– А він, здається, добрий, – вставив Ян.
– Воно то так, тільки коли хильне зайвого, від нього можна всього чекати. А так він дуже спокійний.
– Що ж сталося з його фермою? – запитав Сем. – Хіба вона йому вже зовсім не належить?
– Ні, тепер ферма не його. Хоча я не певен. Чув, що казали. Саріанна йому не рідна дочка, і навіть не родичка. У нього більше нікого немає. Дік раніше наймитував у мене. Язик у нього жахливий, але працював він добре. Цей Дік одружився з Сарою й умовив старого переписати на них ферму. Дік обіцяв, що Калеб житиме з ними до кінця своїх днів. Та прибравши до рук ферму, Дік задумав спекатись старого. Перша сварка відбулася через Турка. Дік заборонив тримати його на фермі, бо той ганяв курей і душив овець. Мою овечку він точно загриз. Якби я стовідсотково був певен у цьому, то дав би десять доларів, щоб його вбили. Калеб відмовився розлучитися з собакою і перейшов жити в хатину біля струмка на другому кінці своєї земельки. Справи пішли на краще. Дік із Саріанною навіть посилали старому борошно та іншу провізію. Та люди кажуть, що вони надумали зовсім вижити старого. Я цього не знаю, бо мене це зовсім не обходить, хоч Калеб певен, що саме я підбиваю проти нього Діка… Ну, як твої нотатки? – запитав Рафтен, помітивши записну книжку в руках Яна.
– О, добре, що нагадали, – відповів Ян. – Скажіть, будь ласка, що це таке? – і Ян показав перемальований у записну книжку відбиток незнайомого копитця.
Рафтен примружив око:
– Не знаю. Нібито схоже на слід великого оленя. Але це неможливо. Оленів тут давно вже немає.
– Слухай, тату, – не вгавав Сем, – ти теж був би спантеличений, коли б тебе вигнали з дому? Чи не так?
– Звичайно. Та коли б я невдало обміняв коняку, то не став би за це стріляти в людину. Ну відлупцював би його; можливо, й сам би дістав здачі, тільки й усього. Ну, годі про це. Поговоримо про щось інше.
– Містере Рафтен, купіть, будь ласка, мені записну книжку, коли поїдете до міста. Я не знаю, скільки вона коштує, я б зразу дав вам гроші, – сказав Ян, непокоячись у душі про те, щоб ціна книжки не перевищила п’яти або, щонайбільше, десяти центів, які він встиг назбирати.
– Обов’язково. Але тобі не треба чекати. В поселенні білих є новісінька записна книжка, яку ти можеш отримати за так.
– Знаєте, містер Рафтен, – встряв у розмову Гай, – я краще за всіх стріляю в оленя!
![]()
Сем та Ян перезирнулись, подивились на Гая, одночасно вхопилися за ножі й в один стрибок опинилися біля Третього Вождя.
Той сховався за спину Рафтена і, як завжди, здійняв ґвалт:
– Не чіпайте мене! Відчепіться!..
Рафтен підморгнув:
– А я думав, що ви мирне плем’я.
– Скажіть, щоб вони не чіпали мене! – скиглив Гілка.
– Ми тебе відпустимо, якщо ти знайдеш того бабака. Вже другий день ми ні з ким не воюємо.
– Добре, знайду.
Гай зник у кущах, а хвилин через п’ять уже біг назад, подаючи руками якісь знаки. Хлопці взялися за луки, але, побоюючись обману, не дуже поспішали. Гай швидко кинувся за своїм луком та стрілами, і це розвіяло їх сумнів. Тоді всі троє побігли на поле. Рафтен теж приєднався до хлопців, попередньо запитавши, чи не заважатиме він полюванню.
Старий сивий бабак їв конюшину. Хлопці обережно поповзли вперед, мов справжні індіанці. Коли бабак підводився, щоб оглянути все довкола, хлопці завмирали. Коли ж він знову починав гризти, вони повзли далі і, нарешті, зупинились кроків за сорок від нього. Бабак насторожився, Сем шепнув:
– Тільки-но він знову почне їсти, ми вистрілимо всі разом.
І ось бабак повернувся до них спиною. В ту ж мить хлопці підхопились і спустили тятиви. Стріли продзижчали навколо старого гризуна, але жодна не влучила, і він сховався в нору набагато раніше, ніж мисливці встигли перезарядити зброю.
– Чого ж ти дав маху, Гілко?
– Ось побачите, наступного разу…
Рафтен почав з них кепкувати:
– Ех ви, мисливці нещасні! Коли б поруч не було поселення білих, ви б давно вже померли з голоду. Справжні індіанці не відійшли б від нори цілу ніч, а вранці обов’язково його спіймали б. Коли ви з ним покінчите, я покажу вам, де водиться ще один.
З цими словами Рафтен рушив додому. Сем крикнув йому навздогін:
– Тату, а де ж записна книжка для Яна? Він літописець у нашому племені, і скоро вона йому знадобиться.
– Я покладу її на твоєму ліжку.
Він так і зробив, а Ян із Семом отримали неабияке задоволення, витягуючи книжечку через вікно кінчиком розщепленої палиці.
![]()
XVI. Як Ян вивчав качок
Одного дня Дятел, лежачи у затінку, сказав владним голосом:
– Мені сумно, Маленький Бобре! Розкажи щось.
– А давай я навчу тебе своєї мови – запропонував Другий Вождь, який вже не раз поривався навчити Гая і Сема стародавній мові свого племені (яку, звісно, сам придумав).
– Я просив тебе розповісти щось, – замогильним голосом повторив роздратований Дятел.
– Тоді слухай, – почав Маленький Бобер. – Я розкажу про одну людину, котра поселилась у лісі, щоби познайомитись із життям лісових мешканців. Було дуже важко, адже йому ніхто не допомагав, та він усе одно жив у лісі. Він прочитав книжку про пташок, і йому здавалось, що він бачить цих пташок на власні очі. Насправді ж пташки були дуже далеко, і його це засмучувало. Одного дня він побачив дику качку на ставку. Йому вдалося як слід розгледіти оперення пташки, тож він замалював її у свій нотатник. Трохи згодом за малюнком він дізнався, що то була качка-чиранка. І тоді йому сяйнуло: кожна качка має свої плямки і смужки, які слугують їй за солдатський мундир. Якщо змалювати плямки кожної качки, то можна буде розрізняти птахів. Так він і вчинив. Якось він змалював качку, котру потім частенько бачив. Ніхто не міг йому сказати, що це за пташка, але малюнок на ній був пречудовий! Пішов він у тіпі і з горя поцупив останнє яблуко Великого Вождя, і став заїдати своє нещастя.
![]()
З цими словами Ян вийняв яблуко і з печальним виглядом уп’явся в нього зубами.
На обличчі в Дятла жоден м’яз не сіпнувся. Зі спокоєм Верховного Вождя він продовжив оповідь Яна:
– Коли Великий Вождь довідався про змарноване життя, він промовив: «Мені безкінечно жаль це старе яблуко. Я виловив його у старому кориті. Я вважаю, коли людина не доводить справу до кінця, то чинить дуже нерозважливо. Якби цей хоробрий юнак не крав яблука, по яких тупцяли свині, а прийшов і поділився своїми сумнівами з Великим Вождем племені, то благородний червоношкірий індіанець сказав би йому: «Сину мій, ти правильно вчинив, що прийшов до мене. Ти хочеш вивчити качок? Чудово!» І він повів би цього допитливого юнака в готель у місті Дауні і показав би йому всі види качок, які існують на світі. На кожній качці там висить бирочка з назвою. Я завершив свою промову».
Дятел кинув сердитий погляд на Гая, який не знав, як сприймати оповідку, тож вирішив, що це кепкування. Одначе Сем говорив про це досить серйозно.
Остання пропозиція Головного Вождя видалась усім досить розумною, тож вони вирішити навідатись у Дауні, що розташовувався за п’ять миль від табору.
![]()
– Я вважаю, що Третього Вождя слід залишити тут для охорони. А ще мені здається, що в Дауні ми маємо йти як білі, – зауважив Сем.
– Ти хочеш знову стати білим?
– Так. А ще взяти двоколку[12] й коня. До міста п’ять миль.
Ян страшенно засмутився. Він сподівався, що вони підуть пішки через ліс. Але пропозиція Сема була розумною, тож він погодився.
