Нарештi крiзь густий серпанок помiж темно-синiми трубами дерев забiлiло крило його лiтака! Петровi нараз привидiлось, що воно схитнулося. Та це, мабуть, вiд того, що вiн так швидко iде... Он воно бiлiє, наче сонячне вiтрило!
СВIТЛО ПРОТИ СПИСIВ
Петро почув якийсь приглушений шум, але не встиг добре прислухатись, як щось шугнуло в повiтрi i бiля них угруз дебелий спис. Рожевий блискавично скочив за стовбур i пiд його прикриттям почав одстрiлюватись iз своєї трубки.
Яворович став за товсте дерево, вийняв iз скафандра лiхтаря. У вiдповiдь на стрiли Рожевого летiли списи. Придивившись, Петро помiтив Голомозих, що ховалися за деревами метрiв за п'ятнадцять звiдси. "Чого їм тут треба? - тривожно подумав Яворович. - Невже й вони дiзналися про лiтак?" Перебiг до iншого дерева, ближче. Виглянув - так i є, цiлий натовп порається бiля апарата, а цi, що зi списами, очевидно, прикривають їх. Там i сям помiж деревами лежать убитi - i Голомозi i Волосатi, видно, бiй зав'язався перед приходом Петра i Рожевого. От клятi, вирiшили захопити лiтака!
Яворович дiяв обачно, але рiшуче. Оглянувся - його супутник причаївся за деревом позаду, значить, йому не зашкодить... Пiдняв лiхтаря i ввiмкнув свiтло, не мазера, а рефлектор Слiпуче промiння просвiтило лiс, i вороги, покидавши списи, затуляючи обличчя руками, кинулися врозтiч. Деякi натикалися на дерева, стукались об них .своїми голими головами, i Петро з жалем подумав, що цi - ослiпли. З жалем, бо вiн не хотiв їх калiчити, а тiльки налякати. Блиснув ще раз, ще, i свiтло погнало голомозих воїнiв так, як ото вiтер жене пушину. Охопленi безмовним жахом, вони забiгли, мабуть, безвiсти.
Петро, а за ним i його супутник, пiдiйшли ближче до лiтака. Тi, що порались бiля нього, певне, не помiчали їх. Рожевий спрямував туди трубку, i коли б Яворович вчасно не зупинив його - отруйна стрiла вразила б чиєсь сухорляве тiло. А навiщо це - адже вони без списiв, та й не треба їх розганяти, хай спочатку витягнуть лiтака...
Ставши за деревами, Яворович i Рожевий мовчки спостерiгали за роботою. "А цiкаво, що вiн подумав, коли я розiгнав голомозих? - мiркував Петро. Та, правда, вiн не повинен дивуватися, адже я для них - Могутнiй Захисник..."
Голомозi робiтники працювали мляво, але методично, без метушнi. Одна група вибирала грунт бiля загрузлого крила, а iнша, накинувши мотуззя на крило, що стирчало вгору, тягнула його на себе. Крило ледь помiтно схитнулося, опустилося трохи i знову стало непорушним. Плетиво мотузкiв натягнулося струнами.
"Нiчого, дiло йде... - радо подумав Петро. - Налягайте, налягайте, якби тiльки вашi шворки не порвалися. А поставите так як слiд, я вам продемонструю його лiтальнi якостi, довiку не забудете!"
Пiдiйшов ще ближче - хотiлося краще розглянути цих нещасних, що колись були вiльними особами, а тепер, мов роботи, слухняно виконували чужу волю. Дивився на їхнi застиглi, як маски, обличчя i думав про Головатих, думав з якоюсь ворожiстю i тривогою. Хотiлося бiльше дiзнатись про них, навiть вивчити їхнє життя, але водночас внутрiшнiй голос застерiгав од цього. Подих небезпеки холодив серце.
Ще раз схитнулося крило, ще, помiтно опустилося.
Якiсь вони жорстокi, бездушнi iстоти, отi Головатi. Пiдкорили собi всю планету, навiщо їм iще Країна Щитiв? Мабуть, щоб не було прикладу для iнших, не iнакше. Яворович вiдчував, як у ньому накопичується i закипає ненависть до поневолювачiв. Ще жодного з них вiн не бачив, а вже ненавидiв їх всiєю душею.
Крило осiдає, осiдає, лiтак вирiвнюється.
Петро наче дивиться нiму кiнокартину - Голомозi працюють мовчки.
Ще зусилля, ще!.. Готово! Апарат стоїть горизонтально.
Яворович оглянувся на свого товариша - Рожевий наче прикипiв до темно-синього стовбура. Але як тiльки Петро рушив до ракетоплана, вiн почапав за ним, немов тiнь. Трубка його темнiла пiд лiвою пахвою, готова почастувати стрiлою кожного, хто стане на завадi. Але оцi Голомозi були беззбройними. Вони нiби й не бачили Яворовича i його супутника продовжували поратись бiля апарата.
Радiсними, енергiйними кроками пiдiйшов Петро до кабiни - наче до свого дому. Та воно ж так i було: лiтак - це не просто собi засiб транспорту, це те, що зв'язує його з Землею, це, власне, часточка рiдної планети, її осколок.
Вслiд за Петром до кабiни легко вскочив i Рожевий.
- Ну як? - обернувся до нього Яворовим. - Подобається? А ось як встановлю турбiну вертикального пiдйому - отодi побачиш!
Рожевий у вiдповiдь беззвучно поворушив тонкими губами i почав стежити за Голомозими.
А вони зняли своє мотуззя з крила i вовтузились бiля носа лiтака.
Яворович на них не зважав, у нього був свiй клопiт. Витяг ящика з турбiною, дiстав iнструменти. Робота хоч i не складна, але кропiтка. По-перше, треба змонтувати два диски турбiни, по-друге - вертикально встановити вал, що передаватиме до неї зусилля мотора, по-третє - прикрiпити турбiну до кронштейна. Флянцi, фi-радо, прокладки - все це треба старанно пiдiгнати, добре закрiпити. В кабiнi тiсно, не розвернешся, та ще й Рожевий... Ну, нiчого, Петро натренований, справиться.
Працював гарячково, пожадливо. Нарештi вiн таки вирветься до своїх! Розвiдає Захмарну Країну, допоможе, якщо вдасться, Рожевому, а потiм кулею шугне у високостi i, набравши першої космiчної швидкостi, вийде на орбiту супутника. Це все так, але ж не так просто знайти i наздогнати "Астероїда"...
Зiгнувшись у три погибелi i насадивши на шпильки флянець вала, Петро затягував гайки i мiркував про те, що без радiозв'язку не обiйдешся, що без попереднього обчислення траєкторiї польоту можна вискочити на орбiту, але не на ту... А пального... де вiзьмеш пального для нових спроб? Зв'язок, зв'язок - iнакше на Землю не повернешся. А життя поза рiдною Землею, поза своїм суспiльством - це, власне, i не-життя, це загибель.
Нарештi з флянцем упорався. Тепер треба встановити кронштейн iз запресованою втулкою. Всi цi деталi легкi, з синтетичних матерiалiв. Але чому Петро нiяк не може поцiлити лапою кронштейна в гнiздо? Вiн же тримає його без напруження, легко... Тiльки тепер помiтив - лiтак похитується! Це здивувало Яворовича. Вiн пiдвiв голову i здивувався ще бiльше: апарат не просто похитується, вiн рухається! Повiльно, iз швидкiстю пiшохода, але сунеться вперед по широкiй просiцi ("I коли вони її прорубали!").
Венерiєць зiщулився, як звiрок, що потрапив у пастку. Петро вибрався з кабiни, поглянув пiд фюзеляж - Голомозi позгинали голови i, пiдставивши плечi пiд срiблясте тiло лiтака, несуть його на собi. Де в них стiльки сили взялося?
Ошелешений Петро сiв у своє крiсло. Вiн не знав, що робити. Завести мотор - небезпечно. I їх поб'є, i машину. Вискочити та розiгнати їх за допомогою лiхтаря? Це, мабуть, найкраще.
Вилiз з кабiни, постояв на крилi - воно ритмiчно похитується: вгору, вниз, вгору, вниз - сковзнув на м'який грунт i забiг наперед.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
