Мадам втупилась у нього, міркуючи над почутим.
один із тих небагатьох пасажирів, хто вважав за не-
— Певно, так і варто робити. Зараз і піду!
обхідне висловити бідолашній жінці свої співчуття.
— Куди? — здивувався Олексій.
І завдяки цьому от уже хвилин сорок вислухову-
— Так один же з тих негідників, що платити не лю-
вав безперервну тираду мадам Шток про всі нега-
бить, — тут, на пароплаві! Щоправда, вже добу його
разди, котрі посипалися на її голову після весілля
не видно. Певно, помітив нас і ховається!
з Соломошею.
— Та невже?! — зацікавлено вигукнув Олексій
Мадам Шток розгорнула повне батальне полотно
тільки через те, аби мадам продовжила свою ти-
першого десятиліття подружнього життя і перейшла
раду.
до другого, все більше впадаючи в шаманський
— Так, точно! Ховається! Я його в перший вечір по-
транс.
бачила. Сунув ніс до зали — і одразу заднього дав!
— …Ви ж самі бачили, — казала вона, — крават-
Мабуть, злякався. Тепер не відкрутиться. Я його з-під
ку нову надів! А казав, що срати пішов! От прямо-та-
землі дістану!
ки вистрибнув з-за столу, мовляв, шлунок прихопило
— Хто ж цей негідник? — поставив цілком рито-
від тієї печінки гусячої! Семену — нічого (Семен — це
ричне запитання Олексій Крапка. — І за що він вам
наш папуга!), а йому — бачте! — прихопило! Знаю,
заборгував?
в якому місці йому прихопило! Побіг до каюти крават-
— Так германець той, ірод! Рік тому я його в нашій
ку нову одягати!
крамниці бачила. Прийшов перстень замовити, а роз-
І заридала на повний голос:
платився лише чвертю від усієї суми. Я тоді ще Соло-
— Йой, Соломошо, на кого ж ти нас покинув? Я-я-як
моші сказала, — мадам Шток красномовно стисла
тепер жити будемо?!
перед носом Олексія кулак, — що не слід віддавати
184
185
такі коштовні речі за безцінь! А він: та то ж людина
Не було її і в каюті.
поважна — сам посол, віддасть! А виявилося по-моє-
