Читаем без скачивания i c66bbbbf7dda0d4b - Unknown

поважна — сам посол, віддасть! А виявилося по-моє-

Певно, хоче показати всю глибину своєї образи,

му: дзуськи віддав! Ну нічо, мені віддасть!

вирішив Олексій.

І мадам рішуче почала збивати перед люстер-

Ну, то нехай походить голодна!

ком копну волосся, провела пуховкою по червоному

обличчі.

* * *

— А розписка у вас є? — запитав Олексій, боячись,

що пані Шток дійсно піде діставати Айзена, як вона

…Муся відліпила закрижанілі долоні від металевих

сказала, «з-під землі».

дверей, в які час від часу безнадійно стукала, і вирі-

Не міг же він зізнатися, що той посол лежить в ку-

шила обстежити місцевість.

пі льоду разом із її бідолашним чоловіком.

Спочатку подумки налаштувалася на те, що видо-

— Розписка? — знітилася мадам. — Дійсно, тре-

вище буде зовсім неестетичним і досить моторош-

ба розписку знайти. А вона, певно ж, удома лиши-

ним. Порахувала до десяти і обернулася.

лася…

У напівтемряві побачила ліс обдертих коров’ячих

— Ну от і не поспішайте. Борг завжди за нею змо-

туш, що коливалися від руху пароплаву. З голів на під-

жете отримати. Або — через суд.

логу скрапувала густа червона кров.

— Через суд? — зраділа мадам Шток. — Це ви вір-

Муся підібрала спідницю і з острахом пішла в саму

но кажете. Я йому ще суд влаштую!

гущу цього лісу смерті.

Вона заспокоїлась.

Він був рясний і смердючий.

Олексій схилився над її рукою, цмокнув, зітхнув із

Муся натрапила на найменшу тушу, підсунула під

полегшенням і відкланявся.

неї ящик, встала на нього і, вже не дбаючи про чисто-

Тепер він знав те, за чим приходив.

ту свого одягу, з усієї сили підсмикнула коров’ячий

Треба було б негайно розшукати Мусю і продовжи-

труп догори. З горла туші висмикнувся великий гак, ти звіряти відбитки пальців: чи лишилося в каюті Ай-

туша з гуркотом впала на підлогу.

зена «вітання» від Соломоші. Тим більше що, вислухо-

Муся зняла гак з металевого кронштейну. Він був

вуючи мадам Шток, він непомітно поклав до своєї

липкий від крові.

кишені несесер небіжчика.

Але з такою зброєю в руках їй стало спокійніше.

Зовсім як Муся!

Муся сіла на ящик. Дослухалась.

Не даремно ж кажуть — з ким поведешся…

Рівно гудів мотор.

Задоволений собою, Олексій спустився до салону,

І більше — ані звуку.

де гості вже сходилися на обід…

Якщо хтось її зачинив, вирішила Муся, то рано чи

І почав виглядати Мусю.

пізно прийде по неї.

Але на обід Муся не з’явилася.

А вона… не здасться без бою!

186

* * *

Уся географія круїзної подорожі була б не точною,

якщо не звернути увагу на берег.

А від берега пароплав був надто далеко.

Берег якщо й виднівся, то такою собі зеленува-

то-синьою рельєфною смужкою — немов спина кро-

кодила, котрий спить, занурившись у воду.

Час від часу в хвилях поруч із цією «спиною» вигуль-

кували білі вітрила човнів чи коричневі черева шаланд.

А на самій «спині» зблискували тьмяними вогнями

віконця селищ і згасали в пустелі ще не обжитих при-

бережних урочищ.

Хвилі билися в чорні скелі, у кам’янисті узвишшя

і пінистими бурунами затікали у сховані від сторон-

нього погляду вузькі затоки.

В одній із таких заток двоє невідомих займалися

важливою справою: вантажились на невеличкий бар-

кас місцевого рибалки.

Один із них, старший, поглядав то на годинник, то

на горизонт.

— Здається, пора, — нарешті вимовив він, зверта-

ючись до свого молодшого товариша. — Проти ночі

пароплав має бути в точці зустрічі.

Він вийняв з-за пазухи карту, розправив її на лаві

и тицьнув пальцем у потрібні координати, позначені

хрестом, звернувся до провідника:

— Сюди довезеш?

Рибалка неохоче зазирнув через його плече.

— Надбавити варто, вельмишановний…

— Тобі що, мало заплатили? — гарячково сказав

молодший. — На новий човен вистачить!

— Е-е-е… — докірливо проспівав провідник. —

Ми так не домовлялися! Тут води небезпечні. Там

188

189

берегова охорона сновигає… Контрабандистів ви-

Чоловік видався їй знайомим.

стежує.

Наблизився.

— Що ж ви нам одразу, дорогенький, не сказа-

— Упізнаєш? — запитав він.

ли? — насупився старший.

Холодні і прудкі змійки пробіглися по всьому Муси-

— Та нема чого з ним церемонитись, Вітольде Ві-

ному тілі і міцним кільцем скрутили серце — не про-

кторовичу! — вигукнув молодший. — Я збігаю в се-

дихнути.

лище — інший не відмовиться!

— Бачу, що впізнаєш, — промовив Шнур. — Отже,

— Втратимо час, Володю! Суб’єкт чекати не бу-

не доведеться довго пояснювати. Пам’ятаєш, обіцяв-

де! — суворо сказав той, кого назвали Вітольдом

ся тебе порішити? От і почнемо…

Вікторовичем, і дістав з кишені шкіряне портмоне, Муся скочила, ховаючи за спиною руку з гаком,

вийняв кілька асигнацій, простягнув рибалці. — Стіль-

відступила.

ки вистачить?

Хоча відступати було нікуди.

Рибалка сховав гроші під засмальцьований кар-

Шнур наближався, розгрібаючи туші, котрі колива-

туз, щільно насунув його на голову, плюнув на руки

лися за його спиною.

і веслом відштовхнув баркас від скелі…

Він посміхався.

— Почекай, птахо, — лагідно промовляв він. — Усе

будемо робити неспішно. Із задоволенням… Довго ж

* * *

я на тебе полював. Пам’ятаєш, як ти мене лягавим

…Заскреготів засув.

здала, га? Я вже майже викрутився. Теперка — не гні-

Муся стисла в руці гак, але залишилася сидіти на

вайся. Шкуру з тебе спущу, а тіло тут повішу! Не одра-

ящику, опустивши руку донизу.

зу тебе, голубу, знайдуть…

Можливо, нічого страшного не відбудеться, адже

Перспектива висіти оголеною серед коров’ячих

її тут могли зачинити випадково, а тепер прийде ку-

туш Мусі дуже не сподобалась.

хар чи матрос, аби взяти щось із продуктів, і вона бу-

Вона спересердя відстрибнула аж до стіни, під-

де врятована.

сковзнулася і впала на гору колотої криги.

Крізь ліс коров’ячих туш вона побачила, що хтось

Безпорадно замахала руками під зловтішний регіт

увійшов до камери.

Шнура, який уже намотував на обидві руки удавку.

Почула тихі кроки і рипіння металевих гаків — хтось

Намагаючись виборсатись, Муся перевернулася

наближався до неї, відсуваючи туші рукою.

на бік і…

Нарешті Муся побачила матроса.

…і опинилася — обличчям до обличчя! — із покій-

Хотіла вже радісно зіскочити зі свого місця, але

ним послом фон Айзеном!

за мить просто-таки приморозилась до нього ще

З-під криги синіла його рука з відігнутим чорним

більше.

пальцем.

190

191

Заборсалась мов навіжена, ледь стримуючи крик,

Десь на верхній палубі, в салоні, гупали сотні ніг

скотилася нижче і…

і ніжок, витанцьовуючи черговий тур краков’яку.

…і наштовхнулася на задубіле тіло ювеліра Штока.

А Муся, мов плавець, що втратив відчуття дна, все

Одне його око було привідкрите і дивилося на Мусю

глибше занурювалась у лабіринти чорних і порожніх

співчутливо.

коридорів у пошуках сходів, якими спустилася сюди

Жах змусив її випростатись.

кілька годин тому.

Ні, вона не хоче залишатися в цій компанії!

За нею, кульгаючи і важко дихаючи, біг Шнур.

Зібравши всі сили, Муся кинулась на Шнура, міль-

Нарешті Муся побачила залізні перетинки з пери-

йон разів подякувавши невідомому доктору Шерлу за

лами, почала дряпатися наверх, шаленіючи від дум-

той рядок, де його герой, «склавшись удвічі, протара-

ки, що двері можуть бути зачиненими.

нив черево нападника власною головою».

Відчула, як Шнур ухопився за поділ сукні і рве її, Це була чудова порада!

стягуючи Мусю донизу.

Муся вчинила так само.

З усієї сили Муся вдарила ногою в щось живе —

Та ще й ногою додала — прямо в коліно, за рецеп-

обличчя чи плече, вирвалася і штовхнула двері.

том того ж Шерла!

Вони відчинилися.

Від несподіванки Петька і сам склався удвічі, ох-

За ними були ще одні сходи.

нув, ухопився за коліно.

І ще одні.

А Муся кинулася до дверей, відмахуючись від ньо-

Муся дряпалася по них, ламаючи підбори, аж доки

го все тими ж рятівними тушами.

не вистрибнула в пасажирський коридор зі знайо-

Туші хиталися, немов у смертельному лісі здійня-

мою червоною доріжкою і тьмяними ліхтариками по

лася буря.

всій довжині.

Ламаючи нігті, Муся відтягла важкі двері і стрім-

Шалено закалатала в перші-ліпші двері.

голов вискочила за них.

В одні. У другі. У треті.