Вони тiльки вiдiйшли трохи, щоб не одержувати стусанiв, та й годi.
Петро ляснув себе по лобi i розсмiявся. Ну, звичайно ж, звiдки їм знати про сонце i планетну сiм'ю, коли вони i всi їхнi предки жили й живуть пiд такою щiльною оболонкою хмар! Вони ж нiколи не бачили зiрок...
Так цього разу Яворович i не змiг порозумiтися з ними. Вони навiть не здогадалися, що вiн просить провести його до ракетоплана. Чи, може, тiльки вдали...
Завели його до просторої кiмнати (також без вiкон, але свiтлої), очевидно, призначеної для вiдпочинку. Принесли жмут якихось гiллячок, мовчки поклали перед ним та й пiшли. Петро довго розглядав тi гiлочки, аж поки не здогадався взяти одну на зуб. То були соковитi i - треба сказати - смачнi венерiйськi плоди. Кiлька гiллячок Петро з'їв обережно, побоюючись. А потiм, розкуштувавши, докiнчив майже все, що принесли йому господарi. Плоди трохи нагадували ананаси, але сiк у них був якийсь нiби м'якший i ароматнiший.
Чи то вiд нервового напруження, чи, може, вiд цiєї iнопланетної їжi, Петро вiдчув утому в усьому тiлi. Хотiлося розправити руки й ноги, заснути. Вiн так i зробив - лiг на пiдлозi, поклавши пiд голову скафандр, потягнувся до хрускоту в суглобах, потiм ослабив усi свої м'язи i поринув у солодку дрiмоту. Незабаром вiн мiцно заснув.
ДЕЩО З IСТОРIЇ КРАЇНИ ЩИТIВ
I все-таки порозумiвся Яворович iз цими венерiйцями за допомогою малюнкiв - незграбних, майже дитячих, але - картинок! Серед венерiйцiв знайшовся свiй Бiдструп, який великими серiями маленьких малюнкiв зумiв передати космонавтовi найголовнiше з життя свого народу.
Ось, наприклад, вiн зобразив морськi хвилi i гiгантську рибину. На другому "кадрi" - рибина вже наполовину висунулась iз води i з її розкритої пащi виходить двоє венерiйцiв, мабуть, їхнi Адам i Єва. Зрозумiло, що це легенда про походження венерiйцiв; гiгантську рибу (чи, може, то морська тварина) вони вважають своєю пращуркою. Але, чи є це основою їхньої релiгiї, чи це просто казка, - здогадатися було неможливо. Тут потрiбнi пояснення.
Далi венерiєць обвiз контури своєї територiї. З одного боку її омиває море, з iнших - заступають гори, лiси, течуть рiки. Венерiєць намалював багато мiст i вiдгородив усе це щитами. Цiлком логiчно Петро назвав цю землю Країною Щитiв.
Малював венерiйський Бiдструп гiлочкою на якихось блiдо-жовтих плитках, якi вiялом розкладав перед Петром. Через кiлька днiв цi плитки зайняли майже всю пiдлогу в його покої.
Показав венерiєць i загони нападникiв, що, зiгнувшись, кидались iз списами на щити. I за кожним таким загоном була якась головата, дуже головата iстота. Вона не могла навiть стояти на своїх тонюсiньких коротких нiжках, а сидiла на плечах воїна. Хто вони такi, отi Головатi? Ворожi воїни iз списами такi самi, як оцi з трубками, а Головатi рiзко вiдрiзняються. Хто ж вони? Петро вказував на них, i венерiєць малював ще й ще i все однаково, а хiба це могло розкрити таємницю?
Тiльки згодом, пройшовши кiлька сот кiлометрiв по Країнi Щитiв, побачивши її нiмий народ, Яворович змiг скласти уявлення про неї. До речi, його страшенно дивувала таємнича система сигналiзацiї, за допомогою якої передавалася звiстка про його прибуття. Тiльки вiн (у супроводi кiлькох воїнiв) пiдходив до мiста, жителi висипали навстрiч i, звичайно, показували спину. I це при тому, що нiяких апаратiв, дротiв, кабеля - не було. Взагалi, як переконався Яворович, венерiйцi не знали металiв i не користувалися ними. Петро не мав сумнiву, що пiд оцими чудернацькими мiстечками, попiд синiми лiсами є багатi поклади рiзноманiтних металiв, але не дивувався, що венерiйцi не користуються ними. Метали їм просто не потрiбнi, принаймнi на цьому етапi розвитку.
Клiмат цього поясу теплий, i природа - щедра трудiвниця - дає все необхiдне для життя: харч, будiвельнi матерiали, сировину для тканин. Плоди (а їх хто зна й скiльки гатункiв!) не потребують нiякої обробки - досить простягнути руку i зiрвати з дерева чи з куща. При обробцi такого будiвельного матерiалу, як гнучкi дерева, якi до того ж видiляють густу клейку масу, венерiйцi користуються невеликим набором кам'яного iнструменту. Ну, а тчуть, певне, вручну, можливо, застосовуючи дерев'янi пристрої, цього Яворович не бачив. Навiть малюють вони рослинним соком! Освiтлення жител, як виявилось, теж природне: стiни покривають якимось люмiнесцентним матерiалом.
А з воєнного погляду, то це просто щастя, що тут невiдомi метали! Дальнiсть польоту i пробивна сила стрiл iз бронзовими гостряками, певне, збiльшилися б у кiлька разiв, з'явилися б мечi, кинджали, шаблi... А там дiйшло б i до вогнепальної зброї...
Але чого вони воюють? На це запитання Петро не швидко одержав вiдповiдь. Може, за плодоноснi лiси i гаї? Так вони рiвномiрно вкривають увесь суходiл. Тут навiть обмiну нiякого нема, засоби до життя є скрiзь, буквально на кожному кроцi! Проте Країну Щитiв оточують Списи, i на багатьох плитках Яворович бачив зображення сутичок, великих битв i баталiй. Очевидно, вiйна ведеться уже давно, може протягом життя кiлькох поколiнь. Не втерпiв Петро. На однiй такiй плитцi розмашисто поставив знак запитання. Венерiєць деякий час дивився на цю закарлючку, потiм вiдклав плитку i взявся черкати на iншiй.
Довелося витратити чимало зусиль, набратися великого терпiння, щоб таки вияснити обстановку.
Венеру заселяє багато народiв: Сини Риби, Нащадки Тигра, Гiлки Дерева, Дiти Грому i багато iнших. Особливе мiсце займають Головатi, їхню територiю венерiєць оточує на плитцi клубками хмар, i Яворович припустив, що це гiрська, Захмарна Країна. I ось Головатi якось пiдкорили собi всi племена i народи, за винятком Синiв Риби. В кожного пiдкореного вони знищили на головi волосся - цих Петро назвав Голомозими, хоча це слово май трохи iнший вiдтiнок. На голови тут взагалi нiчого не одягають, а раз нема навiть волосся - значить голомозi. Як же Головатi пiдкорили племена, поневолили їх, не маючи нiякої зброї? Петро малював Головатих iз списами - венерiєць стирав списи, малював їх з трубками - той витирав i трубки. В тоненьких руках Головатих не було нiчогiсiнько, проте величезнi загони пiдкорених iшли туди, куди вказували цi кволi руки. А йшли вони штурмувати Країну Щитiв, бо вона, мабуть (як подумав Яворович), не давала данини Головатим i взагалi була в них бiльмом на оцi. Сини Риби мужньо захищалися, не скорилися й тепер. I хоч вiйна часто завдавала i завдає їм вiдчутних ударiв, хоч багато воїнiв поверталося в рiднi селища не з щитами, а на щитах,- вони не показують вороговi спини.
Дiзнався Яворович, що й його були порахували за одного з Головатих i почастували отруйною стрiлою. Тiльки могутнiй Петрiв органiзм змiг перебороти отруту. Головатий сконав би i вiд меншої дози. I от коли Петро вийшов iз склепу, куди Сини Риби кладуть знищених ворогiв, - усi були враженi. Тодi й вирiшили вступити в переговори з несподiваним гостем. I який же був радий Яворович, що йому не довелося застосувати своєї страхiтливої зброї проти цих волелюбних венерiйцiв, що вiн не пролив їхньої кровi, не спопелив їхнiх щитiв, якi захищають волю!
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
